ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня2019 року

м. Київ

справа № 234/13310/17

провадження № 51-4978км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Голубицького С. С.,

суддів Бущенка А. П., Марчук Н. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

прокурора Кравченко Є. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скаргизасудженого ОСОБА_1 та заступника прокурора Донецької області Бойко Н. О. на вирок Апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017050390002041за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Саратова Російської Федераціїта жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальногоправопорушення, передбаченогоч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі -КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомКраматорського міського суду Донецької області від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватиму вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК і засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Суд установив, що 19 липня 2017 року близько 02:40 в ході конфлікту, який виникнув на грунті раптово виниклих неприязних стосунків під час спільного вживання спиртних напоїв у квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 умисно завдав ОСОБА_2 удар кухонним ножем у черевну порожнину та удар по лівій вушній раковині, спричинивши останньому тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких.

При перегляді справи 6 березня 2018 року Апеляційний суд Донецької області ухвалив свій вирок, якимвирок суду першої інстанції в частині застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 ККта звільненняйого від відбування призначеного покарання з випробуванням скасував. На підставі ч. 5ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання термін його попереднього ув`язнення з 19 липня по 8 вересня 2017 року.В решті залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засудженийОСОБА_1. просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу.

Засуджений вважає, що його дії суд неправильно кваліфікував за ч. 1 ст. 121 КК, так як потерпілий ОСОБА_2 перебував на лікуванні в лікарні лише 5 днів, а тому, на його думку, спричинені ним потерпілому тілесні ушкодження не можутьвважатися тяжкими.Стверджує, що цих обставини при перегляді рішення місцевого суду апеляційний суд не перевірив.

Крім того зазначає, що при ухваленні нового вироку апеляційний суд не врахував належним чином даних про його особу та думку потерпілого щодо покарання, яке слід призначити засудженому, а тому безпідставно дійшов висновку про неможливість його виправлення без реального відбування покарання.

Прокурор у касаційній скарзі також просить скасувати вказаний вирок і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вказує про те, що всупереч вимогам п. 1 ч. 1 ст. 65 ККсуд апеляційної інстанціїпри скасуванні вироку місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням та ухваленні нового вирокуне призначив засудженому покарання у межах санкції ч. 1 ст. 121 КК. А тому прокурор вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Позиція інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу та частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ПрокурорКравченко Є. С.у задоволенні касаційних скарг засудженого та прокурора заперечила і просила залишити вирок апеляційного суду без зміни.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу засудженого прокурор Саліхов А. А., який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції,просив залишити її без задоволення.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг, однак у судове засідання вони не прибули.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін,перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах,колегія суддів дійшла висновку, що ці скарги задоволенню не підлягаютьз огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як убачається з матеріалів справи, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було розглянуто судом першої інстанції в порядку, передбаченому ч. 3ст. 349 КПК.

Відповідно до вказаної норми суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівіву добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Цих вимог закону місцевий суд повністю дотримався.

Так, у судовому засіданні 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні, у зв`язку з чим суд, урахувавши думки учасників процесу, прийняв рішення про проведення судового розгляду в спрощеному порядку, без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

При цьому, як убачається з журналу судового засідання та технічного запису на носії інформації в матеріалах провадження, суд належним чином роз`яснив сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, та з`ясував, що всі учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин.

Переконавшись у добровільності такої позиції учасників, суд провів розгляд справи відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК, визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК і призначив йому покарання у межах санкції вказаної норми закону.

Відповідно до п. 2.1.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року, небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчуватися смертю.

При цьому вирішальним для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є не лише час перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні, а й небезпечність цих тілесних ушкоджень для життя та здоров`я особи в момент заподіяння.

Як убачається з висновку судово-медичного експерта в матеріалах справи,завдане ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини без пошкодження внутрішніх органів з наявністю колото-різаної рани живота в навколо пупковій області зліва за своїм характером є небезпечним для життя в момент заподіяння і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Тому доводи засудженого в касаційній скарзі про те, щоспричиненіним ОСОБА_2 тілесні ушкодження не відносяться до категорії тяжких єбезпідставними.

З огляду на це Суд вважає, що безпідставними є і доводи ОСОБА_1 в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд не перевірив правильність юридичної оцінки його дій судом першої інстанції, оскільки останній в судовому засіданні свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, в зв`язку з чим, за згодою сторін, місцевий суд розглянув справу в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому суд роз`яснив засудженому, що в такому випадку він буде позбавлений можливості оскаржувати встановлені судом фактичні обставини справи в апеляційному порядку, на що ОСОБА_1 погодився і апеляційну скаргу на вирок місцевого суду не подавав. Тобто, визнав для себе правильною кваліфікацію його дій судом за ч. 1 ст. 121 КК. А отже, при перегляді цього вироку за апеляційною скаргою прокурора в апеляційного суду, з урахуванням обставин справи встановлених судом першої інстанції та даних, які містяться в матеріалах кримінального провадження, не було підстав сумніватися в тому, щоці обставини були встановлені місцевим судом правильно.

Наведені у касаційній скарзі засудженого доводи про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості суперечать матеріалам справи.

Зокрема, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при перегляді вироку місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при призначенні покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК, обґрунтовано врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого, а також обставини, що пом`якшують покарання, та призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

Разом з тим, апеляційний суд погодився з доводами прокурора в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд не врахував усіх обставин вчиненого ОСОБА_1 тяжкого злочину спрямованого проти життя та здоров`я особи і безпідставно звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а тому вирок суду першої інстанціїу цій частині скасував і ухвалив новий вирок.

Підстав ставити під сумнів правильність цього висновку апеляційного суду колегія суддів не вбачає.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про порушення апеляційним судом при ухваленні вироку вимог статей 413 та 420 КПК колегія суддів знаходить безпідставними.

Так,відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: 1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; 2) необхідності застосування більш суворого покарання; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; 4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Аналіз даної норми дозволяє дійти висновку, що у кожному з зазначених у ній випадків суд апеляційної інстанції зобов`язаний ухвалити вирок, у тому числі і тоді, коли дійде висновку про неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводилась до незгоди прокурора із рішенням місцевого суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, в якій він просив суд апеляційної інстанції призначити засудженому за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування ст. 75 КК.

Тобто, прокурор ставив перед апеляційним судом питання про призначення ОСОБА_1 за вчинений злочин таке саме покарання, яке йому визначив суд першої інстанції.

Оскільки прокурор у своїй скарзі не просив апеляційний суд призначити засудженому більш суворе покарання ніж те, яке йому було призначено судом першої інстанції, то, відповідно, апеляційний суд і не вбачав підстав для скасування вироку місцевого суду в цій частині. А тому, скасував вирок місцевого суду лише в частині неправильного звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а в решті, в тому числі і щодо покарання призначеного судом засудженому за ч. 1 ст. 121 КК, залишив вирок без змін.

Таке рішення апеляційного суду колегія суддів вважає правильним, оскільки виходячи із змісту вимог апеляційної скарги прокурора у суду апеляційної інстанції не було підстав призначати ОСОБА_1 повторно таке саме покарання, яке йому вже було призначене судом першої інстанції.

Обґрунтованих мотивів щодо необхідності призначення засудженому апеляційним судом при ухваленні нового вирокупокарання того самого виду і розміру, яке йому вже визначив місцевий суд, прокурор у касаційній скарзі з урахуванням вимог ст. 420 КПК не навів.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 420 КПКта є належним чином обґрунтованим і вмотивованим.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив таких порушень норм матеріального та процесуального права, які би тягнули зміну чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скаргизасудженого ОСОБА_1 та заступника прокурора Донецької області Бойко Н. О.залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Голубицький А.П. Бущенко Н. О. Марчук