Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 202/26184/13-ц

провадження № 61-6052 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

відповідач - ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2016 року у складі судді Слюсар Л. П.та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Прозорової М. Л.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») про стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 15 червня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав кредитні кошти у сумі 25 тис. доларів США зі сплатою 16,00 % річних терміном до 15 червня 2010 року. Для забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором 16 червня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався солідарно з позичальникомвідповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором. 20 жовтня 2010 року між банком та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався солідарно з позичальникомвідповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором в межах 10 тис. грн.

Позичальник, як і поручителі, належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 7 травня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 45 558 доларів 68 центів США, що за курсом Національного банку України становило 364 150 грн 52 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 13 341 доларів 01 цент США; заборгованість по процентам в розмірі 16 879 доларів 60 центів США; пеня за несвоєчасно виконання зобов'язань в розмірі 13 138 доларів 82 центи США; штраф (фіксована частина) в розмірі 31 долар 28 центів США; штраф (процента складова) в розмірі 2 167 доларів 97 центів США.

З урахуванням наведеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути: солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на його користь 45 558 доларів 68 центів США, що за курсом Національного банку України становило 364 150 грн 52 коп.; солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на його користь суму заборгованості у розмірі 10 тис. грн; з ОСОБА_3 на його користь понесені судові витрати.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» закрито.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами в кредитному договорі визначений п'ятирічний строк позовної давності, з ухваленням рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 січня 2010 року про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та іпотеки, позовна давність перервалася, відтак банк звернувся до суду із позовом до відповідачів в межах строку позовної давності, проте банком не надано доказів виконання чи невиконання рішення суду про звернення стягнення на предмет застави та предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_3

При цьому суд зазначив, що згідно з частинами першою та другою статті 15, статтею 16 ЦПК України 2004 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, так як стосуються правовідносин, що виникли на підставі договору, укладеного між юридичними особами.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що за преюдиційним рішенням суду банку було надано право продажу предметів застави та іпотеки, відтак їх продаж міг призвести до погашення суми кредитної заборгованості або до зменшення цієї заборгованості. Проте банк, зловживаючи своїми правами, не вживав заходів для виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет застави та іпотеки, що призвело до збільшення заборгованості за кредитним договором, тому банк допустив прострочення кредитора (стаття 613 ЦК України) та не надав суду належних та допустимих доказів, що саме відповідач не вжив заходів для погашення кредитної заборгованості.

У жовтні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та предмет застави, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин за кредитним договором, відтак, банк має право нараховувати заборгованість за кредитним договором відповідно до його умов до фактичного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.

Судом установлено, що 15 червня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 отримав у кредит 25 тис. доларів США зі сплатою 16,00 % річних терміном до 15 червня 2010 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором 16 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався солідарно з позичальникомвідповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором.

20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався солідарно з позичальникомвідповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором в межах 10 тис. грн.

Позичальник, як і поручителі, належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком банку станом на станом на 7 травня 2013 року складала 45 558 доларів 68 центів США, що за курсом Національного банку України становило 364 150 грн 52 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 13 341 доларів 01 цент США; заборгованість по процентам в розмірі 16 879 доларів 60 центів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 13 138 доларів 82 центи США; штраф (фіксована частина) в розмірі 31 долар 28 центів США; штраф (процента складова) в розмірі 2 167 доларів 97 центів США.

Судом також встановлено, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 січня 2010 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року передано в заклад ЗАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_3 належного йому на праві власності заставленого майна згідно договору застави від 15 червня 2007 року. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року в розмірі 14 533 доларів 98 центів США, що за курсом Національного банку України становило 111 911 грн 64 коп., звернуто стягнення на майно згідно договору застави від 15 червня 2007 року, а саме: комп'ютер «View Sony», core 2 CPV, 2.0 Гб ОЗУ 1,80 ГЦ, вінчестер 500 Гб, комп'ютер «Celeron 2000» 80 Гб вінчестер, монітор 17, два комп'ютерні столи, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця; звернуто стягнення на нежитлову будівлю, загальною площею 1 576,80 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 15 червня 2007 року) ЗАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610 ЦК України, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15.

За змістом частин першої та четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 ЦК України).

У порушення статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року суди на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули,не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахували, що банком наданий розрахунок суми кредитної заборгованості, який відповідачами не спростований, та дійшли передчасного висновку про те, що банк допустив прострочення кредитора, не встановивши факту відмови банком прийняти належне виконання боржником своїх зобов'язань, чи наявності перешкод для належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, що є основним критерієм у застосуванні статті 613 ЦК України.

При цьому, відповідачами не доведено, що вони вчиняли дії для погашення кредитної заборгованості, що є їх процесуальним обов'язком в силу статей 10, 60 ЦПК України 2004 року.

При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 про застосування статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (штрафу і пені).

Колегія суддів вважає, що судові рішення в частині закриття провадження у справі між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» законні, так як в силу статей 15, 16, 126 ЦПК України 2004 року вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд провадиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року скасувати в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті (закриття провадження у справі між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк») судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк