Постанова
Іменем України
07 березня 2018 року
м. Київ
справа № 344/7639/14-ц
провадження № 61-6631св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Островського Л. Є. від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Проскурніцького П. І., Горейко М. Д. від 15 червня 2016 року,
В С Т А Н О В И В :
У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з метою погашення заборгованості, яка утворилась у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 13 липня 2007 року у розмірі 25 139,43 доларів США, рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2013 року задоволено позов ПАТ «Банк «Київська Русь» про звернення стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором не погашена по даний час, на письмову вимогу про добровільне виселення відповідачі не реагують, ПАТ «Банк «Київська Русь»просив виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть бути виселені із спірної квартири без одночасного надання їм іншого постійного жилого приміщення.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що житло, яке є предметом іпотеки, було придбано не за кредитні кошти, а тому позовні вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь»задоволенню не підлягають.
У липні 2016 року ПАТ «Банк «Київська Русь» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій банк просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, заявник вказує на те, що судами не враховано положень частин другої, третьої статті 40 Закону України «Про іпотеку», а такожтих обставин, що банком направлені вимоги про добровільне виселення із спірного житла.
11 липня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року справу за позовом ПАТ «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення та зняття з реєстраційного обліку призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 лютого 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судами встановлено, що 13 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав у кредит 20 тис. доларів США зі сплатою 14% річних та з кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 12 липня 2012 року. Кошти отримані на поліпшення якості квартири АДРЕСА_1.
З метою забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору 13 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_5, від імені якої діяв ОСОБА_4, було укладено договір іпотеки, предметом якого є двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 47, 3 кв м., житловою площею 28, 6 кв м., що належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 03 липня 2007 року (а. с. 6-7, 8,9).
Встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2013 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 13 липня 2007 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 4-5, 5 зворот).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частин першої, другої статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене у рішенні суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
За таких обставин, під час розгляду та вирішення справи у даних правовідносинах, судами обґрунтовано враховано, що ОСОБА_5 набула квартиру, яка є предметом іпотеки, згідно з договором дарування від 03 липня 2007 року, тобто не за рахунок отриманих 13 липня 2007 році кредитних коштів, а тому висновок судів про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є правильним.
Таким чином, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосували частину другу статті 109 ЖК Української РСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».
Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанції про відмову у позові з вищевикладених підстав.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність прийнятих судами рішень.
Встановлено, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням судами норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В.Синельников
С. Ф.Хопта
Ю.В.Черняк