ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/6293/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович

представник відповідача - Муха В.А., особисто,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича,

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2017

у складі колегії суддів: Новікова Р.Г. (головуючий), суддя - Рудь І.А., суддя - Ніколенко М.О.

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2017

у складі колегії суддів: Кузнецова І.Л. (головуючий), суддя - Орєшкіна Е.В., суддя Подобєд І.М.

у справі за позовом

Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа",

до Фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича,

про повернення вартості безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - КПТМ "Криворіжтепломережа", позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича (далі - ФОП Муха В.А.) про стягнення вартості безпідставно отриманого майна в сумі 23 808, 83 грн., посилаючись на несплату відповідачем вартості отриманої теплової енергії в умовах неукладеного договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 904/6293/17, позовні вимоги - задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 23 808, 83 грн. - вартості безпідставно отриманого майна.

Приймаючи судові рішення, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зобов'язання відповідача з оплати вартості поставленої теплової енергії при умові неукладеного договору виникає на підставі Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також з того, що відсутність договору не звільняє відповідача від сплати заборгованості за спожиту теплову енергію.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2017 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 904/6293/17, ФОП Муха В.А., звернувся з касаційною скаргою, разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій просив скасувати оскаржувані судові акти та закрити провадження у справі.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що дана справа не відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки приміщення знаходиться власності та користуванні фізичної особи - громадянина та не використовується у підприємницькій діяльності. При цьому, скаржник вказує на порушення апеляційною інстанцією принципу незмінності складу суду, що, на його думку, призвело до порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо повного та всебічного розгляду справи, а також посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/6293/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду, у визначеному складі колегії суддів, від 23.03.2018 задоволено клопотання ФОП Мухи В.А. про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження у справі № 904/6293/17 господарського суду Дніпропетровської області за касаційною скаргою ФОП Мухи В.А. на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 904/6293/17; повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 26.04.2018; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.04.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

20.04.2018 до Верховного Суду від позивача надійшов Відзив на касаційну скаргу, з запереченнями про вимог та доводів скаржника, з підстав їх необґрунтованості, з проханням оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідач (особисто) в судовому засіданні 26.04.2018 повністю підтримав вимоги заявленої касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просив Суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 904/6293/17, провадження у цій справі закрити.

Позивач уповноваженого представника не направив, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Оскільки, явка представників сторін (учасників судового процесу) не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважного представника позивача.

Перевіривши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення скаржника, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.03.2005, на підставі договору купівлі-продажу, Муха В.А. придбав нежитлове приміщення, вбудоване в першій поверх п'ятиповерхового житлового будинку загальною площею 43,4 кв.м., яке знаходиться у місті Кривий Ріг по вул. Свято-Миколаївська (Леніна), буд. 31, приміщення № 2.

Теплова енергія подавалась позивачем у будинок № 31 по вул. Свято-Миколаївська (Леніна) у місті Кривий Ріг протягом періоду з 01.01.2015 по 25.03.2017.

Станом на 01.01.2017 у відповідача наявна заборгованість за спожиту теплову енергію та послуги з технічного обслуговування мереж за період споживання з 01.05.2014 по 31.12.2016 у сумі 5 776,42 грн.

Відповідно до ст.ст. 11, 16, 177, 360 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Разом з цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Проте, господарськими судами попередніх інстанцій не з'ясовано до якої категорії відноситься споживач. При цьому, відповідач наголошує, що приміщення не використовується для підприємницької діяльності.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Проте, встановивши, що відповідач отримував надані позивачем послуги з постачання теплової енергії, суди не звернули уваги на те, що в цьому випадку фактично склалися договірні відносини, та виходячи із аналізу змісту статей 1212, 1213 ЦК України, їх положення не можуть застосовуватися до правовідносин, які врегульовуються договором.

Таким чином, при вирішенні спору суди помилково посилалися на положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991) визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Водночас, суд касаційної інстанції, згідно із ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання(заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги ФОП Мухи В.А. та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду, господарським судам належить врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 904/6293/17 скасувати і передати справу на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков