Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 766/9897/16-ц

провадження № 61-9964св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 червня 2017 року у складі судді Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна, набутого під час шлюбу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що із 30 грудня 1994 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . На момент звернення до суду із цим позовом сімейні відносини між ними припинилися остаточно. У Херсонському міському суді Херсонської області знаходиться справа за його позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

У 1997 році сторонами придбано житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у 2012 році - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Також за час спільного сумісного проживання сторонами придбано автомобіль марки «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 .

З огляду на те, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо розподілу майна, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на 1/2 частини автомобіля марки «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 , як спільно набутого майна.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частини автомобіль марки «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 . Залишено вказане майно у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно придбане сторонами у період шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу між сторонами у рівних частинах.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 червня 2017 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини автомобіля скасовано, ухвалено нове судове рішення у цій частині. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини автомобіля марки «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 187 815,00 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не доведено, що будинок на АДРЕСА_1 побудований останньою до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 та за рахунок будівельних матеріалів, придбаних нею за особисті кошти. Житловий будинок на АДРЕСА_2 та спірний автомобіль придбані ОСОБА_2 під час шлюбу зі ОСОБА_1 за кошти, отримані у позику у період шлюбу, яка не повернута, тому не є особистою власністю відповідача, а є спільною сумісною власністю подружжя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання права власності на 1/2 частини автомобіля, апеляційний суд виходив із того, що спірний автомобіль відчужений відповідачем, тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частини його вартості.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 червня 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою власністю відповідача, оскільки розташований на земельній ділянці, яку остання отримала за два роки до укладення шлюбу із позивачем, вказаний будинок фактично побудований відповідачем до реєстрації шлюбу із позивачем під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та автомобіль «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 , не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказане майно не було придбане в інтересах сім`ї та за сімейні кошти у розумінні частини третьої статті 60 Сімейного кодексу України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі із 30 грудня 1994 року. На момент подачі цього позову до суду шлюбні відносини припинені.

За час перебування у шлюбі сторони набули житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 міської ради Херсонської області , автомобіль марки «Honda CRV», 2008 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 .

Згідно з витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 13 червня 2012 року, право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 06 березня 2006 року.

У довідці Регіонального сервісного центру в Херсонській області від 03 травня 2017 року № 31/21/8-1746 зазначено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів Міністерства внутрішніх справ України станом на 27 квітня 2017 року автомобіль марки «Honda CRV», 2008 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 , із 14 липня 2012 року зареєстрованими за ОСОБА_2 .

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - КпШС України), визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Частиною першою статті 29 КпШС України передбачено, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.

Отже, сторона, яка посилається на те, що майно придбане у період шлюбу за особисті кошти та є її особистою власністю, в силу положень статті 81 ЦПК України зобов`язана надати суду належні докази, які б достовірно підтверджували існування таких обставин. Якщо стороною не надано таких доказів діє загальне правило про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , набутий сторонами під час перебування у шлюбі у 1996 році, жодною із сторін не доведено, що вказане майно є його особистою (роздільною) власністю, правильно застосував наведені вище положення КпШС України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що таке майно є спільною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частинах.

Здійснюючи поділ житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції помилково застосував до спірних відносин положення СК України, оскільки вказаний житловий будинок набутий сторонами у 1996 році, а тому такі відносини регулюються положеннями КпШС України, на що звернув увагу також й суд апеляційної інстанції.

Разом з тим неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права не вплинуло на правильність вирішення спору по суті в цій частині, оскільки положення СК України та КпШС України в цій частині є аналогічними. З огляду на викладене, відсутні достатні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення у цій частині, оскільки суд має виходити з імперативного припису правила частини другої статті 410 ЦПК України, згідно з яким не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , фактично побудований відповідачем до реєстрації шлюбу із позивачем та за рахунок її власних коштів, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо рішення судів попередніх інстанцій у частині поділу житлового домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та автомобіля марки «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 , Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Зі змісту апеляційної скарги, доповнень до апеляційної скарги вбачається, що відповідач, заперечуючи проти поділу житлового домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та автомобіля марки «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 , посилалася на те, що вказане майно придбано в інтересах її дочки від першого шлюбу та за кошти, отримані нею на підставі договору позики, тобто вказане майно не було придбане в інтересах сім`ї та за сімейні кошти у розумінні статті 60 СК України.

На підтвердження укладення договорів позики відповідач надала суду копії двох розписок про отримання нею від ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 20 000,00 дол США та 25 000,00 дол США. Копії вказаних письмових доказів у порушення вимог статті 95 ЦПК України не засвідчені в установленому законом порядку, що унеможливлює їх використання на підтвердження обставин, що входять до предмета доказування.

Оцінивши надані відповідачем наведені докази, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено факт придбання спірного будинку за особисті кошти. Враховуючи наведене, суди обґрунтовано виходили із того, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу з врахуванням вимог, передбачених частиною третьою статті 70 СК України.

Щодо посилань відповідача на те, що спірне майно придбано не в інтересах сім`ї, а в інтересах її дочки, Верховний Суд зазначає, що у випадку, якщо презумпція спільності майна подружжя не спростована, а саме не доведено придбання майна за особисті кошти, то мета укладення договору не має юридичного значення для визначення статусу майна, придбаного подружжям у період шлюбу.

Вирішуючи спір у частині поділу автомобіля марки «Honda CRV», державний номер НОМЕР_1 , суд апеляційної інстанції, встановивши, що до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач здійснила відчуження вказаного автомобіля проти волі іншого з подружжя, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вартість автомобіля враховується при поділі, оскільки цей автомобіль придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

Висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 червня 2017 року у нескасованій частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко