Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 686/2762/15-ц

провадження № 61-40136св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - Хмельницький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області,

стягувач - приватне підприємство «Банкір»,

боржник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Стефанишина С. Л. від 23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Ярмолюка О. І., від 31 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року старший державний виконавець Хмельницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Хмельницьке РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області) звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника ОСОБА_4 у спільному майні подружжя.

Подання мотивовано тим, що в провадженні Хмельницького РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 686/2762/15-ц Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 червня 2015 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь приватного підприємства «Банкір» (далі - ПП «Банкір») заборгованості в сумі 562 154,15 грн (еквівалент - 23 980 дол. США). За боржником не зареєстровано жодне майно, відсутні доходи, за рахунок яких можливо було б виконання рішення суду. Водночас він перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 з 1997 року і на її ім'я оформлено земельні ділянки. Будучи набутими у шлюбі, вони належать подружжю на праві спільної сумісної власності, тому з метою звернення стягнення на частину цього майна, державний виконавець просив визначити частку боржника у ньому.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2018 року подання старшого державного виконавця Хмельницьке РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області задоволено.

Визначено 1/2 частку ОСОБА_4 у спільній сумісній власності у майні: земельна ділянка площею 0,1082 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), по АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 0,0117 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), по АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 0,1088 га, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), по АДРЕСА_2 земельна ділянка площею 0,011 га, кадастровий номер НОМЕР_4, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, по АДРЕСА_2, яке зареєстроване на ім'я ОСОБА_5

Задовольняючи подання старшого державного виконавця Хмельницького РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки належать подружжю на праві спільної сумісної власності, а відтак, частка боржника в них складає 1/2.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки ОСОБА_5 набула в результаті трансформації (поділу) земельних ділянок площею 0,25 га та 0,0227 га, які вона отримала у власність безоплатно внаслідок приватизації, на підставі рішення Лісогринівецької сільської ради від 04 березня 2009 року № 150. Статтею 57 СК України в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_5 права власності на земельні ділянки, не було передбачено право особистої приватної власності дружини, чоловіка на земельну ділянку, набуту за час шлюбу внаслідок приватизації, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані земельні ділянки є новостворені (в результаті поділу), набуті під час шлюбу і відповідно до статей 57, 60 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У липні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірні ділянки не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона набула їх у власність безоплатно, шляхом приватизації, а тому вони є її особистою власністю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2018 року ПП «Банкір» та ОСОБА_4 подали відзиви на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

У справі, що переглядається, судами установлено, що у Хмельницькому РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 686/2762/15-ц Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 червня 2015 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПП «Банкір» заборгованості в сумі 562 154,15 грн (еквівалент - 23 980 дол. США).

ОСОБА_4 з 27 лютого 1997 року перебуває в шлюбі з ОСОБА_5

На підставі рішення Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 04 березня 2009 року № 150 ОСОБА_5 отримала у власність безоплатно внаслідок приватизації земельні ділянки площею 0,25 га та 0,0227 га, що розташовані по АДРЕСА_1, що підтверджується державними актами на право власності на земельні ділянки від 02 липня 2009 року.

За заявою власника на підставі відповідної технічної документації із землеустрою земельна ділянка площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_5, по АДРЕСА_1 (державний акт від 02 липня 2009 року № НОМЕР_6) була поділена на три земельні ділянки - ділянку площею 0,1082 га, кадастровий номер НОМЕР_1, ділянку площею 0,1088 га, кадастровий номер НОМЕР_3 та ділянку площею 0,033 га, кадастровий номер НОМЕР_7.

Земельна ділянка площею 0,0227 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_8, по АДРЕСА_1 (державний акт від 02 липня 2009 року № НОМЕР_9) за заявою власника на підставі відповідної технічної документації із землеустрою була поділена на дві земельні ділянки - площею 0,011 га, кадастровий номер НОМЕР_4 та площею 0,0117 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Згідно з рішенням Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 25 січня 2016 року присвоєно адресу земельним ділянка, які утворились шляхом розподілу земельних ділянок по АДРЕСА_1, а саме: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_7); АДРЕСА_1 (кадастрові номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2); АДРЕСА_2 кадастрові номери НОМЕР_3 та НОМЕР_4).

У грудні 2015 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1082 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,0117 га, для ведення особистого селянського господарства, по АДРЕСА_1; а також земельну ділянку площею 0,1088 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,011 га, для ведення особистого селянського господарства, по АДРЕСА_2

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 липня 2016 року визначено частку ОСОБА_4 у житловому будинку по АДРЕСА_1, та земельній ділянці площею 0,033 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1, в розмірі 1/2.

Звертаючись до суду з цим поданням, старший державний виконавець Хмельницького РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області, просив визначити частку ОСОБА_4 у спільній сумісній власності у майні: земельних ділянках площею 0,1082 га, 0,0117 га, 0,1088 га, 0,011 га, що розташовані по АДРЕСА_1, які зареєстровані на ім'я ОСОБА_5

Згідно з частиною першою статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Отже, для вирішення подання суду належить з'ясувати, чи володіє боржник ОСОБА_4 вказаними земельними ділянками спільно з дружиною ОСОБА_5

Згідно з положеннями частини першою статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Верховного Суду України у пункті 18-2 постанови Пленуму від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Згідно зі статтею 57 СК України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_5 у власність внаслідок приватизації земельних ділянок - 04 березня 2009 року) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 61 СК України ( у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_5 у власність внаслідок приватизації земельних ділянок - 04 березня 2009 року) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, аналіз законодавства, чинного на момент отримання ОСОБА_5 спірних земельних ділянок у власність внаслідок приватизації, хоч і придбані під час шлюбу, були її особистою приватною власністю, а не спільною власністю подружжя ОСОБА_5.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 12 червня 2012 року.

Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності відповідними актами; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2001 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

У справі, що переглядається, установлено, що спірні земельні ділянки були набуті ОСОБА_5 на підставі рішення Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 04 березня 2009 року, тобто до 08 лютого 2011 року, отже не були майном, яке належить до спільної сумісної власності подружжя, а були особистою власністю ОСОБА_5 внаслідок одержання частки із земельного фонду.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, допустив неправильне тлумачення вказаних вище норм матеріального права.

Крім того, при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід перевірити доводи апеляційної скарги про те, що на спірних земельних ділянках відсутні будь-які будівлі, а тому відсутні підстави вважати, що вони призначення для обслуговування спільної власності подружжя в порядку статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Так, як установлено судом, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належить на праві спільної сумісної власності житловий будинок по АДРЕСА_1.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не перевірив, чи розташовані на спірних земельних ділянках будинок чи споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя і чи є підстави для застосування вказаного правового висновку.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта