Постанова

Іменем України

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 369/13708/15-ц

провадження № 61-4516св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представники позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, в особі представника за законом ОСОБА_8,

треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Холодницька Віра Олександрівна, державний нотаріус чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Раїса Семенівна, реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, служба у справах дітей та сім'ї Київської обласної державної адміністрації, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області, служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,

представник відповідачів, а також третьої особи ОСОБА_9 - ОСОБА_12,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Журби С. О., Сержанюка А. С., Суханової Є. М. від 19 вересня 2016 року та касаційну скаргу представника ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_13 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Пінкевич Н. С. від 23 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, в особі представника за законом ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Холодницька В. О., державний нотаріус чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, служба у справах дітей та сім'ї Київської обласної державної адміністрації, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області, служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про захист порушених прав, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 16 жовтня 2009 року між нею та ОСОБА_9 був укладений договір довічного утримання, згідно умов якого вона зобов'язалася надавати ОСОБА_9 довічне утримання на умовах договору, а та передала їй у власність квартиру АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за позивачем у встановленому законом порядку, що підтверджено відповідним витягом з Державного реєстру правочинів від 16 жовтня 2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2009 року. Навесні 2011 року ОСОБА_9 повідомила ОСОБА_3, що змінила свою думку, вищевказаний договір не визнає і вважає себе власницею квартири, а її не буде допускати до даної квартири. З дозволу ОСОБА_9 до квартири заселились та проживають її онук ОСОБА_8, його дружина ОСОБА_6 та їх донька ОСОБА_7, хоча позивач як власник квартири не давала своєї згоди на їх вселення. У 2012 році ОСОБА_9 неправомірно переоформила квартиру на свою правнучку ОСОБА_7, уклавши договір дарування. ОСОБА_3 був поданий позов про визнання такого договору недійсним, у задоволенні якого рішенням апеляційного суду було відмовлено. При цьому судом встановлено, що квартира вибула з володіння позивача поза межами її волі, відчужена особою, яка не мала такого права, але обраний спосіб захисту не відповідає вимогам закону. Тому договір дарування є нікчемним, а права позивача як власника майна можуть бути відновлені лише шляхом витребувана квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_7

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просила суд витребувати належну їй на праві власності спірну квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_7

29 лютого 2016 року ОСОБА_9 подала зустрічний позов до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які діють в інтересах ОСОБА_7, про розірвання договору довічного утримання.

Свої вимоги ОСОБА_9 обґрунтовувала тим, що між нею та ОСОБА_3 16 жовтня 2009 року був укладений договір довічного утримання. Через невиконання ОСОБА_3 договірних умов заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області суду від 31 травня 2012 року вказаний договір було розірвано, а право власності ОСОБА_9 на квартиру було поновлено. 28 грудня 2012 року вона подарувала квартиру ОСОБА_7 В подальшому заочне рішення суду було скасовано, але ОСОБА_3 не відновила своє право власності, оскільки не провела нової державної реєстрації права власності на квартиру. За таких умов договір довічного утримання існує лише формально. Крім того, починаючи з 2011 року ОСОБА_3 не виконує умови даного договору, не оплачує комунальні послуги, що мало наслідком відключення електроенергії. На її усні пропозиції розірвати договір довічного утримання ОСОБА_3 відмовила і продовжує порушувати умови договору.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_9 просила розірвати укладений між нею та ОСОБА_3 10 жовтня 2009 року договір довічного утримання.

30 травня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_9, третя особа - комунальне підприємство «Управління міським господарством», про усунення перешкод та зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що за договором довічного утримання вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1. З часу укладення договору вона виконувала та продовжує виконувати його умови, сплачує кошти на утримання ОСОБА_9 та комунальні послуги. Починаючи з 2012 року тривають судові спори. З 2013 року ОСОБА_9 почала отримувати квитанції щодо оплати комунальних послуг на своє ім'я та не передає їй дані квитанції, тому вона не може у повній мірі вносити платежі у відповідних розмірах. Також вона кожного місяця перераховує кошти на грошове утримання, але ОСОБА_9 відмовляється їх приймати, не бажає з нею розмовляти. Такими діями відповідач чинить їй перешкоди у виконанні умов договору довічного утримання.

Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просила суд усунути їй перешкоди у виконанні договору довічного утримання від 16 жовтня 2009 року шляхом зобов'язання ОСОБА_9 належним чином виконувати умови договору та не чинити перешкоди щодо виконання нею умов договору, а саме у строк три дні з дня отримання квитанції на оплату всіх комунальних послуг по квартирі пересилати їх на адресу ОСОБА_3 рекомендованим листом.

Ухвалою Києво-Святшинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 про захист порушених прав, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та цивільну справу за позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 про захист порушених прав, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 про розірвання договору довічного утримання відмовлено.

Позов ОСОБА_3 про усунення перешкод та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_9 не чинити перешкоди щодо виконання ОСОБА_3 умов договору довічного утримання від 16 жовтня 2009 року та пересилати на адресу ОСОБА_3 рекомендованим листом у строк достатній для проведення оплати, але не пізніше 10 числа, квитанції по комунальним платежам по спірній квартирі, а саме: квитанції на оплату за користуванням природнім газом, теплопостачання, водопостачання (гаряча та холодна вода), електроенергію в обсязі до 150 кВт, абонентську плату за телефон (крім міжнародних та міжміських розмов) та за послуги соціального пакету кабельного телебачення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи первісні позовні вимоги ОСОБА_14, суд першої інстанції виходив із встановленого факту набуття ОСОБА_3 спірної квартири у власність за укладеним між нею та ОСОБА_9 договором довічного утримання від 16 жовтня 2009 року та незаконності вибуття спірної квартири з власності позивача поза її волею за рішенням суду, яке в подальшому було скасоване.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 суд виходив із недоведеності позивачем невиконання ОСОБА_3 умов укладеного договору. ОСОБА_3 надала суду докази того, що вона виконує умови договору, а саме сплачує на рахунок позивача 500 грн. щомісячно та оплачує комунальні послуги. При цьому доводи представника ОСОБА_9, що ОСОБА_3 у повному обсязі не оплачує комунальні послуги, внаслідок чого виник борг за електропостачання та була відімкнена електроенергія, не ґрунтуються на матеріалах справи. ОСОБА_9 не довела істотних порушень ОСОБА_3 умов договору довічного утримання.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у виконанні договору довічного утримання, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 ухиляється від належного виконання умов договору довічного утримання, не надає ОСОБА_3 квитанції для оплати комунальних послуг, що позбавляє можливості останньою здійснювати свої зобов'язання за договором довічного утримання.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод та зобов'язання вчинити дії скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ні умовами укладеного між сторонами по справі договору довічного утримання, ні іншим правочином не встановлено обов'язку ОСОБА_9 направляти на адресу ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією квитанції за комунальними платежами по квартирі. Не породжують такого обов'язку й інші передбачені статтею 11 ЦК України підстави виникнення зобов'язань. При вирішенні справи в іншій частині заявлених позовних вимог районним судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

12 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій вона просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на те, що наприкінці 2012 року відчужувач ОСОБА_9 у зв'язку із переоформленням права власності на спірну квартиру стала отримувати на своє ім'я квитанції щодо оплати комунальних послуг. ОСОБА_9 не дає можливості та перешкоджає ОСОБА_3 виконувати свої обов'язки щодо оплати комунальних послуг, а саме: постачання електроенергії та газу, а також оплати послуг кабельного телебачення. ОСОБА_9 відмовилася та не приймає від ОСОБА_3 щомісячне грошове утримання. Таким чином, відповідач перешкоджає позивачу виконувати належним чином умови договору довічного утримання чим порушує права позивача на його належне виконання.

13 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представником ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_13 подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 за первісним позовом і у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_9, а також скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2016 року у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_9 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на те, що судові рішення ухвалені на підставі недоведених обставин, які мають значення для справи. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 у частині витребування майна із чужого незаконного володіння, суди не надали належної оцінки факту відсутності державної реєстрації договору довічного утримання, що в свою чергу не породжує права власності на спірну квартиру. Договір довічного утримання від 16 жовтня 2009 року укладений формально та не зареєстрований у встановленому законом порядку. На підставі договору дарування від 28 грудня 2012 року спірна квартира на законних підставах була відчужена малолітній ОСОБА_7, за якою було зареєстровано у встановленому законом порядку право власності. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9, суди формально дійшли висновку, що з боку ОСОБА_3 не було допущено істотних порушень умов договору довічного утримання. Відповідач за зустрічним договором належним чином не виконувала умов договору довічного утримання, що завдало значних моральних і матеріальних збитків ОСОБА_9, оскільки остання неодноразово оплачувала за власні кошти вартість комунальних послуг. Також судами залишено поза увагою недотримання зобов'язань щодо індексації довічного утримання. Висновки судів попередніх інстанцій щодо належного виконання ОСОБА_3 умов договору довічного утримання є передчасними та необґрунтованими.

18 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

21 листопада 2016 року представником ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_13 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було подано заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, які мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги позивача за первісним позовом є безпідставними та такими що не підтверджуються належними та допустимими доказами, у ОСОБА_3 відсутні правові підстави на витребування майна у добросовісного набувача. Крім того, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ні умовами укладеного договору довічного утримання, ні іншим правочином не встановлено обов'язку ОСОБА_15 направляти на адресу позивача рекомендованою кореспонденцією квитанції за комунальні платежі.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 та її представниками ОСОБА_5 і ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було подано заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що представник відповідачів ОСОБА_13 безпідставно посилається на формальне укладення договору довічного утримання від 16 жовтня 2009 року та відсутність у ОСОБА_3 прав власності на спірну квартиру, оскільки даний договір нотаріально посвідчений та його внесено до реєстру правочинів, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3, що підтверджується витягом від 20 жовтня 2009 року. Договір довічного утримання від 16 жовтня 2009 року є дійсним, у встановленому законом порядку не скасований, не визнаний недійсним або ж розірваним. Є безпідставними посилання представника відповідачів ОСОБА_13 у касаційній скарзі на невиконання умов договору довічного утримання ОСОБА_3, оскільки дані обставини спростовуються рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2012 року по справі № 2‑1405/11, від 20 травня 2013 року по справі № 2-4742/12 та іншими рішеннями судів, а також наявними у матеріалах справи доказами.

Ухвалою колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі представника за законом ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Холодницька В. О., державний нотаріус чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, служба у справах дітей та сім'ї Київської обласної державної адміністрації, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області, служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про захист порушених прав, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які діють в інтересах ОСОБА_7, про розірвання договору довічного утримання та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9, третя особа - комунальне підприємство «Управління міським господарством», про усунення перешкод та зобов'язання вчинити дії призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 16 жовтня 2009 року між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_9 укладено договір довічного утримання, нотаріально посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори. За даним договором позивач зобов'язалася надавати ОСОБА_9 довічне утримання на умовах договору, а та передала позивачу у власність квартиру АДРЕСА_1.

Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за позивачем у встановленому законом порядку, що підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів № 7841236 від 16 жовтня 2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24184884 від 20 жовтня 2009 року.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2012 року задоволено позов ОСОБА_9 до ОСОБА_3 та розірвано договір довічного утримання від 16 жовтня 2009 року, повернено у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1. На підставі даного рішення нотаріусом 16 серпня 2012 року було знято заборону відчуження квартири та повернуто ОСОБА_9 правовстановлюючий документ на квартиру, відновлено за нею право власності на вказану квартиру.

За заявою ОСОБА_3 вказане заочне рішення суду про розірвання договору довічного утримання від 16 жовтня 2009 року скасовано ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2012 року.

Під час нового розгляду справи Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 20 травня 2013 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_9 про розірвання договору довічного утримання, а зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнив, скасував право власності ОСОБА_9 на спірну квартиру АДРЕСА_1, усунув перешкоди ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою та вселив її до спірної квартири.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року рішення Києво-Святошинського районного суду від 20 травня 2013 року скасовано в частині задоволення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 про скасування права власності ОСОБА_9 на квартиру і визнання за нею права власності на квартиру і в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вищевказаних позовних вимог було відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року рішення Києво-Святошинського районного суду від 20 травня 2013 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року залишені без змін.

28 грудня 2012 року між ОСОБА_9 і неповнолітньою ОСОБА_7, яку представляли її батьки ОСОБА_8 і ОСОБА_6, укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_16 подарувала ОСОБА_7 спірну квартиру АДРЕСА_1.

Договір дарування був укладений 28 грудня 2012 року, тобто після скасування Києво-Святошинським районним судом 12 листопада 2012 року заочного рішення, яким спірна квартира повернута у власність ОСОБА_9

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2014 року визнано недійсним договір дарування, укладений 28 грудня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Холодницькою В. О., між ОСОБА_9 та ОСОБА_7.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 липня 2015 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири та повернення квартири у власність відмовлено.

При розгляді вказаної справи судом було встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1, власником якої є позивач ОСОБА_3, вибула з її володіння поза межами її волею і відчужена особою, яка не була власником майна, без законних на те підстав.

У рішенні зазначено, що у зв'язку із скасуванням заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2012 року, яким квартиру було повернуто у власність ОСОБА_9, відпали правові підстави для останньої на розпорядження цією квартирою, а відтак ОСОБА_9 під час укладення договору дарування не була власником квартири, і відповідно не мала права на її відчуження, а тому договір дарування порушує права власника квартири ОСОБА_3

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права особи, яка вважає себе власником майна і не є стороною правочину, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову про витребування майна, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача у всіх випадках.

Добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння суд першої інстанції, з висновком якого у незміненій частині погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що майно набуте ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання, який є чинним, було відчужене ОСОБА_9 на підставі договору дарування своїй правнучці без наявних у неї не те правових підстав, оскільки на момент вчинення даного правочину (28 грудня 2012 року) заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2012 року, яким повернуто у власність спірну квартиру ОСОБА_9, було скасовано ухвалою цього ж суду від 14 листопада 2012 року. ОСОБА_3 набула права власності на квартиру 16 жовтня 2009 року на підставі договору довічного утримання, який був нотаріально посвідчений та в цей же день 16 жовтня 2009 року пройшов державну реєстрацію шляхом внесення нотаріусом відомостей про договір до Єдиного реєстру правочинів. Право власності було зареєстровано за ОСОБА_3 20 жовтня 2009 року. Чинним законодавством не передбачено проведення повторної реєстрації права власності, тому доводи відповідача щодо відсутності реєстрації права власності на спірне майно є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції, з висновком якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а також врахувавши обставини встановленні судовим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області рішенням від 20 травня 2013 року, які в силу положень статті 61 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи) не підлягають доказуванню, виходив із недоведеності заявлених позовних вимог ОСОБА_9 відносно вини ОСОБА_3 у невиконанні умов договору довічного утримання. Судом встановлено, що ОСОБА_9 отримувала квитанції на оплату комунальних послуг, однак не передавала їх для оплати ОСОБА_3, чим штучно створювала перешкоди останній у виконанні умов договору.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині заявлених ОСОБА_3 позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки ні укладеним договором довічного утримання, ні іншим правочином не встановленообов'язку ОСОБА_9 направляти на адресу ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією квитанції за комунальними платежами по квартирі. Крім того, положеннями статті 16 ЦК України не передбачено захисту порушених прав шляхом зобов'язання відчужувача виконувати умови договору довічного утримання, зокрема, у спосіб обраний ОСОБА_3 Невиконання умов даного договору тягне за собою відповідні правові наслідки. ОСОБА_3 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом самостійного звернення до відповідних комунальних служб або шляхом пред'явлення вимог про розірвання договору довічного утримання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у незміненій частині, а також з рішенням апеляційного суду, оскільки, суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, судами встановлено порушене право власності ОСОБА_3, яке підлягає захисту шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених частиною третьою статті 388 ЦК України.

Інші доводи касаційних скарги на правильність рішення апеляційного суду не впливають.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в незміненій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_13 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк