Постанова

Іменем України

14 травня 2019 року

м. Київ

справа № 674/1488/16-к

провадження № 51-10214 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Пашкова Є.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016240140000567, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі пункту «г» Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дунаєвецької ЦРЛ витрати за стаціонарне лікування потерпілої у розмірі 1524,60 грн, на користь ОСОБА_2 - 9340 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за таких обставин.

5 вересня 2016 року о 8:42, в м. Дунаївці на вул.Шевченка ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Москвич - 2140» (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у напрямку м. Хмельницького, не звертаючи уваги на інформаційно-вказівні знаки Правил дорожнього руху (далі-ПДР) - 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід», а також на дорожню розмітку 1.14.1 «зебра» ПДР, втративши пильність і контроль за рухом свого автомобіля, на пішохідному переході допустив наїзд передньою частиною свого автомобіля на пішохода ОСОБА_2 , яка переходила проїзну частину дороги по пішохідному переходу зліва направо по відношенню до руху автомобіля, та яку ОСОБА_1 об`єктивно міг виявити, і тому мав технічну можливість уникнути наїзду.

Внаслідок наїзду автомобіля пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які призвели до тривалого розладу здоров`я більше 21 дня, та легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 липня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що пред`явлене йому обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, є недоведеним, оскільки стороною обвинувачення не було надано достатніх, необхідних, належних та допустимих доказів, які б свідчили про його винуватість.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновок експерта від 21 жовтня 2016 року №428 А у цьому кримінальному провадженні ґрунтується лише на матеріалах, наданих слідством, при цьому у висновку не зазначено і не вказано, які саме матеріали було використано експертом. Також зазначає, що потерпіла не могла отримати перелом пальця лівої ноги через конструкцію самої машини, а в експертизі не зазначено, якою частиною машини відбулося таке стискання пальців. Такі порушення вимог закону не було перевірено судом апеляційної інстанції.

Крім того, засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції не досліджував обставин вчинення кримінального правопорушення, показання свідків, матеріали слідчого експерименту та висновки авто-технічної експертизи, чим порушив вимоги кримінального процесуального закону, що перешкодило прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

На жодних інших підставах касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів нижчих ланок. Аргументи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів не ґрунтуються на вимогах процесуального закону. Тобто при перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

У касаційній скарзі засуджений, вказуючи на незаконність судових рішень, зазначає, що суд поклав в основу обвинувального вироку неналежні та недопустимі докази, а суд апеляційної інстанції, не досліджуючи їх неправомірно залишив вирок районного суду без зміни.

Однак колегія суддів не погоджується з позицією засудженого, з огляду на таке.

Так, суд першої інстанції ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 , поклав в його основу показання самого засудженого, який спочатку не визнавав себе винуватим, а потім визнав вину, вказав, що на пішохідному переході бачив жінку, яка спочатку рухалась, він зменшив швидкість, потім жінка зупинилася на островку безпеки, далі він бачив, як вона впала; потерпілої ОСОБА_2 , яка вказала, що перетинала вулицю по пішохідному переході, бачила автомобіль, який заїхав на половину пішохідної доріжки, її розвернуло, і вона впала, відчула, як колесо автомобіля переїхало їй палець на нозі. Свідок ОСОБА_3 показав суду, що бачив, як жінка лежала на пішохідному переході, а свідок ОСОБА_4 бачив, як потерпіла переходила через перехід, автомобіль майже зупинився, але качнувся і вдарив жінку передньою частиною кузова і вона впала на землю. Крім того, суд першої інстанції допитав й інших свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили сам факт дорожньо-транспортної пригоди.

Також суд дослідив і письмові докази у кримінальному провадженні, а саме протокол огляду місця події від 19 вересня 2016 року, протокол огляду та перегляду відеозапису від 22 вересня 2016 року, висновок судово-медичної експертизи від 21 вересня 2016 року за №646, відповідно до якого на тілі потерпілої виявлені ушкодження середнього та легкого ступенів тяжкості, та висновок додаткової судово-медичної експертизи від 28 березня 2018 року №157, відповідно до якого у потерпілої виявлено ушкодження у вигляді закритого повного внутрішньо суглобового перелому основи дистальної фаланги першого пальця лівої ступні, який міг утворитися від дії тупого твердого предмета за механізмом «удар-стискання» з прикладанням травмуючої сили та не виключено, що відбулося травмування колесом легкового автомобіля під час частковому переїзду, яке трапилось незадовго перед стаціонарним лікування 15 вересня 2016 року.

З висновку експерта від 21 жовтня 2016 року №428 А вбачається, що водій ОСОБА_1 мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху пішоходу шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для його руху. Також у судовому засіданні було оглянуто відеозапис слідчого експерименту від 8 грудня 2017 року за участю ОСОБА_1 , захисника, потерпілої та її представника, на якому учасники розповіли, як відбулася дорожньо-транспортна пригода.

Такі докази було перевірено належним чином судом апеляційної інстанції, при цьому під час апеляційного розгляду сторони кримінального провадження не заявляли клопотання про повторне дослідження доказів, а захисник, оспорюючи винуватість свого підзахисного захисник вказував на відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, та відсутність доказів, які б вказували про його винуватість у вчиненні протиправних дій.

Тобто суд апеляційної інстанції надав належну відповідь і зазначив, які саме докази, перевірені під час судового розгляду, вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Під час перевірки вироку районного суду суд апеляційної інстанції не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, та на всі доводи наведені в апеляційній скарзі захисника надав вичерпану відповідь, а тому доводи засудженого про відсутність доказів на підтвердження його винуватості є неспроможними.

Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, в частині недопустимості доказів також не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки при проведенні експертизи експерт виходив із тих даних, які було надано органами досудового розслідування, що містяться в матеріалах кримінального провадження та які не заперечували самі учасники дорожньо-транспортної пригоди, а тому і відсутні підстави вказувати на недопустимість або неналежність проведеної експертизи №148 А.

Крім того, у своїй касаційній скарзі засуджений, оспорюючи сам факт наїзду на пішохода та вказуючи на недопустимість висновку експерта, не зазначає, в чому саме було допущено порушення норм кримінального процесуального закону, які б вказували на недопустимість такого доказу.

До того ж, оспорює засуджений і висновок судово-медичної експертизи вказуючи, що наїзд на пішохода не міг призвести до перелому кісток фаланги пальця на ступні, оскільки таке стискання технічно неможливо.

Однак такі доводи спростовує експерт у своїй додатковій експертизі від 28 березня 2018 року №157, зазначає про те, що механізм нанесення такого ушкодження не виключає того, що його було завдано в результаті наїзду колесом легкового автомобіля з урахуванням дати такого нанесення.

Що стосується доводів засудженого в частині недослідження доказів судом апеляційної інстанції, то вони також є неспроможними з огляду на таке.

Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції. Однак якщо апеляційний суд переоцінює хоча б один доказ, здобутий у суді першої інстанції, то він повинен безпосередньо дослідити всі інші докази з дотриманням вимог статті 23 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду не заявлялося клопотання про повторне дослідження доказів, при цьому суд апеляційної інстанції діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, як на те посилається засуджений.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що доводи в апеляційній скарзі засудженого є неспроможними з огляду на їх детальну та повну оцінку судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів.

При цьому апеляційний суд відповідно до вимог статті 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам, у тому числі і тим, на які він посилається у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи в касаційній скарзі засудженого про недопустимість доказів у кримінальному провадженні та відсутність у його діях складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, є неспроможними, оскільки вони суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погоджується і колегія суддів.

Отже, колегія суддів не встановила жодних порушень вимог матеріального та процесуального права, що б вказували на незаконність або необґрунтованість судових рішень.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КПК.

Зважаючи на наведене, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.П. Огурецький