Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 264/3615/16-ц

провадження № 61-16876св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» (позивач за зустрічним позовом), Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» (позивач за зустрічним позовом),

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» (далі - ПрАТ «МЗВМ») про зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що 10 березня 2004 року між нею та відповідачем було укладено договір № 118 найму (оренди) жилого приміщення, за умовами якого вона є наймачем кімнати АДРЕСА_1 . Вона проживає у зазначеній кімнаті гуртожитку зі своїм чоловіком та сином, разом вони займають блок, який складається з двох кімнат. З часу укладання договору сторони належним чином виконували його умови, вона своєчасно сплачувала орендну плату, однак 12 квітня 2016 року орендодавець припинив постачання електроенергії до кімнати. 13 квітня 2016 року вона звернулася до генерального директора ПрАТ «МЗВМ» з проханням відновити електропостачання, яке залишено без відповіді. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати ПрАТ «МЗВМ» виконати умови договору № 118 найму (оренди) жилого приміщення від 10 березня 2004 року, негайно приєднати кімнату АДРЕСА_1 до системи електропостачання, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

У вересні 2016 року ПрАТ «МЗВМ» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору найму жилого приміщення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 2011 року не сплачує орендної плати.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2016 року до участі у справі як співвідповідача залучено Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» (далі - ПрАТ «Азовзагальмаш»).

У жовтні 2016 року ПрАТ «Азовзагальмаш» звернулося до суду із зустрічним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про зобов`язання укласти договір піднайму, стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 01 листопада 2011 року між ним та ПрАТ «МЗВМ» було укладено договір оренди будинку № 5544 , за умовами якогоПрАТ «МЗВМ» передало гуртожиток АДРЕСА_2 як цілісний майновий комплекс йому в оренду до 01 січня 2021 року. 02 листопада 2011 року всі мешканці гуртожитку були повідомлені про необхідність укладення з ним договорів найму (оренди) займаних жилих приміщень, а 17 березня 2016 року та 18 липня 2016 року воно зверталося до ОСОБА_1 з пропозицією укласти договір піднайму жилого приміщення, однак вона двічі відмовилася. Починаючи з 01 листопада 2011 року ОСОБА_1 регулярно сплачувала на його користь орендну плату, однак в меншому, ніж необхідно розмірі, чимвизнавала договірні відносини між сторонами. Враховуючи викладене, ПрАТ «Азовзагальмаш» просило зобов`язати ОСОБА_1 укласти з ним письмовий договір піднайму жилого приміщення, стягнути з неї на свою користь заборгованість з орендної плати в розмірі 7 592,57 грн, а також судові витрати.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2016 року прийнято зустрічний позов ПрАТ «МЗВМ» та зустрічний позов ПрАТ «Азовзагальмаш» до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 листопада 2017 року у складі судді Литвиненко Н. В. позов ОСОБА_1 до ПрАТ «МЗВМ», ПрАТ «Азовзагальмаш» про спонукання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано ПрАТ «Азовзагальмаш» здійснити підключення електричної енергії в кімнаті АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ПрАТ «МЗВМ» до ОСОБА_1 про розірвання договору найму жилого приміщення відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ПрАТ «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 про спонукання укласти договір піднайму і стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на правову допомогу та 551,21 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з 01 листопада 2011 року ПрАТ «Азовзагальмаш» на законних підставах здійснює експлуатацію будівлі гуртожитку АДРЕСА_2 , тому саме йому належить право вимагати від мешканців оплату за користування житловою площею в гуртожитку. Оскільки ОСОБА_1 частково сплачує орендну плату, тобто виконує, хоча і не в повному обсязі, покладені на неї обов`язки орендаря, то дії працівників ПрАТ «Азовзагальмаш» щодо відключення її кімнати від системи енергопостачання є протиправними. Доказів винної поведінки ПрАТ «МЗВМ» щодо відключення помешкання позивача від системи електропостачання не надано, тому поновити порушене правоОСОБА_1 зобов`язане ПрАТ «Азовзагальмаш». Зазначені ПрАТ «МЗВМ» підстави розірвання договору найму жилого приміщення є неприйнятними, оскільки пунктом 6.1.2 договору № 118 найму (оренди) жилого приміщення від 10 березня 2004 року передбачено його розірвання в разі невнесення орендарем плати за житло протягом шести місяців, а останній платіж на погашення заборгованості з орендної плати в сумі 1 100 грн ОСОБА_1 здійснила 01 серпня 2016 року. Оскільки позивач вселилася до гуртожитку на підставі укладеного з ПрАТ «МЗВМ» договору найму, то після передачі гуртожитку в оренду ПрАТ «Азовзагальмаш» вона зберегла право користування житловою площею і законом від неї не вимагається переоформлювати це право, в тому числі шляхом укладення договору піднайму з орендарем. Ставка орендної плати поступово змінювалася і ОСОБА_1 щомісячно частково сплачувала орендну плату, що свідчить про визнання нею зміненого тарифу.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Азовзагальмаш» задоволено частково. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ПрАТ «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати скасовано. Зустрічний позов ПрАТ «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості з орендної плати задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Азовзагальмаш» заборгованість з орендної плати в розмірі 7 592,57 грн та судовий збір в сумі 2 893,80 грн. В решті рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ПрАТ «МЗВМ», ПрАТ «Азовзагальмаш» про зобов`язання вчинити дії, а також в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ «МЗВМ» до ОСОБА_1 про розірвання договору найму жилого приміщеннята зустрічних позовних вимог ПрАТ «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 про зобов`язання укласти договір піднайму є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати, не звернув уваги на те, що за період з січня 2013 року по вересень 2016 року ОСОБА_1 сплачувала на користь ПрАТ «Азовзагальмаш» в середньому по 455,92 грн щомісячно, тоді як за період з 01 жовтня 2013 року по 01 січня 2016 року їй нараховувалася орендна плата з розрахунку 657 грн на місяць, а за період з 01 лютого 2016 року по 01 вересня 2016 року - 701,24 грн на місяць. Оскільки ОСОБА_1 сплачувала орендну плату не в повному обсязі, то в неї утворилася заборгованість в розмірі 7 592,57 грн, яка підлягає стягненню на користь ПрАТ «Азовзагальмаш».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року та залишити без змін рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 листопада 2017 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив у повному обсязі доказів, не звернув уваги на те, що за умовами договору № 118 найму (оренди) жилого приміщення, укладеного 10 березня 2004 року між нею та власником гуртожитку, вона є наймачем кімнати АДРЕСА_1 та займає блок, який складається з двох кімнат, а не п`яти ліжко-місць, як зазначено судом. Вказаний договір не розірвано, ніким не оскаржено, недійсним не визнано, тому він є чинним. Передача будинку гуртожитку в користування ПрАТ «Азовзагальмаш» не створює для неї жодних правових наслідків. Відмовивши в задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ «Азовзагальмаш» до неї про зобов`язання укласти договір піднайму та стягнувши з неї на користь ПрАТ «Азовзагальмаш» заборгованість з орендної плати, апеляційний суд дійшов суперечливих висновків та не врахував, що розмір орендної плати визначено власником гуртожитку в договорі найму жилого приміщення, а ПрАТ «Азовзагальмаш» не є ні власником, ні балансоутримувачем, ні керуючою компанією з управління житлом будинку гуртожитку. ПрАТ «Азовзагальмаш» не має права надавати будь-які комунальні послуги мешканцям чи передавати в суборенду будь-які приміщення, оскільки це не належить до видів його економічної діяльності, зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до умов договору оренди будинку від 01 листопада 2011 року ПрАТ «МЗВМ» надало приміщення в користування ПрАТ «Азовзагальмаш» для здійснення господарської діяльності, а не для надання житлово-комунальних послуг мешканцям гуртожитку. Крім того, апеляційний порушив норми процесуального права, оскільки долучив до матеріалів справи документи, які не були розглянуті в суді першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

04 травня 2018 року справа № 264/3615/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Азовзагальмаш» заборгованості з орендної плати в розмірі 7 592,57 грн та 2 893,80 грн судового збору до закінчення касаційного розгляду справи.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ПрАТ «МЗВМ», ПрАТ «Азовзагальмаш» про зобов`язання вчинити дії, а також в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ «МЗВМ» до ОСОБА_1 про розірвання договору найму жилого приміщення та зустрічних позовних вимог ПрАТ «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 про зобов`язання укласти договір піднайму в касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (частина перша статті 810 ЦК України).

Апеляційним судом встановлено, що ПрАТ «МЗВМ» є власником гуртожитку АДРЕСА_2 .

10 березня 2004 року між Відкритим акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування» (далі - ВАТ «МЗВМ») та ОСОБА_1 було укладено договір № 118 найму (оренди) жилого приміщення, за умовами якого ВАТ «МЗВМ» передало ОСОБА_1 в тимчасове платне користування дві кімнати блоку кімнати № НОМЕР_2 , в якій знаходяться п`ять місць, гуртожитку АДРЕСА_2 .

Пунктом 6.2.2 зазначеного договору передбачено право сторін в будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.

Згідно з пунктом 8.1 вищевказаного договору він набирає чинності з моменту його підписання та є безстроковим.

За договором оренди будинку № 5544 від 01 листопада 2011 року Публічне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» (далі - ПАТ «МЗВМ») передало, а Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» (далі - ПАТ «Азовзагальмаш») прийняло у платне тимчасове користування нерухоме майно - будинок АДРЕСА_5 .

За умовами договору оренди будинку № 5544 від 01 листопада 2011 року ПАТ «Азовзагальмаш» зобов`язалося самостійно і за власний рахунок здійснювати оплату комунальних та інших послуг, утримувати орендоване приміщення в порядку, передбаченому санітарними і протипожежними правилами та правилами експлуатації встановленого санітарно-технічного та інженерного устаткування, своєчасно проводити поточний ремонт, виконувати капітальний ремонт із заміною зношених і дефективних конструкцій, приладів та комунікацій.

Розпорядженням заступника генерального директора ПАТ «Азовзагальмаш» від 01 листопада 2011 року № Р439 у зв`язку з укладенням між ПАТ «МЗВМ» та ПАТ «Азовзагальмаш» договору оренди будинку № 5544 від 01 листопада 2011 року визнано дійсними тарифи, затверджені наказом ВАТ «МЗВМ» від 04 грудня 2006 року № 434, які в гуртожитку АДРЕСА_6 становлять 131,60 грн за одне ліжко-місце для осіб, що не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, які входять до сфери корпоративного управління ПАТ «Азовзагальмаш».

Оскільки позивач є наймачем двох кімнат блоку кімнати № НОМЕР_2 , в якій знаходяться п`ять місць, гуртожитку АДРЕСА_2 , то вартість орендної плати за період з 01 жовтня 2013 року по 01 січня 2016 року щомісячно становила 658 грн (131,60 грн х 5). На підставі листа департаменту розвитку житлово-комунальної інфраструктури Маріупольської міської ради від 26 січня 2016 року № 124-05-03 та наказу генерального директора ПАТ «Азовзагальмаш» від 09 лютого 2016 року № 28 у зв`язку із змінами тарифів з 01 лютого 2016 року по 01 жовтня 2016 року щомісячна плата всіх житлових послуг в середньому нарахована в розмірі 701,24 грн на місяць.

За платіжними документами (квитанціями про оплату орендної плати) за період з січня 2013 року по вересень 2016 року ОСОБА_1 щомісячно, однак нерівномірно, сплачувала на користь ПрАТ «Азовзагальмаш» грошові кошти в середньому по 455,92 грн.

Згідно з розрахунком ПрАТ «Азовзагальмаш» заборгованість ОСОБА_1 за проживання в гуртожитку за період з 01 жовтня 2013 року по 01 жовтня 2016 року складає 7 592,57 грн.

11 березня 2016 року ПрАТ «Азовзагальмаш» повідомило ОСОБА_1 про відключення електропостачання до займаного нею приміщення у зв`язку несплатою заборгованості з орендної плати (в тому числі за спожиту електроенергію) в сумі 7 592,57грн.

Згідно з частиною третьою статті 815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Частинами першою-третьою статті 820 ЦК України передбачено, що розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за користування житлом, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Відповідно до частини першої статті 130 Житлового кодексу Української РСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 18, 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 в редакції, чинній на час укладення між ВАТ «МЗВМ» та ОСОБА_1 договору № 118 найму (оренди) жилого приміщення від 10 березня 2004 року, передбачено, що робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов`язані, зокрема своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного Положення. Плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується. Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ПрАТ «Азовзагальмаш» експлуатує будівлю гуртожитку, забезпечує його мешканців комунальними послугами, тому ОСОБА_1 зобов`язана своєчасно вносити плату за користування житлом та за надані їй комунальні послуги.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона є наймачем кімнати АДРЕСА_1 та займає блок, який складається з двох кімнат, а не п`яти ліжко-місць, є безпідставними та спростовуються пунктом 1.2 договору № 118 найму (оренди) жилого приміщення від 10 березня 2004 року, за змістом якого передане в оренду житло складається з п`яти місць.

Аргументи заявника про те, що передача будинку гуртожитку в користування ПрАТ «Азовзагальмаш» не створює для неї жодних правових наслідків,не заслуговують на увагу, оскільки відсутність договору сама по собі не може бути підставою для звільнення особи від обов`язку вносити плату за користування житлом та за надані їй комунальні послуги. Крім того, сплачуючи на користь ПрАТ «Азовзагальмаш» кошти за користування жилою площею, ОСОБА_1 фактично визнала наявність заборгованості перед ПрАТ «Азовзагальмаш» з орендної плати та за надані їй комунальні послуги.

Посилання заявника на те, що укладений між нею та власником гуртожитку договір № 118 найму (оренди) жилого приміщення від 10 березня 2004 року не розірвано, ніким не оскаржено, недійсним не визнано, тому він є чинним, не впливає на правильність висновків апеляційного суду, оскільки зазначений договір встановлював лише право на користування житловою площею гуртожитку і після передачі будинку АДРЕСА_5 як цілісного майнового комплексу ПАТ «Азовзагальмаш» ОСОБА_1 продовжила користуватися двома кімнатами блоку кімнати НОМЕР_2 цього гуртожитку, тому зобов`язана була своєчасно вносити плату за користування житлом.

Доводи касаційної скарги про те, що в порушення норм процесуального права апеляційний суд долучив до матеріалів справи документи, які не були розглянуті в суді першої інстанції, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

Розпорядження заступника генерального директора ПАТ «Азовзагальмаш» від 01 листопада 2011 року № Р439 та наказ генерального директора ПАТ «Азовзагальмаш» від 09 лютого 2016 року № 28 було подано ПрАТ «Азовзагальмаш» на спростування доводів ОСОБА_1 та підтвердження правильності розрахунку заборгованості з орендної плати, тому ці докази мають виключне значення для правильного вирішення справи та обґрунтовано прийняті апеляційним судом.

При цьому правильність проведення ПрАТ «Азовзагальмаш» розрахунку заборгованості в розмірі 7 592,57 грн ОСОБА_1 не спростувала і відповідних доводів у касаційній скарзі не навела.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Азовзагальмаш» заборгованості з орендної плати в розмірі 7 592,57 грн та 2 893,80 грн судового збору було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2018 року, то у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» заборгованості з орендної плати в розмірі 7 592,57 грн та 2 893,80 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов