Постанова

Іменем України

02 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 705/3890/16-ц

провадження № 61-18875св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

третя особа - Уманська державна нотаріальна контора Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яку підписано представником ОСОБА_8, на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 січня 2017 року у складі судді: Кімстачова О. С., та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 квітня 2017 року у складі суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, уточненим в листопаді 2016 року, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом частково недійсними та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_9 Після його смерті відкрилася спадщина. Батько за життя, належним йому майном не розпорядився і тому спадкування здійснювалося за законом. Вона є інвалідом дитинства, відповідачі по справі скориставшись її станом здоров'я, взяли її документи і повідомили їй, що спадщина, а саме земельна ділянка (пай), яка належала її батьку і заходилась в адміністративних межах с. Аполянка, Уманського району буде оформлена на її бабусю, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її баба ОСОБА_10

Під час ознайомлення із спадковою справою було виявлено, що ОСОБА_10 оформила спадщину лише на своє ім'я. В травні 2015 року, її родичі звернулися до державного нотаріуса Уманського району, щодо оформлення спадщини на її ім'я, але виявилося, що вона не була включена в число спадкоємців на спадщину ні після смерті батька, ні після смерті бабусі. Відповідачі навмисно не повідомили нотаріуса що вона також є спадкоємцем.

ОСОБА_4 просила:

визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 08 квітня 2014 державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_10, на земельну ділянку, площею 3,2077га, розташовану в адміністративних межах Аполянської сільської ради Уманського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1;

визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 01 квітня 2015 року державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на спадкове майно після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2;

визначити ОСОБА_4 додатковий строк 4 місяці, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 06 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини ОСОБА_4 не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Інвалідність не виникла в період до закінчення строку для прийняття спадщини, не була новою для позивача, та відповідно не могла об'єктивно перешкодити їй прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви нотаріусу. Позивач не довела існування поважної причини пропуску встановленого законом стоку для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини. Посилання позивача на те, що вона як особа із інвалідністю ІІ групи, мала право на обов'язкову частку в спадщині баби ОСОБА_10 не відповідають нормам закону. Позивач не навела у своїй позовній заяві та не довела в суді, що існують обставини, які є підставами для визнання свідоцтв про право на спадщину, виданих ОСОБА_10 та відповідачам, недійсними в певній частині.

У травні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_8, в якій просить оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, не враховано, що: позивач є особою з інвалідністю 2 групи з захворюванням із явищами недоумства, тобто, існує поважна причина пропуску строку на прийняття спадщини; родичі ввели позивача в оману.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.

У липні 2017 року надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідачі просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Вказували, що мотиви касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими; позивач намагається ввести суд в оману; позивач могла реалізувати своє право на прийняття спадщини, не дивлячись на стан здоров'я.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Аполянка Уманського району Черкаської області помер ОСОБА_9 Спадкоємцями ОСОБА_9 першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України були його дочка (позивач) ОСОБА_4 та його матір ОСОБА_10

На час відкриття спадщини спадкодавець ОСОБА_9 проживав у с. АполянкаУманського району Черкаської області зі своєю матір'ю ОСОБА_10 Позивач ОСОБА_4 на час відкриття спадщини проживала і була зареєстрована окремо від батька в с. Бабанка Уманського району Черкаської області.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Аполянка Уманського району Черкаської області, померла ОСОБА_10 Спадкоємцями всього майна, яке належало ОСОБА_10 на день її смерті, за її заповітом від 13 лютого 2014 року були ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в рівних частках. Ці спадкоємці прийняли спадщину, подавши заяви нотаріусу в установлений законом строк, та отримали 01 квітня 2015 року видані державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо права власності на 1/3 частки майна ОСОБА_10 - земельної ділянки площею 6,4154 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_4 до травня 2015 року ніяким чином не виявляла свого наміру і бажання прийняти спадщину після батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не вчинила для прийняття спадщини передбачених законом дій. Згідно з документами спадкової справи № 70/2014, заведеної на підставі заяви ОСОБА_10 від 04 лютого 2014 року, позивач не зверталась до нотаріуса із жодною заявою щодо прийняття або відмови від прийняття спадщини ОСОБА_9

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не реалізував право на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний правовий висновок зроблений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, про відсутність у позивача об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Тлумачення статті 1241 ЦК України свідчить, що право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Встановивши, що у ОСОБА_4 відсутні об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 як онука не належить до кола спадкоємців, які згідно зі статті 1241 ЦК України мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, що підписана представником ОСОБА_8, залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель