Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 212/7570/16-ц

провадження № 61-38650св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Лушпенком Дмитром Сергійовичем, на рішення Жовтневого районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року у складі судді Чайкіна І. Б. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від

10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П.,

Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 08 липня 2005 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2013 року у справі № 212/6892/13-ц договір купівлі-продажу квартири від 08 липня 2005 року було визнано недійсним, однак судом не було застосовано наслідків недійсності такого договору. Вказувала про те, що умови договору купівлі-продажу квартири від 08 липня 2005 року сторонами було виконано в повному обсязі, зокрема нею було сплачено на користь відповідача відповідно до пункту 5 договору 10 700,00 грн. Зазначала також про те, що нею було проведено оцінку майна, а саме квартири

АДРЕСА_1 , та встановлено її вартість на день подання позову в розмірі 160 156,00 грн, тому саме така сума підлягає стягненню з відповідача на підставі вимог статті 216 ЦК України.

У зв`язку з викладеним позивач просила застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_2 та нею, стягнути з відповідача на її користь кошти у розмірі 160 156,00 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі

20 000,00 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 980,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факти передання нею грошових коштів за недійсним правочином, тому відсутні правові підстави для застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з ОСОБА_2 на її користь коштів у розмірі 160 156,00 грн. Оскільки не доведено факту порушення матеріальних прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 відповідачем, то не підлягає й задоволенню похідна вимога про відшкодування моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Лушпенком Д. С., на рішення Жовтневого районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, поданій адвокатом Лушпенком Д. С., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій неправильно встановлено обставини, які мають значення для спірних правовідносин. Зокрема вказує на те, що суди обох інстанцій дійшли неправильного висновку стосовно того, що вона мала довести факт передання грошових коштів за недійсним правочином, оскільки з пункту 5 договору купівлі-продажу від 08 липня 2005 року, який визнаний судом недійсним, вбачається, що вартість квартири, яка була продана за таким договором, становить 10 700,00 грн. На її думку посилання судів обох інстанцій на судові рішення, якими було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 08 липня 2005 року є необґрунтованими, оскільки в мотивувальних частинах цих судових рішень не вказано про те, що вона не передавала грошових коштів за недійсним правочином, а лише зазначено, що ОСОБА_2 не мала наміру продавати квартиру. Також вказує про те, що суд апеляційної інстанції не задовольнивши клопотання її представника про відкладення розгляду справи, позбавив її права доступу до правосуддя. Зазначала про те, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції було призначено на 10 травня 2018 року на 10:00, однак фактично розгляд справи розпочався судом о 09:22 годині, тобто на 40 хвилин раніше. Також вказувала, що інтереси відповідача представляв представник за довіреністю та не була адвокатом станом на час перегляду справи судом апеляційної інстанції, однак суд апеляційної інстанції в порушення положення частин другої, третьої статті 131-2 Конституції України допустив такого представника до участі у справі.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її з Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У лютому 2019 року справу № 212/7570/16 передано до Верховного Суду.

14 квітня 2020 рокуна підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1074/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору міни від 12 вересня 1996 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 липня 2005 року ОСОБА_2 на праві власності належить квартира

АДРЕСА_1 ( а.с.79-85 том 1).

08 липня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила спірну квартиру за 10 700,00 грн. Право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 28 липня 2005 року (а. с. 6-7, 28-30 том 1).

Пунктом 5 договору купівлі-продажу квартиру передбачено, що «вартість квартири за згодою сторін становить 10 700,00 грн, за які вчинено продаж, та які гроші я, продавець отримала від покупця повністю до підписання цього договору. Ми сторони за договором, підтверджуємо факт повного розрахунку за продану квартиру».

У пункті 21 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що сторони домовились про те, що квартира, яка відчужується, буде повністю звільнена продавцем від речей, що в ній знаходяться (в тому числі будуть виписані особи, які в ній мешкають)

08 липня 2005 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2014 року, у справі № 212/6892/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 31», Криворізьке міське управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації», про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання особи такою, що не має права користування житловим приміщенням, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку та відшкодування моральної шкоди.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 08 липня 2005 року квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Коротковою С. В. (а. с. 8-9, 97-107 том 1).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суди обох інстанцій виходили з того, що позивач не мала наміру укладати оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири, оскільки не оформлювала заявку-замовлення на отримання витягу з реєстру права власності для купівлі-продажу спірної квартири, підпис особи від її імені вчинений не позивачем, яка такий витяг не отримувала, послуги КП «Криворізьке БТІ» позивач не оплачувала, що убачається з квитанції в інвентарній справі БТІ, які не містять підпису ОСОБА_2 , нікого на такі дії не уповноважувала.

Також судами обох інстанцій під час розгляду справи № 212/6892/13-цвстановлено, що в момент вчинення оспорюваного правочину був наявний обман. Зокрема наявність умислу, а саме навмисного цілеспрямованого введення ОСОБА_2 в оману відповідачем ОСОБА_1 , яка умисно ввела позивача в оману щодо обставин укладеного ними правочину, які мають істотне значення. Воля ОСОБА_2 щодо передачі нерухомого майна, а саме квартири ОСОБА_1 після своєї смерті, а не після укладання договору, воля щодо наміру за життя продовжувати користуватися квартирою, утримувати майно протирічила у вказаний момент результату укладеного правочину договору купівлі-продажу, за яким момент відчуження нерухомого майна наступав після укладання договору, що підтверджує намір ОСОБА_2 укласти заповіт, а не купівлю-продаж (а. с. 9, зворотній бік).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня

2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують та є такими, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України де вказано, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

Відповідно до абзаців 3, 5 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова) вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У пункті 10 наведеної Постанови вказано, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Відповідно до статті 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Аналогічні приписи закріплені в статті 89 ЦПК України у редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 дійшов правильного висновку, що підстав для повернення позивачу коштів у розмірі 160 156,00 грн, які за позицією позивача були сплачені на підставі договору купівлі-продажу, який визнаний недійсним не має, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі цих коштів ОСОБА_2 .

Також відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суди обох інстанцій також керувалися обставинами встановленими судовими рішеннями у справі

№ 212/6892/13-ц, які відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року (аналогічні положення закріплені й в частині четвертій статті 82 ЦПК України) не підлягають доказуванню обставини встановлені стосовно певної особи при розгляді іншої справи.

Зокрема, рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2014 року, у справі № 212/6892/13-ц, встановлено, що в момент вчинення оспорюваного правочину був наявний обман, а саме навмисне цілеспрямоване введення ОСОБА_2 в оману, діями ОСОБА_1 . Саме ОСОБА_1 умисно ввела ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки воля останньої щодо передачі нерухомого майна (квартири) ОСОБА_1 була після своєї смерті, а не після укладання оспорюваного договору, оскільки у ОСОБА_2 була воля щодо наміру за життя продовжувати користуватися квартирою та утримувати її, що протирічило у вказаний момент результату укладеного правочину - договору купівлі-продажу, за яким момент відчуження нерухомого майна наступав після укладання договору, що підтверджує намір ОСОБА_2 укласти заповіт, а не договір купівлі-продажу (а. с. 9).

Також судами обох інстанцій в справі № 212/6892/13-ц було встановлено, що

ОСОБА_2 не читала в голос договір купівлі-продажу квартири, оскільки на момент укладання оспорюваного договору відповідно до пункту 16 глави 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій у редакції, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору вимог таких не було.

Отже суди з урахуванням наданих сторонами доказів та встановлених обставин під час розгляду іншої справи № 212/6892/13-ц правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановилиобставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, який було визнано судом недійсним внаслідок обману саме зі сторони ОСОБА_1 , та враховуючи той факт, що ОСОБА_2 не читали в голос вказаний договір та вважала, що вчинює заповіт на користь ОСОБА_1 , то позивач повинна довести належними доказами факт передання відповідачу коштів у розмірі 160 156,00 грн.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди обох інстанцій не звернули належної уваги на пункт 5 договору купівлі-продажу квартири, у якому вказано, що правочин цей було вчинено за 10 700,00 грн не заслуговують на увагу, оскільки саме позивач увела в оману продавця щодо правової природи вчиненого між ними правочину, що було встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2014 року, тому саме вона повинна довести той факт, що нею були передані ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 160 156,00 грн чи 10 700,00 грн (як вказано в договорі купівлі-продажу). Крім того, слід зазначити, що оскільки ОСОБА_2 не читала в голос договір купівлі-продажу, який був визнаний судами недійсним та вважала, що вона вчиняє на користь

ОСОБА_1 заповіт, тобто правочин, який за своєю природою є безоплатним, тому саме позивачу необхідно довести ту обставину, що вона передавала кошти у вказаному нею розмірі.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не задовольнив клопотання її представника та її про відкладення розгляду справи призначеного на

10 травня 2018 року на 10:00 годину та таким чином порушив її право на доступ до правосуддя та правничу допомогу не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 2017 року під час розгляду цієї справи апеляційним судом в судовому засіданні були присутніми, як ОСОБА_1 , так і її представник (адвокат) Лушпенко Д. С. (а. с. 40 том 2). З протоколу судового засідання від 19 грудня 2017 року вбачається, що суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання ОСОБА_1 про оголошення перерви в судовому засідання до 09:00 години 10 травня 2018 року (а. с. 42 том 2).

Тобто, що позивач, що її представник були належним чином повідомленні про розгляд справи перенесеної на 10 травня 2018 року на 09:00 годину.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

07 травня 2018 року від представника позивача та 10 травня 2018 року від самого позивача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи (а. с. 48, 50 том 2).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Таким чином, оскільки позивач та її представник були належним чином повідомленні про розгляд справи призначеної на 10 травня 2018 року на 09:00 годину, оскільки саме за клопотанням позивача у справі було оголошену перерву до вказаної справи, то суд апеляційної інстанції мав законне право відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України розглянути справу за їх відсутності.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції порушив її доступ до правосуддя, оскільки оголосивши перерву у розгляді справи до 10:00 години 10 травня 2018 року, а фактично розпочав розгляд справи 10 травня 2018 року на 40 хвилин раніше, тобто о 09:20 годині, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Зокрема ОСОБА_1 подавала до суду апеляційної інстанції з цих підстав зауваження щодо технічного запису судового засідання від 19 грудня 2017 року та 10 травня

2018 року саме з цих підстав, а суд апеляційної інстанції ухвалою від 08 червня

2018 року вказані зауваження залишив без задоволення.

Ухвала апеляційного суду від 08 червня 2018 року мотивована тим, що ОСОБА_1 та її представник Лушпенко Д. С. були присутніми в судовому засіданні 19 грудня

2017 року де головуючим було проголошено час, дата наступного судового засідання о 09:00 годині 10 травня 2018 року. Помилкове зазначення у розписці, у якій позивач особисто поставила свій підпис, про час наступного судового засідання о 10:00 годині 10 травня 2018 року, не призвело до порушення її прав, оскільки будучи в приміщенні суду апеляційної інстанції о 08:40 годині 10 травня 2018 року, що підтверджується поданими нею в цей день заявами, тобто безпосередньо перед початком розгляду справи, отже мала можливість безпосередньої участі в судовому засіданні, та не скористалась своїм правом, подавши заяви про відкладення.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції допустивши до участі у справі представника відповідача, який не є адвокатом фактично нівелював всі подані таким представником заперечення, пояснення та докази, чим фактично розглянув справу без участі відповідача, оскільки позивачем не вказано, яким саме чином таке порушення вплинуло на її права та інтереси.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті

6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті

6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лушпенком Дмитром Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від

10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик