Постанова

Іменем України

07 серпня 2020 року

м. Київ

справа №570/2984/13-ц

провадження №61-10611св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.»

заінтересовані особи:

стягувач у виконавчому провадженні(позивач) - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

боржник - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2018 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви про заміну сторони виконавчого провадження

У травні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» (далі - ТОВ «А.В.Л.» звернулося до суду з заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчих провадженнях з виконання виконавчих листів, виданих на виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 06 листопада 2013 року у справі №570/2984/13-ц з ПАТ «Дельтабанк» на його правонаступника - ТОВ «А.В.Л.» у зв`язку з переходом до ТОВ «А.В.Л.» прав кредитора.

Заява мотивована тим, що рішенням Рівненським районним судом Рівненської області від 06 листопада 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 804 659,12 грн.

Право вимоги за вказаним кредитним договором та договором поруки, заборгованість за яким стягнуто зазначеним судовим рішенням, ПАТ «Дельтабанк» відступило заявнику ТОВ «А.В.Л.» на підставі договору №490/К про купівлю-продаж майнових прав від 17 травня 2018 року та договору відступлення права вимоги за договором поруки від 17 травня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, заяву ТОВ «А.В.Л.» задоволено.

Замінено сторону стягувача у виконавчих провадженнях з виконання виконавчих листів, виданих на виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 06 листопада 2013 року у справі №570/2984/13 з публічного акціонерного товариства «Дельтабанк» на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.».

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що 17 травня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «А.В.Л.» укладено договір купівлі-продажу майнових прав №490/К, згідно з яким останнє набуло прав кредитора за кредитними зобов`язаннями перед ПАТ «Дельта Банк». Положення статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», передбачають, що у разі вибуття кредитора у зобов`язанні він замінюється правонаступником. Зобов`язання, яке виникло між ПАТ «Дельта Банк» і боржниками ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не відноситься до зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається, у зв`язку з чим заява про заміну сторони у виконавчому провадженні є обґрунтованою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції про заміну стягувача у виконавчому провадженні, та посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у задоволенні заяви ТОВ «А.В.Л.» про заміну сторони виконавчого провадження.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що ТОВ «А.В.Л.» не є стороною виконавчого провадження, а отже не має права звертатися із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідачі не були повідомлені про заміну кредитора у зобов`язанні, а отже, за статтею 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу новому кредиторові права у зобов`язанні. В матеріалах справи відсутні будь-які докази відправлення та отримання позичальником і поручителем таких повідомлень.

Судами не враховано та не надано оцінки тим обставинам, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за кредитним договором у ТОВ «А.В.Л.». Заявником не надано доказів набуття права вимоги за кредитним договором.

Крім того, переуступка права вимоги за договором факторингу відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки фінансова послуга з факторингу полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб`єктами господарювання. Кошти за кредитним договором було надано позичальнику, як фізичній особі, з метою задоволення власних потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Укладення небанківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 12 розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг».

Судами попередніх інстанцій не було вчинено усіх заходів до повного та всебічного з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку про необхідність заміни сторони виконавчого провадження.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 442 ЦПК).

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 цього Кодексу).

За змістом частини першої статті 512 ЦК України відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи з цих норм права, зокрема, пунктів 1, 2 частини першої статті

512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 2-230/11 (провадження № 61-46230св18), у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №6-1355/10 (провадження №61-12076св18).

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії виконання судового рішення.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 вказано, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у цій справі. Судами не встановлено, що договір відступлення оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним і на відповідні обставини не посилаються учасники справи та заявник, у зв`язку з чим відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні заяви про заміну сторони (кредитора) правонаступником з підстав того, що фізична особа не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах і укладений договір не може змінити імперативні приписи законодавства, суд вважає помилковими. З огляду на наведене Суд вважає слушним посилання Скаржника (пункт 6.1) на відсутність в матеріалах справи документів, які б свідчили про визнання договору відступлення недійсним, заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) зазначено, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин. Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин».

У справі, яка переглядається, установлено, що права кредитора за кредитними зобов`язаннями перед ПАТ «Дельта банк», зокрема за кредитним договором та договором поруки, заборгованість за яким стягнуто судовим рішенням 06 листопада 2013 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «А.В.Л.» набуло на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 17 травня 2018 року №490/К за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 27 квітня 2018 року, та договору відступлення права вимоги за договором поруки 17 травня 2018 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши, щоТОВ «А.В.Л.» набуло всіх прав кредитора ПАТ «Дельта Банк, у тому числі на отримання виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , забезпеченого порукою ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку, що товариство набуло прав стягувача за рішенням суду та виконавчим листом, а тому звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги про відсутність доказів на підтвердження отримання боржниками повідомлення про набуття права вимоги ТОВ «А.В.Л.», як на підставу невиконання ними своїх зобов`язань, є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції спростував, посилаючись на те, що повідомлення про набуття заявником права вимоги за кредитним договором надіслано боржникам ОСОБА_2 та ОСОБА_5 рекомендованим поштовим відправленням з відмітками ДП «Укрпошта» - вручено особисто.

Крім того, наслідки неотримання повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні визначені частиною другою статті 516 Цивільного кодексу України і не зумовлюють підстав для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони правонаступником.

Так, частиною другою статті 516 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведеного положення закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання вважається належним.

Доводи касаційної скарги про відсутність у ТОВ «А.В.Л.» права на звернення з заявою про заміну сторони виконавчого провадження з тих підстав, що це товариство не є стороною виконавчого провадження, є безпідставними, оскільки вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості рішення суду. Але реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише у порядку, визначеному статтею 442 ЦПК України, шляхом заміни сторони у виконавчому листі, адже первісний стягувач після відступлення права вимоги вже не має права вимагати стягнення присуджених судом сум, а новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у виконавчому листі, не має права звернутись до органу виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Доводи касаційної скарги, що переуступка права вимоги за договором факторингу відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки укладення небанківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 12 розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», не приймаються колегією суддів до уваги з наступних підстав.

Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 у справі № 909/968/16. Суд зазначив, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

У справі, яка переглядається, відступлення права вимоги відбулось на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 17 травня 2018 року №490/К за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 27 квітня 2018 року, та договору відступлення права вимоги за договором поруки 17 травня 2018 року, а не на підставі договору факторингу, у зв`язку з чим посилання заявника на порушення норм матеріального права щодо укладення такого виду договорів є безпідставними.

Крім того, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16викладено висновок, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень щодо перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

У справі, що переглядається, судами не встановлено, що договір купівлі-продажу майнових прав від 17 травня 2018 року №490/К за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 27 квітня 2018 року, та договору відступлення права вимоги за договором поруки 17 травня 2018 рокуоспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним і на відповідні обставини не посилаються учасники справи та заявник. Нікчемність вказаних договорів також не встановлена і такими доводами боржники свої заперечення щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні не обгрунтованвали.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання обгрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська