Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 638/6655/16-ц

провадження № 61-6540св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Харківська міська рада, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 , яке межує з домоволодінням АДРЕСА_2 , власником якого є відповідач ОСОБА_2 .

Відповідач самочинно, з порушенням будівельних норм та правил побудувала альтанку. Крім того, на межі земельних ділянок сторін відповідач встановила огорожу (паркан) висотою 5 метрів на відстані близько 1 метра від будинку позивача, внаслідок чого вікна будинку з боку огорожі повністю закриті від сонця.

З огляду на викладені обставини ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 знести за її рахунок самочинно збудовані паркан та альтанку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок огорожу, розташовану на межі земельних ділянок за адресою будинок 1-Б на АДРЕСА_2 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що самочинне будівництво паркану з порушенням будівельних та санітарних норм і правил порушує права позивача, а тому наявні передбачені статтею 376 ЦК України підстави для знесення об`єкта самочинного будівництва.

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2018 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 знести за власний рахунок огорожу, розташовану на межі земельних ділянок АДРЕСА_3 , а також в частині стягнення з ОСОБА_2 551,21 грн судового збору скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково вважав наявними передбачені статтею 376 ЦК України підстави для задоволення позову в частині знесення огорожі, оскільки не врахував, що знесення об`єкту самочинного будівництва є крайньою мірою, а відповідно до наявних у матеріалах справи доказів поновлення порушеного права ОСОБА_1 можливо шляхом проведення реконструкції огорожі за проектом згідно з вимогами нормативно-правових актів у галузі будівництва. Проте таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявлялись.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин частину сьому статті 376 ЦК України, оскільки згідно з цією нормою з відповідним позовом має право звертатись орган державної влади або орган місцевого самоврядування.

Правовою підставою для звернення позивача до суду є норма частини четвертої статті 376 ЦК України, а не частина сьома статті 376 ЦК України.

Апеляційний суд вказав, що знесення об`єкта нерухомості є крайньою мірою, а поновлення порушеного права позивача можливо шляхом проведення реконструкцій паркану за проектом відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва. Проте таких позовних вимог ОСОБА_1 не пред`явив. Разом з цим в оскаржуваній постанові не відображено бажання відповідача здійснювати перебудову паркану з метою приведення його у відповідність до будівельних норм.

Крім того, позивач вказав, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду суперечить її резолютивній частині, що суперечить вимогам статей 381, 382 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу на не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить 21/100 частки житлового будинку

АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_2 , яка на межі земельних ділянок за вказаними адресами здійснила будівництво паркану.

Вважаючи вказаний паркан самочинним будівництвом, оскільки він збудований із порушенням державних будівельних норм та правил, що призвело до затінення його земельної ділянки, з метою зобов`язання відповідача знесення самочинного будівництва за її рахунок, позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих приписах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 61-40353св18).

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач зобов`язаний був довести факт самочинності будівництва, порушення його прав як власника суміжної земельної ділянки та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб як знесення.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 листопада 2016 року у справі було призначено судову будівельну-технічну експертизу.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 червня 2017 року № 12728 альтанка, що збудована ОСОБА_2 на межі земельних ділянок між будинком 1-Б на АДРЕСА_2 не є нерухомим майном, а огорожа належить до нерухомого майна; огорожа, яка збудована ОСОБА_2 на межі вищевказаних земельних ділянок не відповідає вимогам пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій»; коефіцієнт природної освітленості будинку 1-Б на вулиці АДРЕСА_1 нижче нормативного значення і не відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006 «Природне та штучне освітлення», що спричинено наявністю збудованої відповідачем огорожі, яка розташована на межі земельних ділянок; перебудова (реконструкція) альтанки та огорожі можливо здійснити шляхом проведення реконструкції (за проектом) відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, враховуючи вимоги ДБН В.2.5-28-2006 та пункту 6.7. ДБН Б.2.2-5:2011; максимальна висота огорожі, яка розташована на межі домоволодіння АДРЕСА_4 , де коефіцієнт природного освітлення в приміщенні житлової кімнати (16), буде відповідати вимогам ДБН В.2.5-28-2006 складає 2,5 м з боку домоволодіння АДРЕСА_1 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що здійснене відповідачем на межі земельних ділянок будівництво паркану не відповідає вимогам будівельних норм та правил, у зв`язку з чим порушує права позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що знесення об`єкту самочинного будівництва є крайньою мірою, а відповідно до наявних у матеріалах справи доказів поновлення порушеного права ОСОБА_1 можливе шляхом проведення реконструкції огорожі за проектом відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва. Однак таких позовних вимог ОСОБА_1 не пред`являв. Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність передбачених статтею 376 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог у частині знесення паркану.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідачем проведено будівництво з порушенням будівельних норм і правил, а суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції не відновив його порушеного права, є необґрунтованими, оскільки, скасовуючи судове рішення про зобов`язання знести самочинне будівництво, апеляційний суд виходив із того, що не було використано всі передбачені законодавством заходи щодо усунення вказаного порушення, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо здійснити перебудову, реконструкцію.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки одні з них ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й інші зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель