Постанова

іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 636/625/15-к

провадження № 51-1880 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кулініч К.С.,

прокурора Вараниці В.М.,

а також в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Бодяна М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова

від 2 жовтня 2018 року та вирок Харківського апеляційного суду від 9 грудня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220440001791, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік; за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк дев`ять років, а на підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дев`ять років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 17 грудня 2014 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Харківський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та ухвалив 9 грудня 2019 року свій вирок, яким призначив йому покарання за ч. 1 ст. 185 КК один рік позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК два роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 115 КК дванадцять років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 17 грудня 2014 року по 9 грудня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 2 грудня 2014 року та 5 грудня 2014 року, перебуваючи у будинку своєї знайомої ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 таємно викрав із її жіночої сумки грошові кошти, відповідно на суму 200 грн та 400 грн, заподіявши потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди.

Крім того, ОСОБА_1 15 грудня 2014 року близько 8 години, прийшовши у гості до своєї знайомої ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 та знаходячись у будинку, на ґрунті конфлікту, що виник раптово, умисно накинув на шию ОСОБА_2 ганчір`яний ремінь з халату та, затягнувши його лівою рукою, а правою рукою взявши її за шию, почав душити, закриваючи рота. Втрачаючи свідомість та намагаючись звільнитись від удушення, ОСОБА_2 впала на коліна, а ОСОБА_1 посилив тиск здавлення шиї поки остання не перестала подавати ознаки життя. Довівши до кінця свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник.

Смерть ОСОБА_2 настала внаслідок здавлення органів шиї, що супроводжувалось странгуляційною механічною асфіксією.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку засудженого, висновок суду про доведеність його вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів ґрунтується на доказах, отриманих із порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що суд послався у вироку на недопустимий доказ - протокол огляду місця події від 15 грудня 2014 року, оскільки при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії поняті фактично не були присутні. Крім того зазначає, що показання понятих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , викладені у вироку, відрізняються від тих, які вони давали в судовому засіданні. Також вказує, що на досудовому розслідуванні до нього застосовувались недозволені методи і це не було перевірено судом першої інстанції. Зазначає, що судом першої інстанції неповно були досліджені обставини провадження, оскільки не були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім того вказує, що судом апеляційної інстанції при ухваленні вироку не було досліджено матеріали кримінального провадження та не надано жодної оцінки доказам, а сам вирок не було йому вручено.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Вараниця В.М. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив її залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Бодян М.В. підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1 , захисника Бодяна М.В. та прокурораВараниці В.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК, місцевий суд належним чином вмотивував на підставі сукупності доказів, зібраних, оцінених та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 про те, що зі слів ОСОБА_2 їм відомо, що ОСОБА_1 2 грудня 2014 року та 5 грудня 2014 року приїжджав до неї та скоїв крадіжки грошей в сумі 200 грн та 400 грн, а також під час телефонної розмови ОСОБА_1 зізнався свідку ОСОБА_8 про те, що він викрав гроші у ОСОБА_2 та обіцяв їх повернути.

Також потерпіла ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_8 підтвердили, що при прибутті на місце вчинення злочину 15 грудня 2014 року ними було виявлено інсценування смерті ОСОБА_2 від нещасного випадку, для чого було пошкоджено газовий кран і витерто кров з її обличчя, що давало підстави їм вважати, що при наявності вищевказаних обставин і відсутності безладу в будинку на час настання смерті ОСОБА_2 в будинку перебувала не стороння їй особа.

Свідок ОСОБА_9 також розповіла про те, що вона виявила незамкнутою хвіртку у домоволодінні ОСОБА_2 , відчула у дворі і будинку запах газу, знайшла ОСОБА_2 мертвою на ліжку, а в кухні вона побачила на газу чайник, який википів.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться у: протоколі огляду місця події від 15 грудня 2014 року, згідно з яким підтверджуються обставини, за яких в кімнаті будинку було виявлено труп ОСОБА_2 з тілесними ушкодженнями та пошкоджений газовий шланг; протоколі огляду місця події від 16 грудня 2014 року, в ході якого слідчим у присутності понятих було оглянуто домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та виявлено, описано і вилучено належні ОСОБА_1 речі, в яких він був одягнений 15 грудня 2014 року та які він особисто видав; лікарському свідоцтві про смерть від 16 грудня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 від механічної асфіксії, удавлення шиї; висновку експерта № 5 від 20 січня 2015 року, відповідно до якого газовий рукав, вилучений з домоволодіння ОСОБА_2 15 грудня 2014 року, має пошкодження у вигляді розрізу шлангу клинковим об`єктом; висновку експертизи трупа ОСОБА_2 № 446-Чт/14 від 2 лютого 2015 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 були виявлені тілесні ушкодження; висновку експерта

№ 19/6-01/766 від 3 листопада 2016 року, згідно з яким генетичні ознаки (ДНК-профіль) крові на джемпері ОСОБА_1 збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка крові ОСОБА_2 і не збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка крові ОСОБА_1 ; висновку судової експертизи з дослідження волокнистих матеріалів та виробів на них № 4618

від 9 червня 2016 року, згідно з яким на предметах одягу ОСОБА_1 є поодинокі текстильні волокна-нашарування і серед сторонніх текстильних волокон-нашарувань, що вилучені з предметів одягу ОСОБА_1 (на джемпері), є поодинокі червоні бавовняні волокна, що мають спільну родову належність з відповідними волокнами футболки ОСОБА_2 , в яку вона була одягнена в момент настання смерті; протоколі проведення слідчого експерименту від 18 грудня 2014 року за участю ОСОБА_1 , його захисника, понятих, в ході якого ОСОБА_1 у домоволодінні ОСОБА_2 дав пояснення та показав, як він 2 грудня і 5 грудня 2014 року з сумочки ОСОБА_2 викрав 200 грн і 400 грн.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ч. ч. 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК. Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Крім того, при ухваленні вироку судом першої інстанції дотримано й вимоги, передбачені ст. 416 КПК, щодо особливостей нового розгляду кримінального провадження після скасування апеляційним судом попереднього вироку.

Доводи ж засудженого про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 15 грудня 2014 року з підстави відсутності при огляді понятих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, огляд місця події

від 15 грудня 2014 року був проведений у присутності вказаних понятих, які під час його проведення виконували вимоги слідчого, без дозволу останнього самовільно місце події не залишали, були ознайомлені з текстом протоколу огляду, зауважень до цього протоколу не мали та підписали його (т. 5 а.с. 27-36). А тому вказану слідчу (розшукову) дію слід вважати такою, що проведена з дотриманням вимог ч. 7 ст. 223 КПК.

Крім того, поняті ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в якості свідків були допитані судом першої інстанції та підтвердили обставини того, що при огляді місця події від 15 грудня 2014 року вони були присутні, брали участь у ньому, підписували протокол, виготовлений за результатами огляду, при цьому зауважень до складеного протоколу не мали. До того ж зазначали, що свідок ОСОБА_4 особисто читав, а потім підписував протокол за результатами проведеного огляду, а свідку ОСОБА_3 слідчий зачитував складений протокол і після цього він його підписав.

Водночас, як убачається із звукозапису судового засідання від 14 лютого 2018 року, показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які вони давали в суді, відповідають їх показанням, зазначеним у вироку, а тому доводи засудженого про те, що ці показання різняться між собою, є безпідставними.

Крім того, судом першої інстанції вживалися усі можливі заходи для виклику та забезпечення допиту свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , проте встановити місцеперебування цих осіб не виявилось за можливе, у зв`язку із чим суд прийняв рішення на підставі наявних та безпосередньо досліджених у судовому засіданні інших доказів. А тому доводи касаційної скарги щодо порушення вимог процесуального закону в цій частині також є безпідставними.

Необґрунтованими є й твердження засудженого про недозволені методи ведення досудового розслідування.

Вказані доводи були предметом перевірки у суді першої інстанції, за наслідками якої вони не підтвердились.

При цьому судом було наголошено, що впродовж усього судового провадження стороною захисту не було надано суду матеріалів, які б свідчили про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 або про направлення обвинувального акту до суду.

До того ж, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснював, що досудове розслідування в кримінальному провадженні за його зверненням ще триває, оскільки він, не погоджуючись з рішенням слідчого про закриття кримінального провадження, оскаржує його в суді.

Поряд з тим, вказуючи у касаційній скарзі на факт застосування до нього недозволених методів під час ведення досудового розслідування, ОСОБА_1 не зазначає яким чином це вплинуло чи могло вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.

Окрім того, до суду касаційної інстанції прокурором надано копію постанови

від 1 червня 2020 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42015220000001159 від 30 грудня 2015 року за заявою адвоката Шепетухи В.В. в інтересах підзахисного ОСОБА_1 , у зв`язку з встановленням відсутності в діянні співробітників Чугуївського РВ ГУМВС України в Харківській області, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи засудженого про те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні вироку не було досліджено матеріали кримінального провадження та не надано жодної оцінки доказам.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурором та потерпілою ОСОБА_7 були подані апеляційні скарги на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 лише в зв`язку із невідповідністю призначеного останньому покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок м`якості.

Судом апеляційної інстанції вказане кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було розглянуто в межах апеляційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_7 з дотримання вимог ч. 1 ст. 404 КПК.

Покарання засудженому призначено апеляційним судом відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів і відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У касаційній скарзі засуджений вказує також про неотримання повного тексту вироку апеляційного суду після його оголошення.

Проте із матеріалів кримінального провадження вбачається, що супровідним листом апеляційного суду засудженому ОСОБА_1 було направлено копію вироку від 9 грудня 2019 року, а про отримання ним судового рішення свідчить його розписка (а. п. 100 т. 8).

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено.

А тому касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Орджонікідзенського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2018 року та вирок Харківського апеляційного суду від 9 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк Н.О. Марчук