Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 755/18246/15-ц

провадження № 61-3320 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді

Катющенко В. П. від 5 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Крижанівської Г. В., Чобіток А. О., Немировської О. В.,

від 13 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 16 червня 2012 року між банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 2 007 грн 45 коп. зі сплатою 0, 12 % річних з кінцевим строком повернення 15 грудня 2013 року. Оскільки позичальник зобов'язання за цим договором не виконав, у нього станом на 26 серпня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 4 793 грн

39 коп., яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не на надано доказів отримання позичальником саме тих Умов та правил і Тарифів, що були додані до позовної заяви, а також позивачем не надано графіку платежів, який у заяві зазначено невід'ємним додатком. Також банком не доведено перерахування кредитних коштів на рахунок ТОВ «Дієса», у якому відповідачем було придбано товар за кредитні кошти.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили факт укладення кредитно-заставного договору.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із направленням справи в на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, підписавши заяву, виразив свою волю на видачу кредитних коштів, які за умовами договору були перераховані ТОВ «Дієса», у якого позичальником було придбано товар, зазначений у цій заяві. За змістом заяви підписання Умов та правил не вимагалося та законодавством, зокрема статтею 634 ЦК України, не передбачена вимога про підписання сторонами стандартних форм, до яких приєднується позичальник. Крім того, заява позичальника засвідчує факт отримання відповідачем товару у повному обсязі. Графік погашення кредиту, розмір платежу, термін і кінцевий строк його повернення сторони визначили безпосередньо у заяві позичальника.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2012 року між банком та ОСОБА_5 був укладений договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що заява разом із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами складає кредитно-заставний договір. На підставі зазначеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 2 007 грн 45 коп. зі сплатою 0, 12% річних з кінцевим строком повернення 15 грудня 2013 року для придбання телефону у ТОВ «Дієса», шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

За нормами частин першої, другої статті207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

ОСОБА_5, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами.

При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.

Проте суд апеляційної інстанції у порушення статей 212-214, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) вказавши, що банком не доведено, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, які були приєднані до позовної заяви, розумів відповідач, не встановив, які ж все таки Умови були чинними на момент укладення правочину, а також те, чи не змінювались вони в подальшому. При цьому, якщо Умови та Правила надання банківських послуг змінювались, то апеляційний суд не вказав, які норми матеріального права в цьому разі перешкоджають стягнути кредит, отриманий позичальником, та ті суми, які були обчислені на час надання кредиту згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Стаття 633 ЦК Українипередбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Проте апеляційний суд не врахував, що відповідач укладення, чи не укладення кредитного договору не оспорював, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами.

Отже, у порушення вимог статей 212-214, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірив доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам та дійшовши передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено в силу частини четвертої статті

60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи).

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною й підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк