Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 335/7311/16-ц

провадження № 61-36290св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вента-2010»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2017 року у складі судді Шалагінової А. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області

від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н. В., про визнання недійсним заповіту, довіреностей, договорів дарування.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_3 з травня 2008 року проживали у будинку на АДРЕСА_1 , який належав останній.

Крім того, ОСОБА_3 належали: земельна ділянка площею 0,0604 га на АДРЕСА_1 ; 70,676 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента-2010» (далі - ТОВ «Вента-2010»);

133 866 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства «Трест «Запоріжалюмінбуд» (далі - ПрАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд»); 5/6 частин квартири АДРЕСА_2 . Позивачу на праві власності належала 1/6 частина квартири АДРЕСА_2 .

У березні 2015 року ОСОБА_3 діагностовано онкологічне захворювання. З червня 2015 року стан здоров`я ОСОБА_3 погіршився, внаслідок чого вона потребувала сторонньої допомоги, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Вказував, що 01 липня 2015 року без запрошення до позивача з матір`ю приїхала родина ОСОБА_2 , які тривалий час проводили час наодинці з ОСОБА_3 , спілкувалися з нею про нерухомість та цінні папери.

06 липня 2015 року на запрошення відповідача до будинку прибув нотаріус. ОСОБА_1 зазначав, що у цей період він перебував у пригніченому стані, оскільки доглядав матір, яка погано себе почувала у зв`язку з хворобою, тому не знав, чому саме приїжджав нотаріус.

У подальшому відповідач повідомив позивача, що його матір видала на ОСОБА_2 довіреність, тому він має подарувати все своє майно останньому. Відповідач запевнив ОСОБА_1 , що він не зможе після смерті матері самостійно управляти спірним майном, тому необхідно здійснити відчуження цього майна. Крім того, ОСОБА_2 вказував, що він буде піклуватися про позивача та його матір, забезпечить належне лікування та утримання останньої. Відповідач вказував, що після смерті матері забезпечить позивача житлом та всім необхідним для проживання.

ОСОБА_1 , перебуваючи у пригніченому психологічному та фізичному стані, погодився на пропозицію ОСОБА_2 поїхати до нотаріуса, а 11 липня 2015 року підписав договори дарування на користь останнього квартири АДРЕСА_2 , житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0604 га на

АДРЕСА_1 , цінних паперів (акцій) ПрАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд».

Після укладення вищевказаних правочинів відповідач разом зі своєю сім`єю самостійно займалися лікуванням ОСОБА_3 , а

ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла. Після похорон ОСОБА_2 та його сім`я почали створювати ОСОБА_1 перешкоди для проживання у спірному будинку, вказували, що це вже не його власність, вимагали залишити це житло, тому він був змушений його залишити.

У подальшому позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, проте з повідомлення нотаріуса дізнався про наявність заповіту, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_2 .

Вказував, що під час посвідчення довіреності та вчинення заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок тяжкої хвороби. Зазначав, що спірні договори дарування він вчинив під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах. Крім того, відповідач ввів позивача в оману, що після підписання договорів дарування, він буде піклуватися про нього, оскільки такі домовленості залишилися без виконання.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсними:

- заповіт, складений ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В.

08 липня 2015 року, зареєстрований у реєстрі за № 2445;

- довіреність від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 на дарування частини квартири

АДРЕСА_2 , земельної ділянки і житлового будинку на

АДРЕСА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 08 липня 2015, зареєстровану в реєстрі за № 2446;

- довіреність від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 на дарування цінних паперів, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 08 липня 2015 року, зареєстровану в реєстрі за № 2448;

- договір дарування квартири

АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 11 липня 2015 року, зареєстрований

у реєстрі за № 2485;

- договори дарування житлового будинку та земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , укладені між ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 11 липня 2015 року, зареєстровані

у реєстрі за № 2486, 2487;

- договір дарування акцій ПрАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд», укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 11 липня

2015 року, зареєстрований у реєстрі за № 2488.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Вента-2010», про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що 11 липня 2015 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 договір купівлі-продажу від 08 липня 2015 року, який вчинений у простій письмові формі, відповідно до якого ОСОБА_3 продала відповідачу частку у статутному капіталі, а саме 70,676 % статутного капіталу ТОВ «Вента-2010».

Вказував, що ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними на час укладення договору купівлі-продажу

від 08 липня 2015 року, оскільки вона перебувала у важкому стані з вищевикладених обставин, тому цей правочин є недійсним.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010»

від 08 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 22 листопада 2017 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач та його представники не подали до суду доказів, що ОСОБА_3 на час складання спірного заповіту, довіреностей та договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010» не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Зазначено, що судом не може бути взято до уваги висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року, що була проведена у кримінальному провадженні, оскільки ця експертиза не була призначена судом у цій справі, вказаний доказ є таким, що одержаний з порушенням порядку, встановленого статтею 143 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи місцевим судом), отже, є недопустимим і не може використовуватися судом саме як висновок експерта та оцінюватися відповідно до статті 147 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи місцевим судом).

Крім того, зміст вказаного висновку спростовано наданим відповідачем висновком фахівця від 03 травня 2017 року, виконаним фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ). Також безпідставними є посилання позивача на показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки вони не доводять заявлені у справі вимоги. З показань свідків будь-яких даних, які підтверджували нездатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 08 липня 2015 року, не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи з кримінального провадження, врахований судом, проте він суперечать іншим матеріалам справи, тому не може бути прийнятий.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що вказане кримінальне провадження порушене за фактом вчинення злочину та не має осіб зі статусом підозрюваних чи обвинувачених, та взагалі інших сторін крім заявника. Отже, відповідач не має жодного відношення до проведеної та призначеної експертизи, а її висновки не впливають на розгляд справ, у яких вона не призначалася.

Доводи ОСОБА_1 про те, що на нього здійснювався психологічний тиск та це істотно впливало на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, не є підставою для визнання укладених в такому стані угод недійсними.

Позивачем не доведено підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не взяли до уваги висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 січня

2017 року, проведеної у межах кримінального провадження експертами Комунального закладу «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради, та з незрозумілих підстав взяли до уваги наданий відповідачем висновок ФОП ОСОБА_5 від 03 травня 2017 року.

Висновок судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року складений судово-психіатричними експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та уповноважені здійснювати експертну діяльність відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу». При цьому ФОП ОСОБА_5 не попереджався за завідомо неправдивий висновок, який виготовлений на замовлення відповідача.

Висновок судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року стосується предмета доказування, а не залучення ОСОБА_2 до участі у кримінальному провадженні, не може бути підставою для відхилення цього доказу.

При цьому суди не дали належної правової оцінки діям ОСОБА_3 , яка уклавши спірні правочини за декілька днів до смерті, позбавила себе та свого сина всього майна, фактично все майно безкоштовно відійшло у власність сторонньої особи. Допитані у суді свідки підтвердили, що мати любила позивача, переймалася його майбутнім та не мала наміру позбавляти його спадщини.

Безпідставним є посилання судів на пояснення нотаріуса, яка бере участь у справі як третя особа на стороні відповідача та зацікавлена у результаті розгляду справи, а також на протокол загальних зборів ТОВ «Вента-2010», оскільки, враховуючи хворобу ОСОБА_3 та її стан, фактично цих зборів ніхто не проводив.

При цьому висновком судово-психіатричної експертизи від 20 січня

2017 року встановлено, що на час вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Проте, суди безпідставно дійшли протилежного висновку.

Зібрані у справі докази та показання допитаних у суді свідків доводять заявлені позивачем у справі вимоги, а доводи відповідача та висновки судів ґрунтуються на припущеннях. Отже, на час складання заповіту, довіреностей та договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, що відповідно до

статті 225 ЦК України є підставою для визнання цих правочинів недійсними.

Позивач уклав договір дарування належної йому частини квартири на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої для нього обставини - тяжкої хвороби матері, в обмін на допомогу матері. Вказаним договором ОСОБА_1 передав безоплатно відповідачу єдине належне йому житло, що свідчить про невигідність умов спірного договору для нього. Отже, згідно зі статтею 233 ЦК України існують підстави для визнання договору дарування в частині відчуження позивачем частки в квартирі недійсним.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що суди правильно залишили поза увагою проведену у межах кримінального провадження експертизу, оскільки її висновки суперечать зібраним у справі доказам. Крім того, відповідач не має жодного відношення до кримінального провадження.

Під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди дійшли правильного висновку про недоведеність недієздатності ОСОБА_3 при оформленні довіреності, заповіту та договору купівлі-продажу. Твердження позивача про введення його в оману чи психологічний тиск під час вчинення оскаржуваних угод є непідтвердженими та надуманими. Оскаржувані правочини є укладеними відповідно до вимог чинного законодавства та волевиявлення сторін.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

15 березня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 липня 2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. були посвідчені: заповіт, складений ОСОБА_3 , відповідно до умов якого вона заповідала ОСОБА_2 все належне їй майно (зареєстрований у реєстрі за № 2445); довіреність від імені ОСОБА_3 на ім`я

ОСОБА_1 на дарування належних їй частини квартири АДРЕСА_2 ; земельної ділянки і житлового будинку на АДРЕСА_1 , громадянину Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_2 (зареєстрована у реєстрі за № 2446); довіреність від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 на представництво та дарування цінних паперів ПрАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд» громадянину РФ ОСОБА_2 (зареєстрована у реєстрі за № 2448).

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 08 липня 2017 року укладено договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010» на суму 42 017,10 грн, що складає 70,676 % статутного капіталу. Підписи сторін у договорі засвідчено директором ТОВ «Вента-2010» ОСОБА_1 .

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 11 липня 2017 року посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 , від імені якої за довіреністю від 08 липня 2017 року діяв ОСОБА_1 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 2485, відповідно до умов якого останній набув право власності на вказану квартиру.

Крім того, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 11 липня 2017 року посвідчений договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 , від імені якої за довіреністю від 08 липня 2017 року діяв ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 2486, за змістом якого відповідач набув право власності на цей житловий будинок.

Також приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 11 липня 2017 року посвідчений договір дарування земельної ділянки на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 , від імені якої за довіреністю від 08 липня 2017 року діяв ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 2487, відповідно до умов якого останній набув право власності на зазначену земельну ділянку.

На підставі договору дарування від 08 липня 2017 року, який укладений між ОСОБА_3 , від імені якої за довіреністю від 08 липня 2017 року діяв ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н. В. 11 липня

2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 2488, відповідач набув право власності на 133 866 акцій ПрАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд».

Суди також встановили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 27 січня 2016 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після останньої.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення справи судом першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 4 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду та вирішення справи судом першої інстанції).

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 13 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).

Встановлено, що предметом спору є визнання недійсним довіреностей, заповіту, договорів дарування нерухомого майна та договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що під час вчинення спірних правочинів ОСОБА_3 внаслідок онкологічного захворювання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а ОСОБА_1 вчинив оспорюваний договір під впливом тяжкої для нього обставини, оскільки його матір потребувала сторонньої допомоги, він намагався її надавати цілодобово, тому погодився на допомогу відповідача, який таку допомогу після вчинення спірних правочинів фактично не надавав, а відразу після смерті ОСОБА_3 вигнав його з єдиного житла.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Встановлення неспроможності особи, яка померла, у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається, зокрема, з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують заявлені у справі вимоги.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі

№ 161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц.

На підтвердження заявлених у справі вимог до матеріалів справи було додано висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року.

Суди вважали цей доказ недопустимим, оскільки експертиза проведена у межах кримінального провадження, а не під час розгляду цієї справи.

Відповідно до статті 143 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 76 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).

Статтею 113 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій) передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Встановлено, що до реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 05 вересня 2015 року внесені відомості про те, що ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволоділи майном його матері - ОСОБА_3 , чим спричинили матеріальні збитки шляхом позбавлення його права на володіння майном.

Слідчим відділом Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області) проводиться досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України за фактом заволодіння чужим майном.

У межах вказаного кримінального провадження постановою слідчого

СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 10 жовтня 2016 року призначено посмертну судову психолого-психіатричну експертизу, для вирішення експерту поставлено питання, зокрема, чи могла

ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та чи могла керувати ними під час вчинення правочинів, які є предметом спору у цій справі.

На виконання вимог вказаної вище постанови слідчого у межах вказаного кримінального провадження надано висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року проведений судовими експертами Комунального закладу «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради. Крім того, експерти повідомлялися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Вказаний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи

від 20 січня 2017 року, долучений до матеріалів справи, є належним та допустимим доказом, який необхідно було дослідити судам відповідно до визначеного законом порядку у сукупності з іншими доказами у справі.

У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторони мали право заявити клопотання про призначення повторної експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи, що останніми зроблено не було.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 754/6442/16-ц.

Разом з тим, суд першої інстанції, всупереч вимогам статей 10, 143, 150 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи місцевим судом) не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не попередив осіб, які беруть участь у справі, про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема про необхідність проведення додаткової експертизи, не сприяв здійсненню їхніх прав.

Апеляційний суд на вказані порушення місцевого суду уваги не звернув та не усунув їх у межах своїх повноважень.

Разом з тим, суди дійшли помилкового висновку, що складний 03 травня 2017 року ФОП ОСОБА_5 , який є фахівцем та не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправильного висновку, на замовлення відповідача, висновок, спростовує вищевказаний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року, проведеної судовими експертами Комунального закладу «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради.

При цьому, суди не вирішили питання про виклик у судове засідання фахівця ОСОБА_5.

Крім того, безпідставними є висновки судів, що пояснення нотаріуса та свідків спростовують висновки посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року, зокрема, що ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, хоча ці обставини повинні підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема висновком експерта, який попереджається про кримінальну відповідальність.

Отже, суди не спростували доводи позивача, що ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними під час вчинення спірних правочинів.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі

статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, суди не дали належної правової оцінки доводам позивача про те, що він вчинив спірний правочин щодо квартири, яка є єдиним належним йому житлом, внаслідок тяжкої обставини - тяжкої хвороби його матері, з метою догляду за останньою відповідачем.

Крім того, суди не дослідили подані позивачем докази на підтвердження заявлених у справи вимог у сукупності з іншими доказами, тобто розглянули справу однобоко, з порушенням процесуального закону та засад рівності сторін.

За таких обставин, без дослідження усіх обставин в їх сукупності передчасним є висновок судів, що доводи ОСОБА_1 про те, що на нього здійснювався психологічний тиск внаслідок хвороби матері та це істотно впливало на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, не є підставою для визнання укладених в такому стані угод недійсними.

Отже, висновки судів про наявність у позивача та його матері вільного волевиявлення на відчуження спірного майна є передчасними та такими, що зроблені без ґрунтовного та об`єктивного аналізу наявних у справі доказів.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, всупереч вимогам процесуального закону суди не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору з урахуванням вимог статей 225 та 233 ЦК України.

Оскільки судом першої інстанції необґрунтовано відхилено доводи учасника справи, підтверджені доказами щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного її вирішення, що свідчить про те, що висновки суду ґрунтуються на неповній оцінці доводів відповідача у справі,

й апеляційним судом такі недоліки місцевого суду залишено без уваги, при цьому в своєму рішенні як на підставу відмови у задоволенні позову суд першої інстанції посилається саме на недоведеність позивачем власних вимог, то судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська