Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 292/126/15-ц

провадження № 61-8912 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

представник позивача - ОСОБА_4;

відповідач - ОСОБА_5;

представник відповідача - ОСОБА_6;

третя особа - Червоноармійська державна нотаріальна контора;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області у складі судді Кулика П. О. від 5 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Павицької Т. М., Талько О. Б., від 29 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства.

Позовна заява мотивована тим, що його мати - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, при житті перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Від цих шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_3 народився він. Вказував, що при житті ОСОБА_8 ставився до нього як до рідного сина, у дитинстві матеріально допомагав, у подальшому таку допомогу надавав йому він. Факт того, що померлий ОСОБА_8 є його батьком підтверджується витягами з медичних карток, згідно яких у нього з покійним батьком група крові та резус-приналежність є ідентичними. Зазначав, що після смерті ОСОБА_8 залишилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1. Незважаючи на те, що він є спадкоємцем першої черги після смерті батька і ним подана заява до нотаріальної контори про прийняття спадщини, отримати свідоцтва про спадщину не може, оскільки в свідоцтві про народження в графі «батько» не вказано прізвище ОСОБА_8. При цьому відповідачка, яка є дочкою померлого ОСОБА_8, не визнає факту батьківства і заперечує проти його права на спадкування.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просив суд встановити факт батьківства, вказавши, що ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є його батьком.

Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 5 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів, які з достовірністю підтверджували, що до його народження померлий ОСОБА_8 спільно проживав і вів спільне господарство з матір'ю позивача, його спільно виховували та утримували й визнавав своє батьківство.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 5 квітня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач не довів спільне проживання та ведення спільного господарства його матері з ОСОБА_8 до його народження, їх спільне виховання чи утримання позивача, а також визнання за життя ОСОБА_8 батьківства відносно нього, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року). При цьому судом призначались судово-генетична, судово-генотипоскопічна експертизи, проте висновки не надані, так як встановити біологічну спорідненість по-батьку між ймовірним братом і сестрою неможливо.

22 грудня 2016 року ОСОБА_3подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги доводів позивача щодо визнання покійного ОСОБА_8 його батьком, не врахували поданих ним доказів про те, що він є його батьком. Судом першої інстанції було відмовлено йому у призначенні судово-генетичної експертизи відносно біологічної спорідненості по лінії батька між ним та ОСОБА_5, яка є дочкою ОСОБА_8 Апеляційний суд, з метою усунення цього недоліку, призначив генотипоскопічну експертизу, яку не було проведено по причині неявки відповідачки, що згідно частини першої статті 146 ЦПК України (2004 року) є підставою для визнання факту, для з'ясування якого експертиза була призначена.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судом установлено, що позивач, ОСОБА_3, згідно свідоцтва про народження народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у смт Червоноармійську Червоноармійського району Житомирської області (а. с. 4, т.1).

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6, т.1).

10 березня 2015 року Червоноармійською державною нотаріальною конторою відносно майна померлого заведено спадкову справу. Із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Згідно свідоцтва про народження відповідач, ОСОБА_5, є донькою померлого (а. с. 35, т.1).

Внесений запис відомостей про батька ОСОБА_3 був проведений за заявою його матері, ОСОБА_7, яка при народженні сина не перебувала у шлюбі, спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення батьківства відсутні.

За таких обставин прізвище батька позивача записано за прізвищем його матері - «ОСОБА_10», а ім'я, по батькові та національність батька позивача записані за вказівкою матері позивача відповідно - «ОСОБА_11», «ОСОБА_12», «українець».

Мати позивача - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5, т.1).

Отже, між сторонами у справі виник спір про право на спадщину, у зв'язку із цим суд першої інстанції розглянув справу у позовному, а не в окремому провадженні.

Сімейний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, а Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 року втратив чинність. Разом з тим застосовується закон, який діяв на час спірних правовідносин, а саме на час народження позивача.

Відповідно до статті 53 КпШС України визначаються чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Згідно роз'яснень, наданих судам у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення статті 53 КпШС України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), дійшов до правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які з достовірністю підтверджували, що його мати та ОСОБА_8 спільно проживали й вели спільне господарство до його народження, спільно виховували та утримували його, а також того, що померлий ОСОБА_8 за життя визнавав позивача своїм сином.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка ухилялася від участі в експертизі, що мало б бути наслідком визнання факту батьківства (стаття 146 ЦПК України 2004 року), безпідставні, так як апеляційний суд призначав судово-генетичну, судово-генотипоскопічну експертизи відповідно до вимог ЦПК України. Доказів того, що відповідачка ухилялася від участі в експертизі відсутні, а експертні висновки не надані, так як встановити біологічну спорідненість по-батьку між ймовірним братом і сестрою неможливо.

Крім того, враховуючи, що до спірних правовідносин підлягає застосування положення статті 53 КпШС України, в якій зазначено умови, що є необхідними для встановлення факту батьківства, а висновок експертизи немає наперед встановленої сили й беручи те, що позивач своїх вимог не довів, висновки судів про відмову у задоволенні позову є правильним.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 5 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк