Постанова

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 442/6796/16-ц

провадження № 61-29770св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Любов Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П. і Савуляк Р. В., від 05 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М. та просив суд:

- визнати недійсними пункти 6.2.З, 6.2.3.1, 6.2.3.2, 6.3 іпотечного договору № 70.16/11- ДІ01, укладеного 01 квітня 2011 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. за реєстровим номером № 689;

- визнати недійсними пункти 6.2.3, 6.2.3.1, 6.2.3.2, 6.3 іпотечного договору № 70.17/11-ДІ01, що укладений 04 квітня 2011 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ПАТ «ВТБ Банк», посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. за реєстровим номером № 708;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ТОВ «ФК «Поліс» на будівлю загальною площею 251,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 490834746106), в розмірі 1/1, яка була проведена 02 серпня 2016 року, номер запису про право власності: 15736006, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 30778790 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ТОВ «ФК «Поліс» на будівлю загальною площею 260,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 490834746106), в розмірі 1/1, яка була проведена 04 серпня 2016 року, номер запису про право власності: 15736129, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30778960 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ТОВ «ФК «Поліс» на земельну ділянку площею 0,064 га. кадастровий номер: 4610600000:01:001:0127, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:467317946106, в розмірі 1/1, яка проведена 02 серпня 2016 року, номер запису про право власності:15736227, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 30779050

від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30778790 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30778960 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.;

- визнати протиправним та скасувати рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30779050 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.

Позовна заява мотивована тим, що 01 квітня 2011 року між ОСОБА_2 (дружиною позивача), ОСОБА_3 , та ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого у даних відносинах є ТОВ «ФК «Поліс, укладено іпотечний договір №70.16/1 1 -ДІ01, згідно умов якого забезпечувались вимоги іпотекодержателя, що виникають з договору про відкриття кредитної лінії № 70.16/1 1-М542 від 01 квітня 2011 року, а також договорів, про внесення змін (доповнень) до нього.

Предмети іпотеки - нежитлова будівля магазину «1 000 дрібниць», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;нежитлова будівля магазину, що позначена у літ. «Б'-1» - торговий зал літ. «1», площею 167,9 кв. м; торговий зал літ.«2» площею 74,8 кв. м, побутова кімната «1- 3» площею 17,9 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0, 0640 га, кадастровий номер 4610600000:01:001:0127, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У розділі 6 оскаржуваних іпотечних договорів сторонами було врегульовано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку (застереження про задоволення вимог іпотекодержателя).

Стверджував, що майно, яке є предметом іпотеки набуто ним та

ОСОБА_2 під час шлюбу, а отже належить їм на праві спільної власності.

Окремої згоди на включення до оскаржуваних іпотечних договорів застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання він не давав, а тому згадані договори в даній частині суперечать вимогам чинного законодавства, та є такими що підлягають визнанню недійсними, оскільки порушують його законні права та інтереси як співвласника спільного майна, набутого за час шлюбу.

Також вважав, що оскільки, ТОВ «ФК «Поліс» звернуло стягнення на майно, що є предметом іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а саме на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а записи про право власності були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі окремих положень договорів іпотеки, які підлягають визнанню недійсними, то і державна реєстрація прав на таке майно підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними пункти 6.2.3, 6.2.3.1, 6.2.3.2, 6.3 іпотечного договору

№ 70.16/11- ДІ01, укладеного 01 квітня 2011 року між ОСОБА_2 та

ПАТ «ВТБ Банк», та посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. за реєстровим номером № 689.

Визнано недійсними пункти 6.2.3, 6.2.3.1, 6.2.3.2, 6.3 іпотечного договору

№ 70.17/11-ДІ01, укладеного 04 квітня 2011 року між ОСОБА_2 та

ПАТ «ВТБ Банк», та посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. за реєстровим номером № 708.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ «ФК «Поліс» на будівлю загальною площею 251,8 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 490834746106), в розмірі 1/1, яка була проведена 02 серпня 2016 року, номер запису про право власності: 15736006, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30778790 від 04 серпня

2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ «ФК «Поліс» на будівлю загальною площею 260,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 468465346106), в розмірі 1/1, яка була проведена 02 серпня 2016 року, номер запису про право власності: 15736129, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30778960 від 04 серпня

2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ «ФК «Поліс» на земельну ділянку площею 0,064 га, кадастровий помер: 4610600000 :01:001:0127, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 467317946106), в розмірі 171, яка була проведена 02 серпня 2016 року, номер запису про право власності:. 15736227 за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30779050 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30778790 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30778960 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30779050 від 04 серпня 2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач окремої нотаріальної засвідченої згоди на включення до іпотечних договорів № 70.16/11-ДІ01 від 01 квітня 2011 року та № 79.17/11-ДІ01 від 04 квітня 2011 року пунктів 6.2.3, 6.2.3.1 та 6.2.3.2 не надавав, а тому такі пункти підлягають визнанню недійсними, як такі, що суперечать закону і порушують законні права та інтереси позивача, як співвласника нерухомого майна, набутого позивачем за час перебування у шлюбі із ОСОБА_2

Нотаріально посвідчена згода ОСОБА_1 01 квітня 2011 року на укладення його дружиною ОСОБА_2 іпотечних договорів, що оскаржуються частково, не є такою згодою, при якій остання мала б право укладати такі договори, оскільки із самими договорами позивач не був ознайомлений.

ТОВ «ФК «Поліс» не надано доказів на підтвердження факту переходу до

ТОВ «ФК «Поліс» від ПАТ «ВТБ Банк» прав вимоги за кредитними договорами, а також прав вимог за іпотечними договорами № 70.16/11-ДІ01 від 01 квітня

2011 року та № 79.17/11-ДІ01 від 04 квітня 2011 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Поліс» задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, колегія суддів виходила з того, що ОСОБА_1 надав згоду на укладення

ОСОБА_2 договорів іпотеки щодо конкретного майна, на умовах визначених нею та другою стороною. За таких обставин додаткових погоджень укладення договорів ОСОБА_2 не потребувало, у зв`язку з чим умови (пункти) таких договорів не можна визнавати недійсними лише з підстави відсутності згоди позивача щодо змісту конкретного пункту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 квітня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали цивільної справи № 442/6796/16-ц з місцевого суду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

05 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 442/6796/16-ц передано

судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції.

Рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М. від 04 серпня 2016 року за індексними номерами 30778790, 30778760 та 30778750 є такими, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню незалежно від задоволення вимог про визнання відповідних пунктів договорів іпотеки недійсними, оскільки приватним нотаріусом не вчинялось жодної з перелічених у статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріальної дії зі спірними об`єктами нерухомого майна, а отже відповідач у межах спірних правовідносин не мав передбачених чинним законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

Прирівнювання до договору про задоволення вимог іпотекодавця відповідного застереження про це в іпотечному договорі (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку») потребує під час укладення іпотечного договору щодо спільного майна отримання окремої згоди другого з подружжя на включення до цього договору іпотеки відповідного застереження. Відсутність такої згоди дає можливість визнати договір про задоволення вимог іпотекодавця і відповідного застереження недійсним, а у разі здійснення звернення стягнення на їх підставі - оскаржити таке стягнення в суді.

Оскільки, всупереч вимогам чинного законодавства окрему згоду на включення до іпотечних договорів застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання він не надавав оспорювані договори іпотеки в цій частині суперечать вимогам чинного законодавства, та є такими що підлягають визнанню недійсними.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Поліс» на касаційну скаргу в якому представник відповідача - адвокат Кривуля Р. В., посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що оскаржувані рішення державного реєстратора були прийняті 04 серпня 2016 року, а у чинній станом на 04 серпня 2016 року редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містилось жодних положень про обмеження повноважень нотаріуса, як державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Наголошує на тому, що зміст заяви позивача про згоду на укладення дружиною договорів іпотеки на її розсуд, спростовує його твердження про відсутність згоди на включення до умов договорів іпотеки окремих пунктів.

Крім того, фактично позовні вимоги зводяться до зміни умов договорів іпотеки щодо відповідальності за невиконання зобов`язань за кредитними договорами, а така зміна згідно положень частини першої статті 651 ЦК України допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Іншими учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 квітня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 70.16/11-М542.

01 квітня 2011 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого у даній цивільній справі є ТОВ «ФК «Поліс», укладено іпотечний договір № 70.16/11-ДІ01, згідно умов якого забезпечувались вимоги іпотекодержателя, що виникають з договору про відкриття кредитної лінії № 70.16/1 1-М542 від 01 квітня 2011 року, а також договорів, про внесення змін (доповнень) до нього (далі - іпотечний договір № 70.16/11-ДІ01).

У пункті 2.1.1 іпотечного договору № 70.16/11-ДІ01 сторони погодили, що предметами іпотеки є наступне нерухоме майно:

- нежитлова будівля магазину «1000 дрібниць», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будівля магазину позначена літ. А-1, цегляно-металічна, загальною площею

251, 8 кв.м (далі - предмет іпотеки № 1);

- нежитлова будівля магазину, що позначена у літ."Б'-1" - торговий зал літ."1", площею 167,9 кв. м; торговий зал літ."2" площею 74,8 кв. м, побутова кімната "1-3" площею 17.9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будівля магазину, позначена Б-1 , цегла-газоблок, загальною площею 260,6 кв. м (далі - предмет іпотеки № 2);

- земельна ділянка площею 0, 0640 га, кадастровий номер 4610600000:01:001:0127, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки № 3).

04 квітня 2011 року між Банком та приватним підприємством «Магазин «1000 дрібниць» укладено договір про відкриття кредитної лінії №70.17/11-М542.

04 квітня 2011 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого у даній цивільній справі є ТОВ «ФК «Поліс», укладено іпотечний договір № 70.17/11-ДІ01, згідно умов якого забезпечувались вимоги іпотекодержателя, що виникають з договору про відкриття кредитної лінії № 70.17/11-М542 від 04 квітня 2011 року, а також договорів про внесення змін (доповнень) до нього (далі - іпотечний договір № 70.17/11-ДІ01).

Предмет іпотеки іпотечного договору № 70.17/11-ДІ01 є тотожним з предметом іпотеки іпотечного договору № 70.16/11-ДІ01.

Майно, що являлось предметом іпотеки за договорами № 70.16/11-ДІ01 та № 70.17/11-ДІ01, на момент їх укладення, належало на праві власності відповідачу ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу

від 17 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. за реєстровим № 976 та на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 30 грудня 2010 року у справі № 2-3888/10 і було набуто нею у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1

Умовами розділу 6 іпотечних договорів № 70.16/11-ДІ01 та № 70.17/11-ДІ01, зокрема пунктом 6.1 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, та (або) цим договором іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги в повному обсязі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя, в тому числі шляхом позасудового врегулювання за домовленістю сторін на підставі цього договору іпотеки згідно з договором про задоволення вимог, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, у формах, порядку та на умовах, викладених у пунктах 6.2.3.1 та 6.2.3.2 цього договору іпотеки у порядку, встановленому чинним законодавством України. При цьому зазначені застереження, за умови неукладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, є договором про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 6.2.3 іпотечних договорів № 70.16/11-ДІ01 та № 70.17/11-ДІ01)

Пунктом 6.2.3.1 іпотечних договорів № 70.16/11-ДІ01 та № 70.17/11-ДІ01 визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

При цьому, передача права власності здійснюється на таких умовах:

- правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є застереження, викладене у пункті 6.2.3 договору, яке є договором про задоволення вимог іпотекодержателя і яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження та докази направлення письмового повідомлення іпотекодавцям (штемпель поштового відділення зв`язку тощо) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки;

- сторони свідчать що в цьому випадку право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає відповідній реєстрації згідно вимог чинного законодавства України;

- іпотекодержатель набуває предметі іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності;

- права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутого іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

На укладення оскаржуваних договорів іпотеки 01 квітня 2011 року

ОСОБА_1 надано, нотаріально посвідчену (приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В.), згоду за реєстровим № 687, відповідно до якої ОСОБА_1 надав згоду на передачу його дружиною ОСОБА_2 нежитлових будівель під АДРЕСА_1 в іпотеку ПАТ «ВТБ Банк» і наступні іпотеки на умовах на її розсуд.

Банком на підставі договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ від 18 листопада 2015 року, додаткової угоди № 1 від 27 листопада 2015 року до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовим кредитами № 21МБ

від 18 листопада 2015 року та договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, який посвідчений 01 грудня

2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О., та зареєстрований в реєстрі за № 2225, відступлено на користь

ТОВ «ФК «Поліс» права вимоги за кредитними договорами та права іпотекодержателя за спірними договорами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись у жовтні 2016 року до суду із позовом про визнання окремих пунктів іпотечних договорів № 70.16/11-ДІ01 та № 70.17/11-ДІ01 недійсними, ОСОБА_1 посилався на те, що передане в іпотеку ОСОБА_2 нерухоме майно придбане за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому при укладенні договорі іпотеки відповідно до вимог статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» вимагалася нотаріальна засвідчена його згода як співвласника майна, в тому числі щодо включення до умов іпотечних договорів умов щодо здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте такої згоди він не надавав, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійсним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суди встановили, що нерухоме майно, передане в іпотеку набуто відповідачем ОСОБА_2 за час шлюбу з позивачем. Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі відсутні.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної власності подружжя, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Тому, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369,

статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Аналогічний висновок про застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Суд апеляційної інстанції встановивши, що іпотечні договори № 70.16/11-ДІ01 та № 70.17/11-ДІ01, укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «ВТБ Банк» за наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на передачу ОСОБА_2 майна в іпотеку та на свій розсуд визначати умови таких договорів іпотеки, а також що згода ОСОБА_1 не містить будь-яких обмежень щодо включення до договорів іпотеки іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваних правочинів в частині пунктів 6.2.3, 6.2.3.1, 6.2.3.2, 6.3 недійсними.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не заперечує факту підписання

01 квітня 2011 року згоди, посвідченої приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В., та зареєстрованої в реєстрі за № 687, згідно тексту якої позивач дав свою згоду на передачу його дружиною ОСОБА_2 нежитлових будівель під АДРЕСА_1 в іпотеку (ПАТ «ВТБ Банк») і наступні іпотеки на умовах на її розсуд.

Доводи позивача щодо існування обмежень повноважень нотаріуса як державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки колегія суддів відхиляє, як безпідставні.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України № 834-VIII від 26 листопада 2015 року нотаріус є державним реєстратором, наділеним повноваженнями здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Тому касаційний суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для її вирішення, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками апеляційного суду та необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта