Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 272/606/16-ц

провадження № 61-41045св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

позивачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ,

відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_5 ,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

третя особа (за зустрічним позовом) - Андрушівська державна нотаріальна контора Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року в складі судді Карповця В. В. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня 2018 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,

та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим,

що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6 , а

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_7 . Крім позивача за первісним позовом спадкоємцями майна ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є також їхні діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини звернувся до нотаріуса із заявою про її прийняття, інші спадкоємці у визначений законом спосіб спадщину не прийняли.

До складу спадщини входять: житловий будинок, земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору, земельна ділянка площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на

АДРЕСА_1 .

Разом з тим, позивач за первісним позовом не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки свідоцтво про право власності на вказаний будинок видано його матері ( ОСОБА_7 ) лише після її смерті. Крім того, батько позивача за первісним позовом ( ОСОБА_6 ) за життя не виготовив правовстановлюючі документи на зазначені земельні ділянки, які отримав у власність на підставі рішення Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати за ним право власності на житловий будинок, земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на

АДРЕСА_1 .

У липні 2016 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява ОСОБА_5 , ОСОБА_2 мотивована тим, що вони після смерті батьків ( ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ) прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.

Вказували, що з дня смерті спадкодавців вони несуть витрати на утримання будинку та господарських будівель, доглядають за будинком, господарськими будівлями, періодично здійснюють ремонт житлового будинку та господарських будівель, займаються садівництвом та городництвом на земельних ділянках, що належали спадкодавцям, а зібрані врожаї ділять між собою, сплачують податок на землю, доглядають свійських тварин, сплачують кошти за надання послуг постачання електроенергії, газопостачання тощо.

До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталися, оскільки спадщину прийняли відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Зазначали, що у них знаходиться ощадна книжка спадкодавця

ОСОБА_7 , свідоцтво на право власності на майновий пай члена кооперативного сільськогосподарського підприємства, виданого на ім`я ОСОБА_7 та інше майно.

На підставі викладеного ОСОБА_5 , ОСОБА_2 просили: визнати факт прийняття ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спадщини, яка відкрилась після смерті їхнього батька - ОСОБА_6 , та їхньої матері - ОСОБА_7 ; визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 право власності на спадкове майно (спадщину) після смерті батька - ОСОБА_6 , та після смерті матері - ОСОБА_7 , що складається із земельної ділянки загальною площею 0,66 га, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 , а також майнового та земельного паїв, виданих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

У вересні 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мотивована тим, що вони після смерті батьків ( ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ) прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, а також несуть витрати на його утримання.

Вказували, що всі спадкоємці, крім ОСОБА_2 , фактично прийняти спадщину, тому все спадкове майно повинно ділитися на чотирьох спадкоємців.

На підставі викладеного ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: встановити факт прийняття ними спадщини після смерті батьків: ОСОБА_6 і

ОСОБА_7 ; визнати за ними по 1/4 частині за кожним право власності на житловий будинок, земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на АДРЕСА_1 , земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, та інше майно: земельні частки (паї), які розташовані на території Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям.

У жовтні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Андрушівська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.

Позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що її батько - ОСОБА_6 , за життя склав заповіт від 28 березня 1998 року, відповідно до якого заповів все майно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Вказувала, що її матір - ОСОБА_7 за життя склала заповіт

від 28 листопада 2011 року, відповідно до умов якого заповіла все своє майно дітям: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Всі спадкоємці у визначений законом строк прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, а також вказав неправдиві відомості, зокрема, що крім нього інших спадкоємців немає, тому йому 15 травня

2016 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на дві земельні ділянки площею

3,51 умовних кадастрових га кожна без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), які знаходяться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям (кожному по одній земельній ділянці).

На підставі викладеного ОСОБА_5 просила: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 травня 2016 року Андрушівською державною нотаріальною конторою Житомирської області ОСОБА_1, щодо успадкування після смерті

ОСОБА_6 права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Волосівське» (далі - КСП «Волосівське»), площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 травня 2016 року Андрушівською державною нотаріальною конторою Житомирської області ОСОБА_1, щодо успадкування після смерті

ОСОБА_7 права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Волосівське», площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області

від 24 січня 2018 року (з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 26 березня 2018 року) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа - Андрушівська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за закономвідмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що лише ОСОБА_1 у визначений законом строк прийняв спадщину після батька

ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини звернувся до нотаріуса з відповідною заявою. Інші спадкоємці у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини не зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та не подали до суду доказів, що вони вступили в управління або володіння спадковим майном.

Крім того, 05 травня 2016 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право власності на спадкове майно - на дві земельні ділянки площею

3,51 умовних кадастрових га кожна без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), які знаходяться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області, яке на день смерті належало ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , при цьому ним були подані до державної нотаріальної контори оригінали правовстановлюючих документів.

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не використали своє право на спадкування після померлого батька ОСОБА_6 та матері ОСОБА_7 , тому відсутні підстави для задоволення їхніх зустрічних позовів та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом № 389/2001 та № 226/2002.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня

2018 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею

0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на АДРЕСА_1 , скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину у визначений законом спосіб, а вказані у заповітах особи (які також є спадкоємцями першої черги) втратили спадкові права зі спливом встановленого статтею 549 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строку для прийняття спадщини, тому видача свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я позивача за первісним позовом не суперечить нормам матеріального права.

Житловий будинок на АДРЕСА_1 належав спадкодавцям на праві спільної сумісної власності. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок. Свідоцтво про право власності на житловий будинок від 18 листопада 2002 року на ім`я ОСОБА_9 , видане після її смерті, не має правового значення для вирішення спору, оскільки склад спадкового майна визначається на день відкриття спадщини.

Оформлення ОСОБА_5 на своє ім`я майнового паю матері у 2010 році на підставі списків, затверджених у 2003 році (після спливу шестимісячного строку), не є доказом фактичного прийняття спадщини. Отримання ОСОБА_2 за життя матері ощадної книжки на її ім`я та отримання ОСОБА_5 від матері за життя останньої сережок не є доказами прийняття спадщини.

Жоден з позивачів за зустрічними позовами не довів факту вступу в управління і володіння спадковим майном протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті батьків. Суперечливі показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які не містять достовірних даних про вчинення позивачами за зустрічними позовами у шестимісячний строк після смерті батьків дій щодо вступу в управління спадковим майном (житловим будинком), допитаних під час апеляційного розгляду справи, не спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення фактів прийняття спадщини та задоволення похідних вимог про визнання права власності.

Земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельна ділянка площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на АДРЕСА_1 не входять до складу спадкового майна, оскільки ОСОБА_6 за життя не набув право власності на ці земельні ділянки, отже, підстави для набуття позивачем права власності на них у порядку спадкування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення її зустрічних позовів або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що спадкодавцем ОСОБА_6 за життя вчинено всі необхідні дії для набуття у передбаченому законом порядку у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та обслуговування домоволодіння, які є предметом спору в цій справі.

З часу прийняття Волосівською сільською радою Андрушівського району Житомирської області рішення про передачу в приватну власність

ОСОБА_6 земельних ділянок, які перебували у його користуванні з відповідним цільовим призначенням, ці земельні ділянки вибули з державної власності та колективної власності і повторній приватизації не підлягали.

Отже спірні земельні ділянки набуті спадкодавцем на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому входять до спадкового майна, відповідно, позивач має право на це майно, оскільки прийняв спадщину

у визначений законом спосіб.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що після смерті батька ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та після смерті матері ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) всі спадкоємці ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ) прийняли спадщину відповідно до статті 549 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки вступили в управління та володіння спадковим майном відразу після відкриття спадщини (протягом шести місяців з дня відкриття спадщини), а саме: доглядали за житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами, підтримували їх в належному стані, доглядали за

господарством, займались садівництвом та городництвом, сплачували за спожиту електроенергію, за надані послуги телефонного зв`язку, сплачували податок за землю тощо. Вказані дії спадкоємці вчиняють і до цього часу.

Крім того, у ОСОБА_5 , ОСОБА_2 знаходяться ощадна книжка спадкодавця ОСОБА_7 з ощадним вкладом, свідоцтво про право власності на майновий пай, видане останній, та інше майно, яке належало спадкодавцям.

Із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до нотаріуса не звертались, оскільки вважали себе такими, що прийняли спадщину відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), і лише через 15 років після смерті батьків (під час розгляду цієї справи) дізналися про звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, видачу на ім`я останнього нотаріусом свідоцтв про право на спадщину та порушення своїх прав внаслідок позбавлення їх спадкового майна.

При цьому зазначала, що нормами ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не обмежено строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом.

Також вказувала, що суди помилково вважали, що спадкування відбулося за законом, оскільки спадкодавці вчинили заповіти, а ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини саме за заповітами, що виключає його право прийняти спадщину за законом.

На підтвердження заявлених у справі зустрічних позовних вимог

ОСОБА_5 пред`явила у судовому засіданні касові квитанції про сплату податків, оплату за спожиту електроенергію та надані послуги телефонного зв`язку. Крім того, факт прийняття спадщини всіма спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили допитані у судовому засідання свідки.

Нотаріусом неправомірно видано 05 травня 2016 року позивачу за первісним позовом свідоцтва про право власності на спадщину за законом на земельні ділянки (паї), які належали спадкодавцям.Суд першої інстанції помилково не залучив до участі у справі нотаріуса та не витребував від нього пояснень щодо спірних свідоцтв про право власності на спадщину на земельні ділянки (паї).

Постанова апеляційного суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, ґрунтується на припущеннях. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , вказуючи на те, що лише він прийняв спадщину після смерті батьків, інші спадкоємці спадщину не прийняли, тому не мають права на спадкове майно. Оскільки підстав для відмови у видачі свідоцтв на спадкове майно (паї) не було, тому дії нотаріуса є правомірними та узгоджуються з нормами матеріального права.

ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , вказуючи на те, що місцевим судом безпідставно не залучено до участі у справі нотаріуса як третю особу. Судами застосовано норми матеріального права, які не поширюються на спірні правовідносини і не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Суди залишили поза увагою, що ОСОБА_2 після відкриття спадщини взяв собі ощадну книжку спадкодавця, а

ОСОБА_5 - свідоцтво про право власності на майновий пай.

ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , вказуючи на те, що спадкодавці склали заповіти щодо всього спадкового майна, тому спадкування повинно відбуватися за заповітом, відповідно, вимоги первісного позову, які обґрунтовані лише спадкуванням за законом, є безпідставними та не підлягають задоволенню. Доводи ОСОБА_1 не ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , вказуючи на те, що останній звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено у суді. Наявність заповітів батьків виключає задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , отже і виключає задоволення його касаційної скарги. Позивач за первісним позовом не подав до суду належні та допустимі докази, а його доводи ґрунтуються на припущеннях.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 28 серпня та 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

19 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є дітьми ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_7 28 березня 1998 року склав заповіт, відповідно до якого житловий будинок, приватизований згідно з рішенням 16 сесії 21 скликання від 31 березня 1994 року земельну ділянку площею 0,66 га і все інше майно, яке належить та буде йому належати, заповів ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Апеляційний суд встановив, що до складу спадкового майна ОСОБА_6 входило право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Волосівське», площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області,

1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 як частка у спільному майні подружжя.

ОСОБА_7 28 листопада 2001 року склала заповіт, відповідно до якого житловий будинок, приватизовану земельну ділянку площею 0,66 га і все інше майно, яке належить та буде їй належати, заповіла ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , тобто усім своїм дітям порівну.

Апеляційний суд встановив, що до складу спадкового майна ОСОБА_7 входило право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Волосівське», площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області,

1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 як частка у спільному майні подружжя.

Відповідно до записів у погосподарських книгах двір ОСОБА_6 і ОСОБА_7 станом на 1991-1995 роки відносився до робочої соціальної групи, до його складу входив, зокрема, житловий будинок загальною площею 80 кв. м. Згідно із записами у погосподарських книгах

за 2001-2005 року членами двору залишались ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена 03 жовтня 2001 року на підставі письмової заяви сина спадкодавця - ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 28 квітня 2016 року ОСОБА_6 на час відкриття спадщини був зареєстрований на

АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_7 .

Крім ОСОБА_1 , інші особи не подавали державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 заведена 07 січня 2002 року на підставі письмової заяви сина спадкодавця - ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 28 квітня 2016 року ОСОБА_7 на день смерті була зареєстрована на АДРЕСА_1 .

Крім ОСОБА_1 , інші особи не подали державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_7 .

Суди також встановили, що 05 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Волосівське», площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області, а також належала померлому на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0111873, виданого Андрушівською районною державною адміністрацією Житомирської області 20 лютого 1997 року.

Крім того, 05 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , яка складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Волосівське», площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області, а також належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0111872, виданого Андрушівською районною державною адміністрацією Житомирської області 20 лютого 1997 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження

№ 14-608цс18).

Частиною першою статті 524 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом статті 549 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція № 18/5) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

На підтвердження заявлених у справі зустрічних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_2 подали до суду копії ощадної книжки спадкодавця, квитанції про оплату комунальних послуг за рахунком № НОМЕР_2 , свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) тощо.

Крім того, за клопотанням ОСОБА_5 в судовому засіданні були допитані свідки на підтвердження обставин прийняття спадщини всіма спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Проте, апеляційний суд на вказані обставини та норми права уваги не звернув, не дослідив зазначені докази у сукупності, не дав належної правової оцінки показанням свідків.

Також апеляційний суд не перевірив та не спростував доводи ОСОБА_5 , що вона пред`явила у судовому засіданні касові квитанції про сплату податків, оплату за спожиту електроенергію та надані послуги телефонного зв`язку, тому не перевірив факт прийняття нею спадщини, яка є предметом цього спору.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що спадщину після ОСОБА_6 та ОСОБА_7 прийняв лише ОСОБА_1 , оскільки тільки він звернувся у визначений законом строк із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, суди залишили поза увагою вимоги частини другої статті 524 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до якої спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно з пунктом 111-1 Інструкції № 18/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Єдиного реєстру перевіряє наявність або відсутність заповіту, складеного спадкодавцем у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

Разом з тим, як встановлено вище, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склали заповіти, якими розпорядилися належним їм майном. Проте, державний нотаріус Андрушівської державної нотаріальної контори Житомирської області, керуючись статтею 529 ЦК Української РСР (перша черга спадкоємців за законом), видав ОСОБА_8 спірні свідоцтва про право на спадщину за законом.

Проте, суд апеляційної інстанції на вказані порушення, допущені нотаріусом під час видачі спірних свідоцтв, уваги не звернув, а тому дійшов передчасного висновку, що спадкування ОСОБА_1 належних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельних часток (паїв) може відбуватися за законом за наявності чинних заповітів та інших спадкоємців, які також зазначені в указаних заповітах та які стверджували, що фактично прийняли спадщину за заповітами.

Отже під час здійснення перегляду рішення суду першої інстанції апеляційний суд не перевірив належним чином у сукупності доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , у постанові не зазначив конкретних обставин, які підтверджують або спростовують заявлені у справі вимоги, які є предметом касаційного перегляду.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, а також відмови у задоволенні позовних вимог останньої про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.

При цьому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_5 , що місцевим судом не залучено до участі у справі третьою особою Андрушівську державну нотаріальну контору Житомирської області та не відібрано від останньої пояснень по суті спору, оскільки, як вбачається з журналу судового засідання, протокольною ухвалою від 29 листопада

2016 року до участі у справі було залучено вказаний орган та викликано в судове засідання державного нотаріуса. Крім того, у матеріалах справи містяться письмові пояснення нотаріуса, яка висловила свою позицію щодо заявлених у справі вимог.

Разом з тим, законною та обґрунтованою є постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на

АДРЕСА_1 , оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що вказане майно належало спадкодавцям на час відкриття спадщини.

Не заслуговують у такому разі на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , що ОСОБА_6 за життя вчинено всі необхідні дії для набуття у передбаченому законом порядку у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та обслуговування домоволодіння, які є предметом спору в цій справі, оскільки вчинення спадкодавцем таких дій не може бути безумовною підставою для набуття ним у власність зазначеного майна баз отримання правовстановлюючого документу, який у матеріалах справи відсутній.

Інші наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи в частині не задоволених його позовних вимог, а також зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені в указаній касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення в зазначеній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, оскільки доводи цієї касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції в указаній частині не спростовують.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України судові рішення в іншій частині не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на

АДРЕСА_1 , залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня 2018 року в частині вирішення: позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 ; зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно; зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська