постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
4 червня 2020 року
м. Київ
справа № 214/7635/16-к
провадження № 51- 1786км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Огурецького В. П., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Михайліва Е. П. (у режимі відеоконференції),
прокурора Дехтярук О. К.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 12016040750003156 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Кривого Рогу ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК та засуджено із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові рішення відносно яких у касаційному порядку не оскаржуються.
Районний суд установив, що 30 жовтня 2016 року приблизно о 22:30 ОСОБА_2 за попередньою змовою з неповнолітніми ОСОБА_1 та ОСОБА_3 біля будинку на АДРЕСА_1 , погрожуючи револьвером вчинили розбійний напад на ОСОБА_4 та заволоділи його майном на суму 2811,33 грн.
31 жовтня 2016 року приблизно в 00:30 ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у провулку АДРЕСА_2 м. Кривому Розі, погрожуючи револьвером знову вчинили розбійний напад на ОСОБА_5 та заволоділи його майном вартістю 210 грн.
При перегляді вироку 11 березня 2019 року Дніпровський апеляційний суд у частині призначеного ОСОБА_1 покарання залишив його без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Прокурор вважає, що призначене засудженому із застосуванням статей 69, 75 КК покарання є невиправдано м`яким. Стверджує, що місцевий суд не вмотивував доцільності одночасного застосування згаданих норм матеріального права, а апеляційний суд, формально здійснивши у цій частині перегляд вироку за його апеляційною скаргою, не зважив на допущені порушення, їх не усунув і безпідставно залишив без задоволення вимоги, заявлені стороною обвинувачення. У зв`язку із зазначеним,на думку прокурора, оспорювана ним ухвала не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і підлягає скасуванню.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги.
Засуджений та його захисник просили відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити оскаржувану ухвалу без зміни.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду справи, однак вони в судове засідання не прибули.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно з положеннями частини 3 цієї норми, підстави для призначення особі більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються ст. 69 КК.
Згідно з приписами ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже раніше неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2018 (провадження № 51- 5332км18), від 17 січня 2019 року (провадження № 51-2541км18), від 31 січня 2019 року (провадження № 51-5950км18), від 17 жовтня 2019 року (провадження №51-1532км19) та інші) дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли таке покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність при такій оцінці між собою оціночних критерій, які носять явно принциповий характер. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
При вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином, особу засудженого, котрий раніше не судимий, навчається, позитивно характеризується, виховувався однією матір`ю, на даний час перебуває під опікою бабусі, обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину неповнолітньою особою, а також відсутність обставин, що його обтяжують.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов умотивованого висновку, що такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості скоєних ОСОБА_1 злочинів та дають підстави для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі.
За правилами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку, враховуючи пом`якшуючі обставини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, взявши до уваги висновок органу пробації про те, що виправлення ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, місцевий суд дійшов умотивованого висновку про можливість його виправлення за умов застосування до нього положень статей 75, 76, 104 КК, та звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої є аналогічними тим, що зазначені у його касаційній скарзі, апеляційний суд ретельно перевірив ці доводи та дійшов обґрунтованого висновку про правильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК і звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, навівши відповідні мотиви та підстави з яких він визнав таке рішення законним і правильним, та залишив апеляційну скаргу без задоволення, а вказаний вирок без змін.
При цьому апеляційним судом також було взято до уваги позиції потерпілих в суді першої інстанції, які просили ОСОБА_1 суворо не карати і прокурора, яка просила призначити засудженому покарання із застосуванням статей 69 та 75 КК.
Викладені у касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильність цих висновків в оскаржуваній ухвалі і не ставлять під сумнів законність цього рішення.
Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та є належно обґрунтованою і вмотивованою.
Під час її перевірки судом касаційної інстанції не виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
С. С. Голубицький В. П. Огурецький Т. В. Шевченко