Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 496/4057/16-ц

провадження № 61-24287св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року у складі судді Дранікова С. М. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Сєвєрової Є. С., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 04 червня 2003 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське міське відділення № 7860 АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладено договір № 1270 про видачу та обслуговування платіжної картки CIRRUS/MAESTRO за кредитною схемою, відповідно до умов якого банк виготовляє та видає клієнту банківську платіжну картку для здійснення розрахунків, відкриває картковий рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті України - гривнях, а також відкриває клієнту кредитний рахунок на період дії цього договору і встановлює ліміт кредиту в сумі 140 грн.

Відповідач зобов'язувався погашати кредит та сплатити нараховані відсотки в зазначений термін, не допускати перевищення ліміту кредиту та прострочення платежів.

У зв'язку з невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 04 червня 2003 року № 1270 утворилась заборгованість, яка станом на 18 серпня 2016 року складає 1 548,35 грн.

З огляду на викладене ПАТ "Державний ощадний банк України" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 548,35 грн

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України" відмовлено.

Рішення суду мотивоване необґрунтованістю позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України", оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність у ОСОБА_1 заборгованості у заявленому розмірі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року змінено в частині мотивування відмови у позові, в іншій частині залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності відмови ПАТ "Державний ощадний банк України" у позові по суті є правильним.

Водночас, апеляційний суд вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції щодо мотивів такої відмови, враховуючи доведеність позовних вимог та необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності відповідно до вимог частини 4 статті 267 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Державний ощадний банк України", посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують права і законні інтереси відповідача. На підтвердження наявності заборгованості у ОСОБА_1 перед ПАТ "Державний ощадний банк України" останнім надано суду копію кредитного договору та розрахунок заборгованості станом на 18 серпня 2016 року у розмірі 1 548,35
грн. Відповідачем не надано суду іншого розрахунку на спростування заявленої банком заборгованості.

Апеляційним судом проігноровано вимоги частини 3 статті 267 ЦК України, відповідно до якої суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленої до ухвалення судом рішення, оскільки матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності. Висновок про те, що суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність, підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24 червня 2015 року у справі 6-738цс15.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відкрито провадження за касаційною скаргою ПАТ "Державний ощадний банк України" та витребувано матеріали цивільної справи із Біляївського районного суду Одеської області.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року цивільну справу № 496/4057/16-ц передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу № 496/4057/16-ц призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що 04 червня 2003 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське міське відділення № 7860 АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладений договір № 1270 про видачу та обслуговування платіжної картки типу CIRRUS/MAESTRO за кредитною схемою (а. с. 4-7).

01 жовтня 2007 року ВАТ "Державний ощадний банк України" направив ОСОБА_1 лист, в якому вказав, що у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 1 548,35
грн (а. с. 34).

28 січня 2009 року грн банк направив на адресу відповідача аналогічний лист щодо заборгованості у розмірі 1 548,35 (а. с. 37), а 12 березня 2016 року - вимогу щодо сплати заборгованості у розмірі 1 548,35 грн (а. с. 10).

Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за картковим рахунком прострочений основний борг за кредитом за період з 28 вересня 2012 року до 18 серпня 2016 року становить 1 548,35 грн (а. с. 9).

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Норма частини 3 статті 267 ЦК України містить імперативне правило про те, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Під час розгляду цієї справи апеляційним судом встановлено та відповідачем не спростовані обставини щодо розміру фактично отриманого позичальником кредиту, що підтверджується випискою за рахунком відповідача за період з 04 червня 2003 року до 28 вересня 2012 року.

Вирішуючи указаний спір, апеляційний суд надав наявним у матеріалах справи розрахункам банку оцінку відповідно до вимог статей 57, 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року і вважав доведеною належними і допустимими доказами заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 червня 2003 року в розмірі 1 548,35 грн.

ОСОБА_1 під час розгляду справи, усупереч вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, не надав суду доказів на підтвердження іншого розміру заборгованості чи її відсутності.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови ПАТ "Державний ощадний банк України" у задоволенні позову, апеляційний суд вважав за можливе застосувати у цій справі наслідки спливу позовної давності відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про наявність передумов для відмови ПАТ "Державний ощадний банк України" у позові з огляду на таке.

Такий висновок апеляційний суд зробив на підставі аналізу письмових заперечень ОСОБА_1 проти позову, в яких він вказував на тривале незвернення банку до суду з указаним позовом, враховуючи, що про порушення своїх прав банку стало відомо ще у 2007 року.

Зазначені заперечення ОСОБА_1 проти позову апеляційний суд ототожнив із фактичною заявою відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності в порядку статті 267 ЦК України, що, на думку колегії суддів, є неприпустимим.

Нормою частини 3 статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони (правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-738цс15 від 24 червня 2015 року, № 6-25цс15 від 18 березня 2015 року).

Відповідач ОСОБА_1, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, із заявою про застосування позовної давності до суду першої інстанції не звертався, в судове засідання не з'явився, обмежившись лише поданням суду письмових заперечень проти позову.

Зазначені заперечення ОСОБА_1 не містили аргументів про необхідність відмови у позові саме внаслідок спливу строку позовної давності, а стосувались необхідності дослідити правомірність дій банку з нарахування йому заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2003 року № 1270.

Таким чином, апеляційний суд застосував позовну давність за власною ініціативою, порушивши таким чином вимоги статті 267 ЦК України.

За змістом частин 1 , 2 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміні рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Враховуючи встановлені апеляційним судом розмір фактично отриманого позичальником кредиту та наявної у відповідача заборгованості, а також зважаючи на відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів вважає за можливе ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2003 року № 1270 у розмірі 1 548 (одна тисяча п'ятсот сорок вісім) грн 35 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк