Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 560/1280/16-ц

провадження № 61-13181св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Соломіївська сільська рада Дубровицького району Рівненської області,

треті особи: приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех Олена Петрівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2018 року в складі колегії суддів: Гордійчук С.О., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування 1/2 частки у праві власності на жилий будинок із спорудами та будівлями від 25 травня 2004 року недійсним.

Позов мотивований тим, що позивач на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно є власником жилого будинку з надвірними спорудами та будівлями (господарськими приміщеннями), що розташовані на АДРЕСА_1 .

У липні 2016 року під час здійснення дій щодо відчуження належного позивачу будинку йому стало відомо, що на підставі довіреності від 31 березня 2004 року 1/2 частка у праві власності на його домоволодіння від його імені була подарована його колишньою дружиною ОСОБА_3 дочці ОСОБА_2 за договором дарування від 25 травня 2004 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех О. П., 25 травня 2004 року та зареєстрований в реєстрі за № 1592.

Вказаний договір дарування має бути визнаний недійсним, оскільки позивач не уповноважував ОСОБА_3 довіреністю від 31 березня 2004 року на укладення від його імені з дочкою ОСОБА_2 договору дарування 1/2 частки в праві власності на жилий будинок з надвірними будівлями і згоди на його укладення не надавав, що підтверджується відсутністю на довіреності його власноручного підпису із зазначенням його прізвища та ініціалів. При тому, на довіреності наявний підпис невстановленої особи без розшифровки її прізвища та ініціалів та відбиток гербової печатки Соломіївської сільської ради.

Крім того, довіреність від 31 березня 2004 року, зареєстрована в журналі реєстрації нотаріальних дій 30 березня 2004 року за № 60, не була посвідчена, оскільки на ній відсутній посвідчувальний напис посадової особи виконавчого комітету Соломіївської сільської ради, а тому вона не відповідає встановленим законодавством обов`язковим вимогам щодо її посвідчення. Проте, запис про видану довіреність внесений посадовою особою сільської ради до журналу реєстрації нотаріальних дій по Соломіївській сільській раді Дубровицького району 30 березня 2004 року, тому, існує невідповідність дати складення довіреності «31.03.2004 року» та дати внесення запису про нотаріальну дію в реєстр - «30.03.2004 року», що вказує на її нікчемність. Підтвердженням того, що позивач не видав довіреності, є неповернення оригіналу довіреності.

З тексту довіреності від 31 березня 2004 року, зареєстрованої Соломіївською сільською радою в журналі реєстрації нотаріальних дій 30 березня 2004 року за № 60, зазначено, що ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_3 оформити дарування 1/2 жилого будинку на дочку ОСОБА_2 Аналогічний запис міститься і в журналі реєстрації нотаріальних дій по Соломїївській сільській раді Дубровицького району з січня 2001року по 31 березня 2006 року, від 30 березня 2004 року, номер нотаріальної дії 60, проте в довіреності не зазначено та жодним чином не конкретизовано, 1/2 якого саме жилого будинку має бути подарована, тобто, не зазначено ні адреси, ні площі, ні відомостей про право власності на вказаний жилий будинок, не зазначено і повноваження щодо відчуження надвірних будівель, споруд і землі тощо. В той же час, із договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех О. П. 25 травня 2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1592 вбачається, що подаровано 1/2 частку в праві власності не лише на жилий будинок, але й на надвірні будівлі та споруди, що розташовані на АДРЕСА_1 і,що належали ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 березня 2004 року.

Приватний нотаріус Мелех О. П., посвідчуючи договір дарування, діяла не на підставі та в межах своїх повноважень, оскільки не перевірила повноваження ОСОБА_3 і подання всіх необхідних документів, які є обов`язковими для посвідчення договору дарування та в кінцевому результаті не відмовила у вчиненні такої нотаріальної дії.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської областівід 22 вересня 2017 року позовзадоволено, визнано договір дарування 1/2 частини жилого будинку з надвірними будівлями від 25 травня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех О. П., недійсним.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на довіреності від 31 березня 2004 року відсутній власноручний підпис ОСОБА_1 із зазначенням його прізвища та ініціалів. ОСОБА_1 не уповноважував ОСОБА_3 на укладення від його імені договору дарування 1/2 частки у праві власності на жилий будинок з надвірними будівлями дочці ОСОБА_2 , згоди на укладення такого договору не надавав, вказану вище довіреність не видавав та не підписував. Приватний нотаріус Мелех О. П., посвідчуючи оспорюваний договір дарування жилого будинку та діючи на підставі та в межах своїх повноважень, повинна була перевірити у ОСОБА_3 повноваження для укладення договору дарування, та вимагати подання всіх необхідних документів, які є обов`язковими для посвідчення договору дарування, та мала посвідчити договір дарування на підставі довіреності та інших документів лише за умови їх відповідності вимогам законодавства. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався в липні 2016 року при оформленні продажу будинку, тому звернувся до суду в межах позовної давності, що підтверджується відповідними заявами ОСОБА_1 від 28 липня 2016 року до Рівненського обласного державного архіву та приватного нотаріуса Мелех О .П. про видачу засвідчених копій документів, а тому наявні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2017 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області про визнання договору дарування недійсним, відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що довіреність від 31 березня 2004 року не підписана ОСОБА_1 , на ній не зазначено прізвища та ініціалів довірителя, а тому останній не уповноважував ОСОБА_3 на укладення від його мені договору дарування та згоди на його укладення не надавав, що є підставами для визнання такої довіреності та договору дарування від25 травня 2004 року недійсними. Однак будь-яких вимог щодо визнання вказаної довіреності недійсною, як першочергової підстави недійсності самого договору дарування, позивач не заявляв. Тобто, на даний час довіреність ОСОБА_1 від 31 березня 2004 року є дійсною. За таких обставин договір дарування від 25 травня 2004 року не може бути визнано недійсним за відсутності для цього підстав, оскільки вирішення питання дійсності правочину залежить від вирішення питання про недійсність (дійсність) довіреності, на підставі якої укладено договір дарування. Крім того, суд першої інстанції, установивши відсутність волі ОСОБА_1 на відчуження належної йому частини будинку шляхом укладення спірного договору дарування, дійшов висновку про визнання договору дарування недійсним, однак не звернув уваги на склад сторін у справі, не залучив як відповідача (співвідповідача) особу, яка за дорученням продала спірну частину у праві власності на жилий будинок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 лютого 2018 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2018 року, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що довіреність, на підставі якої укладався оспорюваний договір дарування, є нікчемною. Договір дарування укладений на майно, яке не було зазначено у довіреності. Зазначені обставини були встановлені судами попередніх інстанцій. Оскільки довіреність є нікчемною, то вона не потребувала визнання її недійсною. Така довіреність є недійсною з початку її видачі.

Апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що потрібно було залучити до участі у справі як відповідача ОСОБА_3 , оскільки не було враховано, що ОСОБА_3 не є стороною договору дарування, щодо якого виник спір. Вчинення ОСОБА_3 правочину на підставі довіреності породжує правові наслідки саме для довірителя, а не для цієї особи. ОСОБА_3 була залучена до участі у справі як третя особа, надавала свої пояснення з приводу обставин справи, які знайшли відображення в рішенні суду першої інстанції.

Позиції інших учасників

У квітні 2020 року відповідач ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що права позивача не порушені.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що довіреність є дійсною, не оспорена позивачем.

Жилий будинок побудований під час спільного проживання позивачем з дружиною, тому був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а не особистою власністю позивача.

ОСОБА_2 вважає, що позивачу насправді належала лише Ѕ частка у праві власності на жилий будинок, а після відчуження Ѕ частки у праві власності на цей будинок у нього залишилася друга Ѕ частка у праві власності на нього, тому його права не порушені.

Позивач не довів, що пропустив позовну давність з об`єктивних причин. Про укладення оспорюваного договору позивач довідався у 2004 року, що підтверджено свідками та письмовими доказами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

Рішенням виконкому Дубровицької районної Ради депутатів трудящих від 27 червня 1978 року ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво індивідуального жилого будинку та видачу свідоцтва на забудову садиби в АДРЕСА_1 , а також видано будівельний паспорт на земельну ділянку № 134/78 від 1978 року під будівництво індивідуального жилого будинку в с. Орв`яниця Дубровицького району Рівненської області.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Соломіївської сільської ради Рівненської області від 21 жовтня 2016 року № 1995, земельна ділянка загальною площею 0,18 га для індивідуального жилого будівництва передана ОСОБА_1 у приватну власність рішенням сесії сільської ради від 26 листопада 1996 року № 32.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Соломіївської сільради від 24 березня 2004 року № 26 на ОСОБА_1 оформлено право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення 30 березня 2004 року виконавчим комітетом Соломіївської сільської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на жилий будинок з надвірними спорудами та будівлями на АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 травня 2004 року № 3622001 серії СВА № 153051.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 травня 2004 року № 3640855 (серія СВА № 560722) домоволодіння на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, складається з одноповерхового жилого будинку під літерою «А-1», загальною площею 115,5 кв. м, жилою площею 51,5 кв. м, позначеного на плані під літерою «А-1» із цегли; надвірних споруд і будівель (літня кухня, сарай під літерою «Б» із цегли; сарай під літерою «Б» із цегли; сарай під літерою «Б 1» з дерева; сарай під літерою «Б 2» із дерева; сарай під літерою «В» із дерева; колодязь, що позначений на плані під літерою «К» із бетонних кілець).

Як вбачається з технічного паспорту на садибний (індивідуальний) жилий будинок АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № 4, реєстровий № 2-23-38 від 26 березня 2004 року), до домоволодіння також належать: льох під літерою «Б-3»; тік під літерою «Б-4»; гараж під літерою «Б-5»; кузня під літерою «Г».

Згідно з довіреністю від 31 березня 2004 року ОСОБА_1 , 1948 року народження, який мешкає в с. Орв`яниця Дубровицького району, уповноважив ОСОБА_3 оформити дарування 1/2 жилого будинку на дочку ОСОБА_2 У довіреності не зазначено, 1/2 частки якого саме жилого будинку має бути подарована, тобто, не зазначено адреси, площі та відомостей про право власності на жилий будинок, не зазначено і повноваження щодо відчуження надвірних будівель, споруд та землі тощо .Також на довіреності відсутній підпис ОСОБА_1 і посвідчувальний напис Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області.

Відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех О. П. 25 травня 2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1592 договору дарування вбачається, що ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку в праві власності на жилий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 і, що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 березня 2004 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтями 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки.

Односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК Українидо правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

За частиною першою статті 237 ЦК Українипредставництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У частині першої статті 244 ЦПК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК Українидовіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_3 повноваженнями щодо відчуження належного йому жилого будинку з будівлями та спорудами не наділяв, дії останньої не відповідали його волі, він не схвалив у подальшому вчинений від його імені правочин, а тому оскаржуваний договір дарування укладено без волевиявлення власника нерухомого майна.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним за частиною першою статті 215 ЦК України.

Правочин за частиною першою статті 205 ЦК України може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина перша статті 245 ЦК України).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У разі ж якщо сторона правочину не вчиняла, він є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, що визначають різницю між нікчемним і оспорюваним правочином, і не застосовуються до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що договір дарування частки у праві власності на нерухоме майно, укладений на підставі довіреності, яку позивач не підписував, не може бути визнаний недійсним, якщо позивач не заявляє вимоги про визнання недійсною довіреності.

Позивач у позовній заяві зазначив той факт, що довіреність ним не видавалася, як підставу позову про визнання недійсним договору дарування, укладеного від його імені на підставі такої довіреності.

Суд першої інстанції, встановивши той факт, що довіреність, видана від імені позивача, не містить його підпису, дійшов правильного висновку про те, що дана обставина свідчить, що оспорюваний договір дарування, укладений від імені позивача, не відповідає його волі, тому наявні підстави для визнання його недійсним.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про нотаріат»при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

При посвідченні угод з`ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження (стаття 44 Закону України «Про нотаріат»).

Аналогічні вимоги зазначені в пункту 14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат»нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законові. Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

Зазначені вимоги не були дотримані нотаріусом під час нотаріального посвідчення оспорюваного договору дарування.

Оскільки позивач не заявляв позовних вимог до ОСОБА_3 , остання не була стороною оспорюваного договору, суд першої інстанцій правильно визначив її процесуальний статус як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, що відповідало частині першій статті 35 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в задоволенні позову, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення першої інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд скасовує рішення апеляційного суду, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, а позивачем сплачено судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 1 102,43 грн, проводиться розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2018 року скасувати.

Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2017 року залишити в силі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 102,43 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов