Постанова
Іменем України
07 березня 2018 року
м. Київ
справа № 570/2793/14-ц
провадження № 61-3490 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Великоомелянська сільська рада Рівненського району Рівненської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 березня 2016 року у складі колегії суддів: Рожина Ю. М., Оніпко О. В., Буцяка З. І.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання рішення сільської ради, державних актів на право власності на землю та договору дарування недійсними.
Позовну заяву мотивовано тим, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 березня 1998 року є власником 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, ОСОБА_2 є власником 2/3 частини зазначеного будинку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 05 березня 1998 року та договором дарування від 29 січня 1998 року.
У жовтні 2011 року йому стало відомо, що всю земельну ділянку площею 0,60 га, на якій знаходиться зазначене домоволодіння, було приватизовано їхньою матір'ю - ОСОБА_3 й 29 січня 1998 року подаровано ОСОБА_2, чим порушено його права землекористувача, передбачені статтею 30 ЗК УРСР в редакції 1990 року та статтею 120 ЗК України в редакції 2002 року.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним рішення Великоомелянської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 21 березня 1997 року № 243 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,60 га, для ведення особистого підсобного господарства; визнати недійсними: державний акт на право приватної власності на землю, виданий 02 жовтня 1997 року на ім'я ОСОБА_3; договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений Рівненською районною державною нотаріальною конторою 29 січня 1998 року і зареєстрований у реєстрі за № 2-122, та державний акт на право приватної власності на землю, виданий 26 лютого 1998 року на ім'я ОСОБА_2
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 квітня 2015 року у складі судді Остапчук Л. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним рішення Великоомелянської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 21 березня 1997 року № 243 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, згідно з додатком № 1 до вказаного рішення «Список громадян, яким передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд с. Омеляна».
Визнано недійсними державний акт на право приватної власності на землю, виданий 02 жовтня 1997 року на ім'я ОСОБА_3; договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений Рівненською районною державною нотаріальною конторою 29 січня 1998 року і зареєстрований у реєстрі за № 2-122, та державний акт на право приватної власності на землю, виданий 26 лютого 1998 року на ім'я ОСОБА_2 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 червня 2015 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Ковальчук Н. М., Максимчук З. М., рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 03 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,60 га, в с. Омеляна Рівненського району Рівненської області, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку від 26 лютого 1998 року скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Журавель В. І., Хопти С. Ф., Черненко В. А., рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02 березня 2016 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 03 квітня 2015 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за пропуском строку позовної давності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що земельну ділянку площею 0,60 га в с. Омеляна Рівненського району Рівненської області, на якій знаходиться 1/3 частини належного йому будинку, було приватизовано їхньою матір'ю ОСОБА_3 й 29 січня 1998 року подаровано ОСОБА_2, про порушення свого права він дізнався лише в жовтні 2011 року.
Крім того, при укладенні договору дарування земельної ділянки від 29 січня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було приховано право інших осіб на спірну земельну ділянку.
02 червня 2016 року ОСОБА_2 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких вона зазначала, що судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, просила рішення апеляційного суду залишити в силі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
23 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 березня 1998 року є власником 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, яку він успадкував після смерті батька ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 березня 1998 року (а. с. 9).
ОСОБА_2 є власником 2/3 частини зазначеного будинку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 05 березня 1998 року та договором дарування, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, від 29 січня 1998 року (а. с. 9, 18).
Рішенням Великоомелянської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 15 березня 1994 року № 179 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_4 згідно з додатком № 1 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,60 га, про що свідчить архівний витяг від 20 грудня 2013 року № 549/04-01, виданий архівним відділом Рівненської районної державної адміністрації (а. с. 11).
Батько сторін ОСОБА_4 не отримав державного акта на цю земельну ділянку і не зареєстрував своє право власності на неї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Відповідно до довідки Великоомелянської сільської ради від 22 лютого 2010 року № 165 ОСОБА_1 проживав разом з батьком ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 (а. с. 13).
Згідно з довідкою Великоомелянської сільської ради від 01 лютого 2006 року № 55 ОСОБА_4 проживав до дня смерті з таким складом сім'ї: дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_1 (а. с. 13).
Згідно з архівним витягом від 09 квітня 2013 року № 95/04-01 рішенням Великоомелянської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 21 березня 1997 року № 243 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» ОСОБА_3 відповідно до додатку № 1 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,60 га.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 02 жовтня 1997 року (а. с. 19).
29 січня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування вищевказаної земельної ділянки, який був нотаріально посвідчений Рівненською районною державною нотаріальною конторою і зареєстрований у реєстрі за № 2-122 (а. с. 18).
На підставі вказаного договору дарування ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії РВ № 005170, виданий 26 лютого 1998 року (а. с. 20).
Питання позовної давності на час успадкування позивачем частини будинку регулювалось статтями 71, 76, 80 ЦК України (1963 року), якими передбачалося встановлення загального строку для судового захисту прав особи у три роки, обов'язкове застосування судом позовної давності, перебіг якої починається з дня виникнення права на позов і сплив якої є підставою для відмови в позові.
Відповідно до частини шостої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року) правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 1 січня 2004 року. Отже, у протилежному випадку до правовідносин застосовуються норми ЦК України (1963 року).
22 вересня 2014 року та 08 грудня 2014 року ОСОБА_2 до суду першої інстанції подано заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 39).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Крім того, як стаття 76 ЦК України (1963 року), так і стаття 261 ЦК України (2003 року) визначають, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.
Для визначення моменту виникнення права на позов є важливим як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Таким чином, за змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152 цс 14.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач дізнався про порушення свого права лише у жовтні 2011 року, є безпідставними, оскільки позивачу мало бути відомо або він повинен був достовірно знати, що з часу прийняття спадкового майна, яким є частина житлового будинку (з 05 березня 1998 року - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частини будинку (а. с. 9)), до нього не перейшло право власності на частину земельної ділянки, на якій розташований успадкований будинок, а тому він мав право звернутися до суду за захистом свого порушеного права протягом трьох років з часу успадкування частини будинку.
Доводи касаційної скарги не спростовують указаних висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на відсутність можливості користуватися належним йому будинком, розташованим на спірній земельній ділянці є безпідставними, оскільки позивач не позбавлений права звернутися за захистом свого права у належний спосіб - зокрема, з вимогою про встановлення земельного сервітуту.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, дійшов правильного висновку про те, що позивач не спростував ту обставину, що проживаючи у будинку з 1998 року, він не знав про порушення свого права власності на частину земельної ділянки, на якій розташований успадкований будинок.
З огляду на викладене апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дотримуючись вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року (на виконання вимог частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року), встановив фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.
За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року було зупинено виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 березня 2016 року, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 березня 2016 року підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 березня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 березня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
Ю. В. Черняк