Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 614/815/15-ц

провадження № 61-45647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року у складі судді Рябоконь Є. А. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Коваленко І. П., Яцини В. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області про відшкодування інфляційних витрат, 3 % річних від простроченої суми, витрат на виконавче провадження та транспортних витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 , який в подальшому уточнив та просив стягнути з відповідача, станом на 01 лютого 2018 року суму інфляційних втрат в розмірі 159 445,06 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 19 303,45 грн, витрати по виконавчому провадженню - 5 074,56 грн, транспортні витрати в сумі 2 000 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 25 квітня 2014 року рішенням Борівського районного суду Харківської області у справі № 614/351/14-ц з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто 219 000 грн боргу, 3 332,00 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір в сумі 3 230,83 грн. Вказане рішення вступило в законну силу 06 травня 2014 року.

23 червня 2014 року ВДВС Борівського РУЮ відкрило виконавче провадження на підставі рішення Борівського районного суду від 25 квітня 2014 року та виконавчого листа цього ж суду № 2/614/108/14 від 28 травня 2014 року. Відповідач тривалий час злісно ухиляється від виконання грошового зобов`язання у зв`язку з чим він на підставі статті 625 ЦПК України звернувся до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 інфляційні втрати в сумі 159 445,06 грн, а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 19 303,45 грн та вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції погодився з його висновком про те, що між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості, невиконання такого зобов`язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Апеляційний суд також вказував, що під час судового розгляду відповідачем не доведено, що невиконання рішення суду, було зумовлено незалежними від нього обставинами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права було прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог.

ОСОБА_2 вказував, що підстави для застосування до правовідносин, що склалися між сторонами норм статті 625 ЦПК України відсутні.

Заявник зазначав, що його вина у порушенні виконання зобов`язання відсутня, адже на його переконання державним виконавцем було накладено арешт на все майно, яке йому належить, а тому він був позбавлений можливості його реалізувати та здійснити виконання зобов`язання. Судами було встановлено, що в рахунок погашення боргу передавалась частина майна внаслідок чого залишок боргу становив 68 915,43 грн, що ставить під сумнів весь розрахунок, вчинений позивачем.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 просив відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін посилаючись на необґрунтованість її доводів. Зазначав, що відповідач постійно намагається уникнути виконання судового рішення та вчиняє заходи спрямовані на затягування судового процесу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дворічанського районного суду Харківської області.

Згідно з розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 219 000 грн боргу за борговими розписками, 3 332 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір у сумі 3 230,83 грн.

Рішення набрало законної сили 06 травня 2014 року.

Стягнення сум проводилося в примусовому порядку на підставі виконавчого листа № 2/614/108/14, який на даний час перебуває на виконанні у міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області, заборгованість погашена частково.

Станом на 01 лютого 2018 сума основного боргу відповідача за вказаним виконавчим листом становить 150 562,20 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що рішенням Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 219 000 грн боргу за борговими розписками, 3 332 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір у сумі 3 230,83 грн, рішення набрало законної сили 06 травня 2014 року, стягнення сум проводилося в примусовому порядку на підставі виконавчого листа № 2/614/108/14.

У частині першій статті 509 ЦК України закріплено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що підстави для застосування до правовідносин, що склалися між сторонами норм статті 625 ЦПК України відсутні.

Разом із тим, встановивши, що рішенням Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 219 000 грн боргу за борговими розписками, 3 332 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір у сумі 3 230,83 грн і це рішення не виконано, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на підставі частини другої статті 625 ЦК України як 3 % річних, так інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, визначеного цим рішенням суду.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що в рахунок погашення боргу передавалась частина майна внаслідок чого залишок боргу становив 68 915,43 грн, що ставить під сумнів весь розрахунок, вчинений позивачем з огляду на таке.

Під час судового розгляду судами встановлено, що судове рішення від 25 квітня 2014 року про стягнення з боржника коштів фактично не виконане, в рамках виконавчого провадження було здійснено дії направлені на передачу ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу 1/2 частини нежитлової будівлі (магазину), що належить боржнику, у випадку передачі частині цієї будівлі залишок боргу ОСОБА_2 становив би 68 915,43 грн, проте фактично вказана частина не була передана так як майно не було виділено в натурі, таким чином сума зобов`язання не зменшилась.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська