Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 640/18354/14-ц

провадження № 61-11358 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2016 року у складі судді Сенаторова В. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 19 638,14 доларів США, що еквівалентно 426 165,73 грн.

Позовна заява мотивована тим, що умовами кредитного договору, укладеного 17 червня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 42 275,81 доларів США на умовах, визначених договором, терміном до 16 червня 2025 року.

Позичальник ОСОБА_1 скористалась кредитними коштами, проте взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, допустила утворення заборгованості, яку позивач просив стягнути у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват-Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 червня 2005 року у розмірі 19 638,14 доларів США, що еквівалентно 426 165,73 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сума вказаної заборгованості доведена позивачем належним чином, а кредитні кошти, одержані ОСОБА_1 використані на потреби сім`ї.

Покладаючи солідарний обов`язок по стягненню заборгованості за кредитом, суд першої інстанції встановив, що укладений кредитний договір створює обов`язки для кожного з подружжя, оскільки укладений за час шлюбу, ОСОБА_2 письмово надав згоду на укладення договору, а отримані кошти використані на потреби сім`ї.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення судами норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга містить посилання на те, що позивач надав суду недостовірну інформацію щодо розміру заборгованості, яка впливає на правильність вирішення спору.

Заявник також указує на позбавленням апеляційним судом права відповідачів на участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції. Зауважує, що відповідач ОСОБА_2 жодного разу не брав участі у розгляді справ, що призвело до позбавлення його конституційного права на захист.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що підтримує її в повному обсязі та просить задовольнити. Також наголосив, що не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 червня 2005 року між ПАТ КБ «Приват-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договору, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 42 275,81 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісію у розмірі 0,18% від суми наданого кредиту щомісячно, терміном повернення до 16 червня 2025 року.

Пунктом 4.1. кредитного договору від 17 червня 2005 року встановлено, що при порушенні позичальником кожного із зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.

01 квітня 2011 року банком на адресу ОСОБА_1 , зазначену останньою при укладенні кредитного договору від 17 червня 2005 року, було направлено лист-вимогу від 30 березня 2011 року, в якому зазначалось, що вона має прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 168,27 доларів США, у зв`язку з чим банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також сплатити проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту.

01 липня 2013 року між уповноваженою особою ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_1 було підписано протокол узгодження про реструктуризацію кредитного договору від 17 червня 2005 року, згідно якого узгоджено, що у разі сплати ОСОБА_1 до 01 липня 2013 року простроченої заборгованості по тілу кредиту, банком буде зменшено заборгованість за кредитом в частині пені в сумі 135 988,09 доларів США (сума зменшення є приблизною і підлягає уточненню в день сплати).

Того ж дня відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитом 23 450 доларів США, що еквівалентно 187 435,85 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК Українизобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

З матеріалів справи слідує, що 01 квітня 2011 року банк на адресу ОСОБА_1 , зазначену останньою при укладенні кредитного договору від 17 червня 2005 року, направив лист-вимогу від 30 березня 2011 року, в якому зазначалось про виниклу заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 168,27 доларів США, у зв`язку з чим банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також сплатити проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту.

Дана вимога залишена без задоволення

01 липня 2013 року між уповноваженою особою ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_1 було підписано протокол узгодження про реструктуризацію кредитного договору від 17 червня 2005 року, згідно якого узгоджено, що у разі сплати ОСОБА_1 до 01 липня 2013 року простроченої заборгованості по тілу кредиту, банком буде зменшено заборгованість за кредитом в частині пені в сумі 135 988,09 доларів США (сума зменшення є приблизною і підлягає уточненню в день сплати).

Того ж дня відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитом 23 450 доларів США, що еквівалентно 187 435,85 грн.

07 листопада 2014 року ОСОБА_1 здійснила внесення коштів на загальну суму 18 000 доларів США.

Звертаючись у жовтні 2014 року з даним позовом, банк, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив 19 638,14 доларів США, що еквівалентно

426 165,73 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17.

Підписаний 01 липня 2013 року між сторонами протокол узгодження про реструктуризацію кредитного договору може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в указаному акті, засвідчена підписами уповноважених на те осіб.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 (провадження

№14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання .

Зважаючи на те, що протоколом узгодження про реструктуризацію кредитного договорувід 01 липня 2013 року позичальник визнала борг, то відсутні підстави для застосування наведеного вище правого висновку Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, встановивши, що правовідносини сторін випливають з кредитного договору, позичальник не виконувала обов`язки, покладені договором, неналежним чином, тому позивач має право на стягнення коштів у судовому порядку.

Щодо посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не мі розглядати справу у відсутності сторони, то в силу положень статті 305 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Протоколом судового засіданні за 13 грудня 2017 року підтверджено факт присутності представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , діючого за довіреністю, у судовому засіданні 13 грудня 2017 року в суді апеляційної інстанції, що вказує про обізнаність про час і місце розгляду справи, а саме 13 грудня 2017 року.

Колегія суддів не бере до уваги доводи відзиву ОСОБА_2 про неповідомлення судами попередніх інстанції про час і місце розгляду справи, оскільки згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

ОСОБА_2 з касаційною скаргою не звертався, а посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 не можуть бути підставою для їх перевірки, оскільки матеріали касаційного провадження не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 діяти в його інтересах.

Решта доводів касаційної скарги щодо оцінки наданого позивачем розрахунку заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська