Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КЦС ВП від 15.03.2018 року у справі №638/4275/13-ц Ухвала КЦС ВП від 15.03.2018 року у справі №638/42...
print
Друк
search Пошук
comment
КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 638/4275/13-ц

провадження № 61-10221св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2013 року у складі головуючого судді Грищенко В. О. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Малінської С. М., Бурлака І. В., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 638/4275/13-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просила стягнути аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом до суду до досягнення дитиною повноліття.

Позовна заява мотивована тим, що вона 11 листопада 2005 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_5, у період якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_6. Відповідач припинив надання матеріальної допомоги, дитина знаходиться на її утриманні, батько дитини не цікавиться сином, його вихованням, розвитком та навчанням, тому просила позов задовольнити.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволений. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 29 березня 2013 року до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, позивачем надано докази на підтвердження обґрунтування заявлених позовних вимог.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2013 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом постановлено заочне рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

У жовтні 2016 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив заочне рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не надала доказів того, що дитина проживає разом із нею, а батько не виконує свій обов'язок та не утримує дитину. Суди не звернули уваги, що сторони разом із дитиною проживають за однією адресою та не перевірили майновий стан сторін, не витребували довідок щодо розміру заробітку та інших доходів.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 надіслала заперечення на касаційну скаргу, в яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

20 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами установлено, що 11 листопада 2005 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_7

ОСОБА_5 припинив надання матеріальної допомоги дитині, син перебуває на утриманні ОСОБА_4

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Судами також установлено, що ОСОБА_5 працює, одержує заробітну плату, інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних батьків на утриманні не має, стан здоров'я має задовільний.

Таким чином, правильным є висновок судів про наявність підстав для задоволення позову та стягнення аліментів на користь позивача на утримання дитини.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, факт проживання за однією аресою сторін у справі разом із дитиною не звільняє відповідача від обов'язку утримувати сина.

Також матеріали справи містять дані про доходи обох сторін, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не було з'ясовано майнового стану сторін.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст