Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 756/11416/15-ц

провадження № 61-5660 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Черняк Ю. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: Сафір Федір Олегович, Сокуренко Наталія Вікторівна, Олейнік НаталіяОлександрівна,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Котули Л. Г.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Свої зобов'язання за договором, передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг, відповідач не виконав, у зв'язку з чим, станом на 31 липня 2015 року, утворилась заборгованість у сумі 22 260 грн. 29 коп. із яких: 6 916 грн. 10 коп. - заборгованість за кредитом, 11 495 грн. 87 коп. - заборгованість за процентами, 2 312 грн. 12 коп. - пеня та комісія, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1 036 грн. 20 коп. - штраф (процентна складова).

З урахуванням викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на свою користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року у складі судді Кричиної А. В. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності для захисту порушеного права, оскільки строк дії кредитної картки закінчився у квітні 2011 року, а з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося у вересні 2015 року та відповідач заявив про застосування цього строку. Крім того, суд вважав недоведеним факт переривання перебігу строку позовної давності, оскільки не встановлено, що саме ОСОБА_4 17 вересня 2012 року внесено на картковий рахунок 20 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 4 червня 2008 року в сумі 22 260 грн. 29 коп. із яких: 6 916 грн. 10 коп. - заборгованість за кредитом, 11 495 грн. 87 коп. - заборгованість за процентами за користуванням кредитом, 2 312 грн. 12 коп. - заборгованість за комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1 036 грн. 20 коп. - штраф (процентна складова), а також судові витрати у сумі 511 грн. 56 коп.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не врахував обставини щодо переривання перебігу строку позовної давності, а саме на відкритий на ім'я відповідача у банку картковий рахунок через термінали самообслуговування, незважаючи на сплив дії картки, ним періодично вносилися платежі, останній з яких відбувся 17 вересня 2012 року у сумі 20 грн., а вказана обставина свідчить про переривання перебігу строку позовної давності та підтверджує, що ОСОБА_4 не заперечував проти виконання своїх зобов'язань перед банком.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі помилково скасоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції помилково встановлено факт переривання перебігу строку позовної давності, оскільки він особисто не здійснював 17 вересня 2012 року платіж на 20 грн, а банком не було надано доказів протилежного. Крім того, не враховуючи вказаного, апеляційним судом в будь якому разі незаконно стягнуто всю заявлену суму заборгованості, а не в обсязі тих платежів, які входили до строку позовної давності, що суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом правильно встановлено, що 04 червня 2008 року відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Згідно з умовами укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 договору, останній отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, строк дії якої встановлено по квітень 2011 року, і сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість станом на 31 липня 2016 року на загальну суму 22 260 грн. 29 коп. із яких: 6 916 грн. 10 коп. - заборгованість за кредитом, 11 495 грн. 87 коп. - заборгованість за процентами, 2 312 грн. 12 коп. - пеня та комісія, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1 036 грн. 20 коп. - штраф (процентна складова)

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою та третьою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується

Апеляційним судом встановлено, що на картковий рахунок ОСОБА_4 через термінали самообслуговування після спливу строку дії кредитної картки періодично вносилися платежі, зокрема: 200 грн. 26 березня 2012 року, 20 грн. 15 травня 2012 року, 20 грн. 2 липня 2012 року, 20 грн. 5 липня 2012 року, 25 грн. 12 липня 2012 року, 50 грн. 18 липня 2012 року, 37 грн. 16 серпня 2012 року, 20 грн. 17 вересня 2012 року, що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_4 за період з 4 квітня 2008 року по 14 червня 2016 року.

Встановивши зазначені факти переривання ОСОБА_4 перебігу строку позовної давності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що звернувшись до суду з позовом 1 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» не пропустило строку позовної давності, оскільки його перебіг почався заново 17 вересня 2012 року.

У статті 212 ЦПК України 2004 року визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З викладених норм права вбачається, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлений сторонами вимог та наданих ними доказів.

Відповідно до пункту 6.8. Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», які є невід'ємною частиною кредитного договору від 4 червня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, у випадку помилкового зарахування коштів на картковий рахунок тримач картки зобов'язаний повернути ці кошти та доручає банку здійснити повернення шляхом списання з відповідного карткового рахунку.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не надано доказів того, що він звертався до банку із заявами про помилкове зарахування коштів на його рахунок, тобто встановлені факти погашення заборгованості не оспорені, що свідчить про визнання ним свого боргу, а вказані кошти були внесені ним особисто чи іншою особою з його згоди, адже саме на відповідачеві лежить обов'язок не передавати картки, ПІН-коди третім особам (пункт 6.1 Умов та правил надання банківських послуг).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної скарги стягнув надмірно велику суму штрафних санкцій, яка втричі перевищує суму основного боргу є безпідставними, так як суд стягнув лише 2 312 грн. 12 коп. заборгованості за комісією, 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1 036 грн. 20 коп. штрафу (процентна складова), а решта - це сума основного боргу, а саме: 6 916 грн. 10 коп. - заборгованість за кредитом, 11 495 грн. 87 коп. - заборгованість за процентами за користуванням кредитом.

Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, дослідили усі наявні в матеріалах справи докази та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк