Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 707/1359/16-ц

провадження № 61-29408св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року у складі судді Смоляра О. А. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 24 лютого 1994 року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2014 року. Неповнолітніх дітей подружжя не має. За період шлюбу вони побудували новий дім з надвірними спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 та який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності. Після розірвання шлюбу домовленостей щодо поділу майна не досягнуто.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати за ним та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 та поділити цей будинок, виділивши йому та ОСОБА_3 по 1/2 частини (кожному) у будинку АДРЕСА_1 .

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Позовну заяву мотивовано тим, що оспорюваний будинок було побудовано її батьками ще до укладення її шлюбу з ОСОБА_1 Крім того, всі матеріали на будівництво були придбані її батьками. А під час шлюбу вказаний будинок було лише введено в експлуатацію, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів від 18 квітня 1991 року № 62 про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 . 18 липня 1991 року було виготовлено та погоджено план забудови земельної ділянки.

06 квітня 1994 року Черкаським обласним бюро технічної інвентаризації виготовлено схематичний план на житловий будинок, в якому уже було відображено збудований житловий будинок. 09 липня 2006 року було оформлено акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації, в якому комісією вказано, що будівництво розпочато у 1991 році і закінчено в 1994 році.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони побудували жилий будинок за час шлюбу і за спільні кошти, тому житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності. У порушення вимог статті 81 ЦПК України, яка покладає обов`язок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, зі сторони ОСОБА_2 суду не було надано об`єктивних і переконливих доказів, які б надавали можливість в судовому порядку визнати спірний будинок її особистою приватною власністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порівнюючи схематичний план від 24 березня 1994 року та технічний паспорт від 08 серпня 2006 року, можна зробити висновок, що за період із 24 березня 1994 року до 08 серпня 2006 року в жилому будинку прибудовано тамбур ІІІ площею 2.8 кв. м, гараж, сарай, колодязь. Оскільки під час шлюбу сторін жилий будинок не будувався, а були побудовані приналежні до жилого будинку прибудови, то це не є підставою для визнання майна об`єктом спільної сумісної власності.

Короткий зміст касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить частково скасувати рішення суду першої інстанції, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 13 лютого 2008 року НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради, ОСОБА_3 є власником житлового будинку площею 134,2 кв. м, з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . Таким чином, спірний житловий будинок набутий ОСОБА_3 у власність під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_3 Також, визначаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини спірного будинку та за ОСОБА_2 - на 2/3 частини спірного будинку, суд першої інстанції у порушення вимог статті 70 СК України відійшов від рівності часток спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , в якому вона просила залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно прийняте при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою судді Верховного Суду від 01 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності і його поділ та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 квітня 1991 року рішенням Виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів № 62 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 66).

Відповідно до плану забудови земельної ділянки від 18 липня 1991 року виготовлено та погоджено план забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 67).

24 лютого 1994 року відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб (т. 1, а.с. 11).

06квітня 1994 року Черкаським обласним бюро технічної інвентаризації виготовлено схематичний план на цей житловий будинок (т. 1 а.с. 68).

Згідно із актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації від 09 липня 2006 року пред`явлений до здачі житловий будинок громадянки ОСОБА_6 , розташований по АДРЕСА_1 , готовий до експлуатації (т. 1, а.с. 69).

Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 08 серпня 2006 року наявні побудовані будівлі, які відсутні на схематичному плані від 06 квітня 1994 року і які були зведені під час шлюбу позивача та відповідача, а саме: прибудовано тамбур ІІІ площею 2,8 кв. м, гараж, сарай, колодязь, що підтверджується копією плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 08 серпня 2006 року (т.1 а.с. 32-37).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 13 лютого 2008 року НОМЕР_1, виданого Виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради, ОСОБА_3 є власником житлового будинку площею 134,2 кв. м з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 21).

Під час судового засідання в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 пояснили, що вони є сусідами батьків відповідача. ОСОБА_1 . участі у будівництві житлового будинку не брав.

Разом з тим під час судового засідання в суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 підтвердив, що він підвозив до будинку матеріали для будівництва, ОСОБА_1 працював на будівництві спірного будинку та купував матеріали для будівництва.

У статті 60 Сімейного кодексу України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Стаття 62 Сімейного кодексу України передбачає можливість перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя, із об`єкта права особистої власності в об`єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього є спільні грошові кошти і (або) трудові затрати дружини і чоловіка або затрати другого з подружжя.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Сторонами у справі не заперечувалось, що будівництво спірного будинку здійснювалось за участю позивача, відповідача та батьків відповідача.

Факт постійної участі позивача у будівництві підтверджується також показаннями сусідів.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що будинок частково збудований до одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується показаннями свідків та матеріалами справи: копіями накладних та квитанцій. Проте відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 08 серпня 2006 року наявні побудовані будівлі, які відсутні на схематичному плані від 06 квітня 1994 року і які були зведені під час шлюбу позивача та відповідача, а саме: прибудовано тамбур ІІІ площею 2,8 кв. м, гараж, сарай, колодязь, що підтверджується копією плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 08 серпня 2006 року (т. 1 а.с. 32-37).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний житловий будинок набуто сторонами справи у період шлюбу і той факт, що він зареєстрований лише на одного з подружжя - ОСОБА_3 , не змінює його статус як об`єкта спільної сумісної власності подружжя і не позбавляє іншого з подружжя права на частку в такому майні.

Натомість суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу, не надав належної оцінки тому, що спірний житловий будинок набутий ОСОБА_3 у власність під час перебування у шлюбі з ОСОБА_10 , не врахував правову природу жилого будинку як складної речі (статті 186, 187, 188 ЦК України) і зробив помилкові висновки про те, що побудовані під час перебування у шлюбі приналежності до нього (тамбур, гараж, сарай та колодязь) не вказують на те, що жилий будинок будувався в період шлюбу, а також про те, що цей жилий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_3

Згідно зі статтею 63 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності.

По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім цього, згідно із Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII, частину другу статті 70 СК України викладено із доповненням такого змісту: «при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї».

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріальне забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Обов`язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Враховуючи викладене, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 1/3 частини спірного будинку, а за ОСОБА_3 - на 2/3 частини спірного будинку. Суд першої інстанції у порушення вимог статті 70 СК України відійшовши від рівності часток спільної сумісної власності подружжя, не обґрунтував це жодною із обставин, які передбачені частинами другою і третьою цієї статті СК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не визначив характер спірних правовідносин учасників справи, неправильно застосував норми сімейного законодавства України, які регулюють правовий режим майна подружжя, зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 і, як наслідок, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції норми статті 70 СК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено і судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, то відповідно до статті 411 ЦПК України є підстави для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415-416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк