Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 303/7768/13-ц

провадження № 61-48600св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Державна реєстраційна служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки та усунення перешкод у користуванні правом власності.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду із позовомдо ОСОБА_1 , Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки та усунення перешкод у користуванні правом власності.

Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (право вимоги передане ПАТ «Дельта Банк») і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11118487001, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 300,00 дол. США, які зобов`язалася повернути в повному обсязі до 15 лютого 2022 року або достроково, зі сплатою 12,8 % річних за користування кредитом. Відповідно до додаткової угоди № 3 до цього договору кінцевий термін повернення кредиту було встановлено до 15 лютого 2032 року. Із метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 42,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Через неналежне виконання узятих на себе зобов`язань у ОСОБА_1 станом на 19 березня 2013 року утворилася заборгованість, яка складає загалом 26 597,72 дол. США, що еквівалентно 212 595,58 грн.

У рахунок виконання основного зобов`язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття предмета іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Позивач просив:

у рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 15 лютого 2007 року № 11118487001, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 в розмірі 26 597,72 дол. США, що еквівалентно 212 595,58 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру загальною площею 42,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі іпотекодержателю указаного предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем - ПАТ «Дельта Банк», на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2017 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 ;

зобов`язати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 42,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк»;

припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1 , в тому числі право володіння, користування та розпорядження квартирою загальною площею 42,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ;

виселити з квартири за адресою: АДРЕСА_1 іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають та зареєстровані за вказаною адресою;

вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міcькрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2014 року у складі судді Котубей І. І. позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2007 року № 11118487001 у сумі 26 579,72 дол. США, що еквівалентно 212 595,58 грн, звернуто стягнення на квартиру загальною площею 42,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі її у власність ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 2 125,96 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2014 року в оскарженій частині скасовано.

У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру загальною площею 42,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі іпотекодержателю указаного предмета іпотеки у власність та визнання права власності за іпотекодержателем - ПАТ «Дельта Банк» у рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 15 лютого 2007 року № 11118487001 у розмірі 26 597,72 дол. США, що еквівалентно 212 595,58 грн, відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 3 188,33 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано її з Мукачівського міcькрайонного суду Закарпатської області.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк».

11 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він не брав участі у розгляді справи, статусу сторони у справі не набув. 31 січня 2018 року він уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу спірної квартири, що продана на аукціоні. Апеляційним судом незаконно поновлено відповідачу процесуальний строк на звернення з апеляційною скаргою.

Касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк» мотивована тим, що апеляційним судом незаконно поновлено процесуальний строк на звернення з апеляційною скаргою. Постанова суду апеляційної інстанції істотно впливає на можливість кредитора відновити свої права.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 15 лютого 2007 р. між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11118487000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 300 дол. США, які зобов`язалася повернути в повному обсязі до 15 лютого 2022 року або достроково, зі сплатою 12,8 % річних за користування кредитом (т. 1 а. с. 10 - 17). Також між сторонами укладена додаткова угода № 2 до цього кредитного договору, відповідно до умов якої кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 15 лютого 2032 року (т. 1 а. с. 33). На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки (т. 1 а. с. 36 - 40), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 42,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Унаслідок невиконання узятих на себе зобов`язань станом на 19 березня 2013 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором № 11118487001, яка склала загалом 26 597,72 дол. США, що еквівалентно 212 595,58 грн (т. 1 а. с. 44).

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк», останній отримав права вимоги за кредитними договорами ПАТ «УкрСиббанк» (т. 1 а. с. 65 - 68).

Розділом 4 договору іпотеки від 15 лютого 2007 року передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема за рішенням суду, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Розділом 5 договору іпотеки від 15 лютого 2007 року передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підстави виникнення права власності за рішенням суду передбачені у статтях 335 та 376 ЦК України. За загальним правилом право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

На підставі статті 392 ЦК України власник майна вправі пред`являти позов на підтвердження наявного у нього права власності у разі, якщо таке його право не визнається, заперечується або оспорюється іншою особою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 154/2822/15-ц (провадження № 61-47767св18).

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутим в позасудовому порядку.

Тобто, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц зазначила, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

За таких обставин, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що спірні правовідносини мають вирішуватися у позасудовому порядку.

Доводи касаційних скарг щодо безпідставного поновлення відповідачеві строку на апеляційне оскарження є необґрунтованими, оскільки поновивши ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвалою від 18 квітня 2018 року, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги доводи, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку, зокрема щодо того, що розгляд справи відбувся за відсутності відповідача, суд не направляв відповідачеві поштову кореспонденцію за місцем її проживання, хоча така адреса була відома суду першої інстанції, а копію оскаржуваного рішення відповідач отримала лише 06 березня 2018 року (т. 1 а.с. 179, 225).

Встановивши факт необізнаності ОСОБА_1 про зміст ухваленого судового рішення, через те, що суд першої інстанції не дотримався свого обов`язку щодо надіслання копії судового рішення, апеляційний суд правильно вказав про наявність підстав для поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку стосовно поновлення процесуального строку на звернення з апеляційною скаргою, оскільки судом було враховано, що відповідач була відсутня у судовому засіданні в суді першої інстанції, інформацію про рішення суду першої інстанції від 16 січня 2014 року отримала 06 березня 2018 року, а тому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська