Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 757/44813/15-ц

провадження № 61-24415св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Благодійна організація «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД»,

представники відповідача: Ігнатушина Марія Іллівна, Капуста Андрій Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року в складі судді Писанець В. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Головачова Я. В., Поліщук Н. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» (далі -

БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він був прийнятий на роботу за сумісництвом директором виконавчим на посаду Голови Координаційної ради Всеукраїнської БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» з

05 червня 2014 року. До виконання обов`язків директора виконавчого приступив згідно з наказом відповідача від 04 червня 2014 № 84-к.

Наказом БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД»

від 12 листопада 2015 року позивача було звільнено з посади Голови Координаційної ради згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

У вказаному наказі відомості про його звільнення з посади директора виконавчого відсутні, проте відповідач не допускає до виконання обов`язків виконавчого директора з 12 листопада 2015 року.

Крім того, згідно з пунктом 2 протоколу засідання Координаційної ради БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов`язків виконуючого обов`язки директора виконавчого БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».

Таким чином, позивач з 12 листопада 2015 року фактично знаходиться у вимушеному прогулі, при цьому відповідач незаконно звільнив його з роботи у період тимчасової непрацездатності, а також не попередив позивача про його наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді директора виконавчого Всеукраїнської БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» та стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого

2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивача було звільнено з роботи за закінченням передбаченого в контракті строку перебування на посаді Голови Координаційної ради Благодійної організації, а позов про поновлення його на посаді директора виконавчого Всеукраїнської БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» задоволенню не підлягає за недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що його звільнення з зазначеної посади відбулось з порушенням норм трудового законодавства, які регулюють працевлаштування за суміщенням професій, проте суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не оцінили усі надані докази належним чином, що призвело до неправильного вирішення спору по суті позовних вимог.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У червні 2017 року БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» подало заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що з 19 грудня 2000 року ОСОБА_1 затверджений Головою Координаційної ради Благодійної організації на підставі протоколу

від 19 грудня 2000 року № 1.

01 серпня 2002 року позивача призначено на посаду Голови Координаційної ради на підставі наказу від 01 серпня 2002 року № 11.

Згідно з протоколом загальних зборів Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» від 10 листопада 2013 року ОСОБА_1 обрано Головою Координаційної ради терміном на 2 роки.

Наказом від 04 червня 2014 року № 84-к ОСОБА_1 , як Голова Координаційної ради, поклав на себе виконання обов`язків директора виконавчого з 05 червня 2014 року, у зв`язку із обранням ОСОБА_3 (директора виконавчого) Головою Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Наказом від 12 листопада 2015 року № 178-к позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України з посади Голови Координаційної ради Благодійної організації. Такий наказ було видано на підставі протоколу Загальних зборів членів Благодійної організації від 20 жовтня 2015 року, протоколу об`єднаного засідання Наглядової ради, Координаційної ради, ради директорів та представників партнерських організацій від 26 жовтня 2015 року, протоколу засідання Координаційної ради Благодійної організації від 12 листопада 2015 року.

Наказом від 13 листопада 2015 року № 181-к скасовано дію наказу від 04 червня 2014 року № 84-к «Про виконання обов`язків директора виконавчого», у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з організації з 12 листопада 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що позивача звільнено з посади Голови Координаційної ради Благодійної організації у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про поновлення його на посаді директора виконавчого Благодійної організації, суди, встановивши, що позивача було звільнено з посади Голови Координаційної ради Благодійної організації у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у той час як позивачем таке звільнення не оскаржується, дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог за недоведеністю та безпідставністю.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П. Курило

М. Є. Червинська