Постанова
Іменем України
04 червня 2020 року
м. Київ
справа № 520/10954/15-ц
провадження № 61-45443св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2016 року у складі судді Калініченко Л. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього на свою користь 2 171 748,40 грн грошових коштів за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2012 році він надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти у сумі 100 000 доларів США з терміном повернення до 15 вересня 2012 року, про що свідчить власноруч написана відповідачем розписка.
Вказані кошти у передбачений договором позики строк ОСОБА_2 не повернув, на його (позивача) звернення з вимогою повернути борг не реагує.
Оскільки курс долара відносно гривні зріс і станом на день звернення з позовом 100 доларів США дорівнює 2 171,7484 грн, розмір заборгованості становить 2 171 748,40 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 171 748,40 грн грошових коштів за договором позики.
Суд першої інстанції виходив із того, що розписка підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем грошових коштів, які останній зобов`язався повернути у термін до 15 вересня 2012 року, однак свої зобов`язання не виконав, ці кошти не повернув.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року залишено без змін.
ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, оскаржила рішення суду першої інстанції до апеляційного суду.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 березня 2016 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції вирішив питання про права, законні інтереси та обов`язки ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі у розгляді справи.
При цьому, відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 та залишаючи без змін рішення місцевого суд, суд виходив із того, що укладенням ОСОБА_2 договору позики не порушено права та інтереси іншого подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали касаційні скарги, в яких:
- ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані нею судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити;
- ОСОБА_2 , посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального і порушено норми процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційні скарги і ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 аргументовані тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, не врахували, що відповідач не визнає отримання у позивача в позику коштів, а надана ним розписка від 15 серпня 2012 року не пов`язана з позикою, вказана розписка в матеріалах справи відсутня.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що суд першої інстанції стягнув борг за договором позики з одного з подружжя ОСОБА_2 без залучення до участі у справі другого з подружжя - ОСОБА_3 .
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2016 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Витребувано із Київського районного суду міста Одеси зазначену справу.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2019 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження ву даній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у лютому 2012 року за умовами досягнутих домовленостей ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США терміном на шість місяців.
Факт передачі грошей сторони визнали і не оспорювали, а тому цей факт не підлягає доказуванню (частина перша статті 61 ЦПК України).
Після настання строку повернення грошей ОСОБА_2 15 серпня 2012 року склав розписку про те, що зобов`язується повернути ОСОБА_1 гроші у розмірі 100 000,00 доларів США у термін до 15 вересня 2012 року. Оригінал розписки оглянуто судом першої інстанції.
Апеляційний суд також оглянув у судовому засідання оригінал розписки від 15 серпня 2012 року.
У передбачений договором строк ОСОБА_2 грошові кошти ОСОБА_1 не повернув.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Наведені в касаційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанційнорм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред`явлення позову, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Суди встановили, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики.
ОСОБА_2 заперечує позикові правовідносини, але наявність інших цивільно-правових відносин, на підставі яких виникло зобов`язання з повернення коштів, під час розгляду справи не довів.
Крім того, обставини отримання ОСОБА_2 коштів саме у борг для розвитку підприємницької діяльності підтвердили і свідки.
Установивши, що ОСОБА_2 порушив умови договору позики щодо повернення суми позики ОСОБА_1 у встановлений договором строк, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики.
При цьому, апеляційний суд, розглянувши, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , особи яка не брала участі у справі, але вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановив, що подана апеляційна скарга не містить доводів чи посилань на обставини чи докази, які вказують про порушення прав, законних інтересів та/або обов`язків ОСОБА_3 як подружжя.
У постановах Верховного Суду від 26 вересня від 2018 року у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18 листопада 2019 року в справі № 569/7631/15-ц (провадження № 61-1261св18), від 27 листопада 2019 року в справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18) зроблено висновок по застосуванню статті 65 СК України та вказано, що «для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин».
Доводи касаційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів щодо їх оцінки.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції тапостанови апеляційного суду- без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2016 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук