Постанова

Іменем України

5 червня 2020 року

м. Київ

справа № 661/4772/15-ц

провадження № 61-35555 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. П., Мартєва С.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 23 лютого 2017 року у складі судді Ведяшкіна Ю. В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року у складі суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Фурман Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача та визнання кредитного договору, укладеного між сторонами 8 травня 2007 року недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 08 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 29 500,00 доларів США строком до 25 травня 2017 року включно на придбання житлової нерухомості, та 3 103,00 грн на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування грошовими коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 травня 2007 року сторонами укладено договір іпотеки та договір поруки з ОСОБА_2 .

Вважаючи, що зазначений кредитний договір укладений із суттєвими порушеннями істотних умов договору, встановлених законодавством України, зокрема пунктом 4 частини третьої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статті 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами», з використанням елементів нечесної підприємницької практики, та грубо порушує охоронювані Конституцією і Законами України права та інтереси її як споживача фінансових послуг, і водночас завдає значної шкоди, позивач просила суд в силу частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини першої статті 230 ЦК України визнати його недійсним.

Крім того, позивач вважає, що строк її звернення до суду із зазначеним позовом не пропущено, оскільки про невідповідність дій відповідача і підписаного нею правочину вимогам чинного законодавства вона довідалась тільки після ознайомлення зі складеним 05 листопада 2015 року висновком експерта.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 23 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Крім того, на момент укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 не заявляла додаткових умов, щодо яких повинно бути досягнуто згоди та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, які підписані позивачем, та в яких міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Таким чином, істотними умовами даного договору відповідно до чинного законодавства являються лише ті, які сторони визначили за взаємною згодою укладаючи договір. Крім того, банком було видано кредит у повному обсязі у строки, зазначені в договорі, тобто свої зобов`язання відповідачем виконано належним чином. Факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору та подальше його виконання також свідчить про згоду останньої з його умовами.

Разом з тим, не встановивши факт навмисного введення відповідачем ОСОБА_1 в оману щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін в ньому, в тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, які вплинули на вчинення нею правочину, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Новокаховського міського суду Херсонської області № 661/4772/15-ц.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання судів попередніх інстанцій на принцип свободи договору без урахування вимоги спеціального законодавства в сфері споживчого кредитування, який звужує дію принципу свободи договору є помилковим та таким, що не ґрунтується на Законі.

Заявник вважає, що вона як позичальник і водночас як споживач, з вини банку не могла знати як до, так і на час підписання кредитного договору, що той містить елементи нечесної підприємницька практики, що вводять в оману, оскільки кредитор приховав від мене повну та достовірну інформацію про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги банку, які вона мала б розуміти, підписуючи заяву позичальника та укладаючи кредитний договір, а також порушує вимоги статті 203 ЦК України та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, заявник посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Так, ОСОБА_1 , підписавши кредитний договір, хоча і підтвердила свій намір на отримання банківського кредиту, проте таке волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах.

Також, суди попередніх інстанцій не врахували того, що недотримання відповідачем істотних умов договору, наявність умислу в його діях та докази факту обману, підтверджуються письмовим доказом у вигляді висновку судово-економічної експертизи від 07 жовтня 2016 року № 1924, який суд безпідставно, упереджено та необґрунтовано визнав його неналежним доказом у справі.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги процесуального законодавства, а саме не досліджено та не надано належної оцінки доводам про те, що кредитний договір розроблявся банком та всі зазначені розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, їх сукупність дозволяє зробити висновок, що підписання ОСОБА_1 оспорюваного кредитного договору було здійснено під впливом обману з боку відповідача, а тому відповідальність змісту кредитного договору покладається повністю на ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відзив на касаційну скаргу

Відзив Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 08 травня 2008 року по 25 травня 2017 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 29 500,00 доларів США на придбання житлової нерухомості, а також у розмірі 3 103,00 грн на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору (якщо позичальник самостійно не здійснить оплату чергових страхових платежів у строки, встановлені договором страхування), зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а при порушенні зобов`язань - 2,50 % на місяць на суму непогашеної в строк заборгованості.

Винагорода за надання фінансового інструменту (одноразово чи помісячно) договором не передбачена, а встановлено сплату щомісячно у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту - відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороду за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору (при невиконанні позичальником умов договору).

Позивач як позичальник зобов`язалася щомісяця, у період з 10 по 17 число, надавати відповідачу як кредитору кошти (щомісячний платіж) в сумі 455,00 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії.

У разі порушення позичальником термінів виплати (зокрема сплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів сплати на 120 календарних днів (пункт 7.1 договору).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду Україні «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час укладення спірного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, кредитне оформлення тощо).

Правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними (частина шоста статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до статті 230 ЦК України, яка регулює питання щодо правових наслідків вчинення правочину під впливом обману, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач не довела наявність умислу в діях відповідача при укладенні з нею договору про надання споживчого кредиту, як не довела і факт свідомого замовчування останнім обставин, які могли перешкодити вчиненню цього правочину, а отже не встановлено факту навмисного введення відповідачем ОСОБА_1 в оману щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін в ньому, в тому числі і щодо сукупної вартості кредиту, які вплинули на вчинення нею правочину, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку доказу, а саме висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 07 жовтня 2016 року № 1924 є безпідставними, оскільки апеляційний суд правильно зазначав, що умови оспорюваного в даній справі кредитного договору містять інформацію, яка давала позивачу можливість самостійно визначити суму грошових коштів, які вона зобов`язана повернути банку, в тому числі у вигляді відсотків, комісії, винагороди. Зазначена інформація не є такою, що приховувалася відповідачем і підстави вважати, що вона надана позивачу в нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб відсутні, як і відсутні підстави вважати, що подорожчання кредиту в перерахунку на національну валюту відбувалося в результаті будь-якої діяльності відповідача чи за його сприяння.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Також, аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо його оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 23 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров