ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 284/53/16-к

провадження № 51-1815км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Маринича В.К.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Піх Ю.Г.,

захисника Римлянського С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015060250000163, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Червеневе Мукачівського району Закарпатської області, жительки АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 6 листопада 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 4 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 6410,37 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн - моральної шкоди.

Житомирський апеляційний суд 6 листопада2019 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання і ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначив їй покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 5 років.

ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 20 вересня 2015 року близько 23:00, перебуваючи у будинку за місцем свого проживання у смт Народичі, на ґрунті неприязних відносин під час сварки з ОСОБА_2 , який лежав на ліжку, облила його з пляшки рідиною із запахом бензину і підпалила цю рідину. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді опіків, завданих полум`ям, грудної клітки на передній та задній поверхнях, передньої черевної стінки, поперекової ділянки, лівого плеча, лівої сідниці, обох стегон площею 42 % (14 %), які ускладнилися розвитком опікової хвороби.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі через суворість, просить скасувати вирок Житомирського апеляційного суду щодо неї та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів указує на те, що:

- під час попереднього апеляційного розгляду апеляційний суд ухвалою від 26 грудня 2017 року залишив вирок без зміни, цю ухвалу скасовано постановою Верховного Суду від 21 травня 2019 року;

- оскільки прокурором вирок суду першої інстанції не оскаржувався та Верховним Судом не скасовувався, то він підлягав виконанню у встановленому законом порядку;

- ухвалою Народницького районного суду Житомирської області від 3 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено від покарання,призначеного за вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 4 вересня 2017 року, у зв`язку із закінченням іспитового строку та виконанням покладених обов`язків, ця ухвала не оскаржена й набрала законної сили, тому вона, ОСОБА_1 , є особою, яка повністю звільнена від покарання за ч. 1 ст. 121 КК;

- суд апеляційної інстанції при новому апеляційному розгляді проігнорував вказану ухвалу про звільнення ОСОБА_1 від покарання та її клопотання про залишення апеляційної скарги прокурора без розгляду на підставах фактичного відбуття покарання обвинуваченою і скасував вирок, призначивши обвинуваченій покарання, яке слід відбувати реально;

- суд апеляційної інстанції не вказав у вироку законних підстав, перелік яких закріплений в ст. 409 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), з яких він скасував вирок суду першої інстанції, а також порушив вимоги статей 370, 374 КПК щодо законності, обґрунтованості, вмотивованості судового рішення та змісту вироку;

- суд апеляційної інстанції не врахував відсутності обтяжуючих обставин та наявності обставин, які пом`якшують покарання: активного сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного аморальними діями потерпілого, а також особи засудженої, яка вперше притягується до кримінальні відповідальності, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, офіційно не працює, розлучена, на момент скоєння злочину мала на утриманні неповнолітню дитину, має незадовільний стан здоров`я, є особою з інвалідністю, проживає на радіоактивно забрудненій території та є постраждалою від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні:

- захисник підтримав касаційну скаргу;

- прокурор просила залишити вирок без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 , юридично-правова кваліфікація її дій за ч. 1 ст. 121 КК та правильність вирішення цивільного позову в касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи засудженої щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі через суворість Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з положеннями, передбаченими п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, у разі визнання особи винуватою мотивувальна частина вироку має містити, зокрема, мотиви неврахування окремих доказів, обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення покарання.

Відповідно до положень статей 370 КПК судоверішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

У ст. 420 КПК зазначено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання, послався у вироку на:

- обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 : щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та проживання на радіоактивно забрудненій території;

- відсутність обтяжуючих покарання обставин;

- дані про особу обвинуваченої, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, розлучена, на момент скоєння злочину мала на утриманні неповнолітню дитину, має хворобливий стан здоров`я та є постраждалою від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зазначені обставини в їх сукупності стали підставою для застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК та звільнення її від відбування покарання із випробуванням, з чим погодився й Апеляційний суд Житомирської області, який ухвалою від 26 грудня 2017 року залишив вирок без зміни.

Проте Верховний Суд, розглядаючи провадження в касаційному порядку за касаційною скаргою прокурора, дійшов висновку, що апеляційний суд, відхиляючи вимоги апеляційної скарги прокурора, навів мотиви відмови в загальних рисах, без аналізу обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо справедливості призначеного покарання та порядку його відбування. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 21 травня 2019 року, вказані у вироку аргументи не є достатніми для спростування доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, про неправильне застосування ст. 75 КК, оскільки поза увагою апеляційного суду залишилися конкретні обставини справи та характер (зміст) протиправних дій засудженої, крім того, апеляційний суд не зважив і на думку потерпілого щодо призначеного ОСОБА_1 покарання. На думку касаційного суду, яку викладено у вищевказаній постанові, за тих самих фактичних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженої та пом`якшуючих обставин призначене їй покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним, суперечить вимогам ст. 50 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді.

Як убачається зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил - звільнення від відбування покарання з випробуванням - допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства. Застосування судом ст. 75 КК має бути належним чином умотивовано.

Апеляційний суд, розглядаючи провадження під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції, дійшов висновку, що суд першої інстанції вказаних вимог закону не врахував.

Так, апеляційний суд не заперечив наявності встановлених судом першої інстанції обставин, урахованих при призначенні покарання ОСОБА_1 , на які посилається в касаційній скарзі засуджена. При цьому, як зазначив апеляційний суд в оскаржуваному вироку, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував характеру протиправних дій обвинуваченої, яка вчинила тяжкий злочин, умисно заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження у суспільно небезпечний спосіб, думку потерпілого ОСОБА_2 , який наполягав на призначенні обвинуваченій суворого покарання, а також того, що вона суспільно корисною діяльністю не займається, не відшкодувала потерпілому завданої шкоди попри його тривале лікування, при цьому стверджувала про отримання потерпілим ОСОБА_2 опіків внаслідок нещасного випадку, що свідчить про те, що висновок суду про щире каяття обвинуваченої є помилковим. Тому апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції про можливість застосування до обвинуваченої інституту умовного звільнення необґрунтованими та такими, що суперечать загальним засадам покарання та його меті.

На думку Суду, з урахуванням вищевказаних конкретних обставин кримінального провадження, положень статей 50, 65 КК покарання, призначене ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції у розмірі, визначеному судом першої інстанції, але без застосування ст. 75 КК, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.

Доводи у скарзі засудженої про те, що суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував обставини, вказані у вироку суду першої інстанції, які пом`якшують покарання, та виключно позитивні дані про її особу, стан її здоров`я, а також вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного аморальними діями потерпілого, та виконання нею покладених судом обов`язків, передбачених ст. 76 КК, з урахуванням вищезазначених обставин у цілому не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо призначеного покарання у цьому провадженні.

Твердження у скарзі засудженої про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував постановлення Народницьким районним судом Житомирської області на виконання вироку суду першої інстанції ухвали від 3 жовтня 2019 року, що набрала законної сили, якою її звільнено від покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку та виконанням покладених обов`язків, Суд вважає необґрунтованими.

Так, зі змісту ч. 2 ст. 532, ст. 535 КПК убачається, що вирок суду першої інстанції, який оскаржено в апеляційному порядку, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції і саме після цього звертається до виконання. Оскільки після скасування Верховним Судом 21 травня 2019 року ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 26 грудня 2017 року вирок вважався таким, що не набрав законної сили, він не підлягав виконанню до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим звільнення за ухвалою Народницького районного суду Житомирської області від 3 жовтня 2019 року від відбування покарання на підставі вироку, який не набрав законної сили, не можна вважати законним.

Доводи у скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не вказав у вироку передбачених ст. 409 КПК законних підстав, з яких він скасував вирок суду першої інстанції, не відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки відповідно до змісту цього вироку колегія суддів вказала, що вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання підлягає скасуванню, в тому числі у зв`язку з неправильним застосуванням судом положень ст. 75 КК.

Тому, беручи до уваги зазначене, Суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог, зазначених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Житомирського апеляційного суду від 6 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король В.К. Маринич