ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1828/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Ільченко К. Р. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача - Петрової А. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи - Пономаренка В. С. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 (колегія суддів: Діброва Г. І. - головуючий, Поліщук Л. В., Разюк Г. П.) і рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 (суддя Д`яченко Т. Г.) у справі

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія"

за участю третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України,

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2022 року Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (далі - ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" (далі - ТОВ "Зерновий термінал Кілія"), в якому просило:

- усунути перешкоди у користуванні ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" частиною земельної ділянки під некапітальною спорудою, а саме: ангаром, літ. "Ч", орієнтовною площею 522,8 м2, що знаходиться на території земельної ділянки, розташованої за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, загальною площею 4,366 га з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, шляхом звільнення самовільно зайнятої ТОВ "Зерновий термінал Кілія" частини земельної ділянки під некапітальною спорудою;

- знести за рахунок ТОВ "Зерновий термінал Кілія" некапітальну споруду, а саме: ангар, літ. "Ч", орієнтовною площею 522,8 м2, що розташована на зазначеній частині земельної ділянки.

1.2. Позовні вимоги ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" обґрунтовані посиланням на справу № 916/2514/21, в якій установлено, що ТОВ "Зерновий термінал Кілія" є власником ангару, літ. "Ч", орієнтовною площею 522,8 м2, що має ознаки некапітальної споруди, розташованого на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", без оформлення правовідносин з ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" або Фондом Державного майна України. Таким чином, позивач вважав, що використання відповідачем земельної ділянки здійснюється без правових підстав на безоплатній основі, з порушенням порядку набуття речових прав на земельну ділянку, і це, за доводами позивача, обмежує його у вільному використанні земельної ділянки.

1.3. Посилаючись на положення статей 92 95 152 Земельного кодексу України, позивач наголошував, що розміщення відповідачем об`єкта для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки і передбачає наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 у справі № 916/1828/22, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" до ТОВ "Зерновий термінал Кілія" про зобов`язання вчинити певні дії.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що майно - ангар літ. "Ч", орієнтовною площею 522,8 м2, яке знаходиться на земельній ділянці, розташованої за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, загальною площею 4,366 га з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, використовується ТОВ "Зерновий термінал Кілія" під час здійснення діяльності як портового оператора на підставі укладеного з Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України") договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 та договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, який рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 03.08.2022, визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".

За таких обставин господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів, яким чином порушуються його права як землекористувача земельної ділянки саме з боку відповідача, шляхом наявного на ній, розміщеного ще у 2003 році рухомого майна, яке на цей час належить відповідачу.

2.3. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду, та зазначив, що, зважаючи на правомірне набуття відповідачем у власність рухомого майна, обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття земельної ділянки шляхом спорудження на ній ангару. При цьому апеляційний господарський суд установив відсутність у діях відповідача обставин, які би свідчили про факт самовільного зайняття земельної ділянки з урахуванням існування обставин неврегулювання питання щодо користування земельною ділянкою співвласниками майна, яке знаходиться на земельній ділянці. Таким чином, апеляційний господарський суд визнав правильним висновок господарського суду першої інстанції про те, що настання наслідків у вигляді знесення майна не відповідало би критеріям щодо втручання у право мирного володіння майном.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 та рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023, до Верховного Суду звернулося ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу № 916/1828/22 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дотрималися вимог статей 116, 123, 124, 212, частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, від 27.02.2018 у справі № 918/313/17. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" також зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення пунктів 4, 12 частини 1 статті 1 та частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19.

3.4. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 14.1.72, 269.1 Податкового кодексу України.

3.5. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дослідили докази у справі, а також надали оцінку неналежним та недопустимим доказам.

3.6. Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" просить її задовольнити в повному обсязі. Фонд державного майна України зазначає, що використання відповідачем земельної ділянки позивача здійснюється без правових підстав на безоплатній основі, з порушенням встановленого чинним законодавством порядку набуття речових прав на земельну ділянку, і це, на думку Фонду державного майна України, обмежує позивача у вільному використанні земельної ділянки. Таким чином, за доводами Фонду державного майна України, розміщена тимчасова споруда підлягає знесенню, оскільки вона розміщена на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка не була надана у користування відповідачу.

3.7. ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у відзиві на касаційну скаргу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. ТОВ "Зерновий термінал Кілія" звертає увагу на те, що розміщення майна ТОВ "Зерновий термінал Кілія" не було самовільним, оскільки відбувалося за згодою ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та відділення Фонду державного майна України по Одеській області. Крім того, ТОВ "Зерновий термінал Кілія" зазначає, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Водночас щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4, було вчинено відповідний правочин - укладено договір оренди, який містив у собі дозвіл на розміщення зернової лінії № 1, в т. ч. ангару.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 05.02.2004 № ІІ-ОД № 000016 Морському торгівельному порту Усть-Дунайськ надано в постійне користування земельну ділянку, загальною площею 4,366 га згідно з планом землекористування, яка розташована за адресою: м. Кілія, вул. Портова (Желєзнякова). Зазначену земельну ділянку надано в постійне користування для експлуатації та обслуговування Кілійського вантажного портового пункту відповідно до рішення Кілійської міської ради народних депутатів від 24.08.2003. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59.

4.2. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 призначена для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання: для експлуатації та обслуговування Кілійського грузового портового пункту; форма власності: державна; площа: 4,366 га.

4.3. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 14.09.2021 об`єкт нерухомого майна: комплекс будівель та споруд площею 5179, 4 м2. За відомостями про складові частини об`єкта нерухомого майна станом на час формування Інформації об`єкт, зокрема, включав у себе ангар літ. "Ч".

4.4. 21.10.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Нове Діло" на замовлення ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" було виготовлено Технічний паспорт виробничого будинку, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, Кілійська територіальна громада, м. Кілія, вул. Портова, 4. Згідно з інформацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове Діло" від 21.10.2021 доступу для інвентаризації до 17/100 частин, що належать ТОВ "Зерновий термінал Кілія", надано не було.

4.5. Довідка Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 06.08.2021 № 10-06-03687 свідчить про відсутність будь-яких відомостей стосовно ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та Фірми "Давос" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Давос"); об`єкти: склад, ангар, вагова, конвеєрна галерея не обліковуються.

4.6. Довідка ТОВ "Зерновий термінал Кілія" про балансову вартість майна свідчить про те, що станом на 27.09.2019 на балансі підприємства знаходиться основний засіб - комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", складається з групи об`єктів, зокрема, з будівлі ангару, загальною площею 521,5 м2.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що наведений об`єкт, які і решта інших, були внесені до статутного фонду на підставі рішення від 18.09.2019 № 17/09, вартість складає 3 420 000,00 грн.

4.8. Господарські суди зазначили, що Господарським судом Одеської області розглядалася справа № 916/2514/21 за позовом ТОВ "Зерновий термінал Кілія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" (далі - ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія"), приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краншип" (далі - ТОВ "Краншип") про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни від 05.02.2020 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 50991575) про державну реєстрацію права власності на 17/100 частин майнового комплексу з реєстраційним номером 107418151223, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, за ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", про припинення права власності ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" на 17/100 частин майнового комплексу, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, та визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 18.06.2021, укладеного між ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" і ТОВ "Краншип", посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С., зареєстрованого в реєстрі за № 7913.

4.9. Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 у справі № 916/2514/21, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 13.07.2022, позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни від 05.02.2020 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 50991575) про державну реєстрацію права власності на 17/100 частин майнового комплексу з реєстраційним номером 107418151223, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, за ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія". Припинено право власності ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" на 17/100 частин майнового комплексу, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, а саме: літ. "Ц" - зернопереробний комплекс, загальною площею 4,8 м2 та літ. "Ч" - ангар, загальною площею 522,8 м2. Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна від 18.06.2021, укладений між ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" та ТОВ "Краншип".

4.10. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що під час розгляду справи № 916/2514/21 апеляційним господарським судом було встановлено такі обставини.

4.11. 01.07.2003 між ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (орендодавець) та Фірмою "Давос" (орендар) було укладено договір оренди державного майна, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: частину відкритої площі, покритої дорожніми плитами, загальною площею 2 500,00 м2, під зернову лінію № 1, розташоване за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова, 4, яка знаходиться на балансі ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Кілійський вантажний портовий пункт), вартістю 68 182,00 грн, яка визначена згідно з експертною оцінкою.

4.12. Господарські суди зазначили, що відповідно до договору оренди державного майна від 01.07.2003, він діє з 01.07.2003 до 31.12.2004 включно (пункт 11.1 договору оренди). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 11.5 договору оренди).

4.13. 19.08.2003 між Фірмою "ДАВОС" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", що складається з наступних об`єктів: ангар загальною площею 521,5 м2, вагова (операторська та вагова платформа) загальною площею 86 м2; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання загальною площею 365 м2.

4.14. На виконання зазначеного договору 19.08.2003 між Фірмою "ДАВОС" та Граммою Олександром Володимировичем підписано акт приймання-передачі майна, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", що складається з таких об`єктів: ангар загальною площею 521,5 м2, вагова (операторська та вагова платформа) загальною площею 86 м2; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання загальною площею 365 м2.

4.15. 08.07.2019 проведено державну реєстрацію ТОВ "Зерновий термінал Кілія", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561020000070714.

4.16. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Зерновий термінал Кілія", оформленим протоколом від 18.09.2019 № 17/09, вирішено збільшити статутний капітал товариства без дотримання пропорцій учасників товариства; затвердити внесення додаткового вкладу від учасника товариства - ОСОБА_1 у вигляді: комплексу тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташованих на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", який складається з таких об`єктів: будівля ангару літ. "Ч" (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми загальною площею 521,5 м2, висотою 11 м); будівля вагової літ. "С" (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської площею 9,29 м2, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 м2, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 м2); будівля зернопереробного комплексу літ. "Ц" (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею тимчасової споруди - 364,5 м2 (оцінка та вартість переліченого майна складає: 3 420 000,00 грн); ваги автомобільні, модель А-30 (0,5-30 тонн), заводський номер б/н - 1 шт., вантажно-розвантажувальне обладнання, що складається з: розвантажувача автомобілів У15-УРАГ вантажопідйомністю до 50 тонн - 1 шт., норії "НЦ-100" висотою 30 м - 1 шт., прийомного бункера - 1шт., транспортерної лінії у напрямках "Ангар", "Склад №1/№2", "На воду" загальною довжиною 125 м (оцінка та вартість переліченого майна становить: 1 462 400,00 грн).

4.17. Вирішено взяти наведене майно на баланс товариства; затвердити збільшення статутного капіталу ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на 4 882 400,00 грн, у зв`язку з чим статутний капітал після збільшення складатиме 4 884 900,00 грн; внести зміни до відомостей про товариство у зв`язку зі зміною розміру статутного капіталу, доручити керівнику товариства вжити заходи щодо проведення державної реєстрації змін до відомостей про товариство, а також уповноважити його видавати від імені товариства довіреності відповідним фахівцям на проведення зазначених дій.

4.18. Судом першої інстанції у справі № 916/2514/21 зазначено, що договором купівлі-продажу від 10.08.2003, укладеним між Фірмою "ДАВОС" та ОСОБА_1 , довідкою про балансову вартість майна, виданою ТОВ "Зерновий термінал Кілія", рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Зерновий термінал Кілія", оформленим протоколом від 18.09.2019 17/09, висновком експерта від 06.07.2021 № 8196, підтверджено наявність у ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права власності на зернопереробний комплекс літ "Ц" загальною площею 4,8 м2, ангар літ "Ч" загальною площею 522,8 м2 саме як на рухоме майно.

4.19. Судом апеляційної інстанції в постанові від 13.07.2022 у справі № 916/2514/21 зазначено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/3270/15 (з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 про виправлення описок), яке набрало законної сили та є чинним, позов Міністерства інфраструктури України до Виконавчого комітету Кілійської міської ради та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Кілійської міської ради від 31.10.2012 № 142; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.12.2012 серії САС №314411, видане Виконавчим комітетом Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області; визнано за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, - Міністерства інфраструктури України право власності на 94/100 частини комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4.

4.20. Апеляційним господарським судом у справі № 916/2514/21 також встановлено, що 17.01.2019 було проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності Міністерства інфраструктури України на майно (номер запису про право власності: 29942478) та 21.06.2019 відбулися організовані Державним підприємством "СЕТАМ" електронні торги з продажу 6/100 частин комплексу будівель та споруд загальною площею 340,6 м2, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (реєстраційний номер лота: 333231; стартова ціна продажу - 1 812 388,00 грн; підстава визначення переможця: найвища цінова пропозиція; переможець торгів - учасник № 1; ціна продажу - 1 848 635,76 грн), що підтверджується протоколом електронних торгів № 414214.

4.21. 05.07.2019 державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Савицькою О. Ю. відповідно до статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі акта про проведені електронні торги, затвердженого 03.07.2019 Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським М. М., було видано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" (далі - ТОВ "ЛАРНС") свідоцтво, яким підтверджено, що цьому товариству на праві власності належить майно, що складається з 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, що складається з: санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1", площею 163,5 м2, павільйону морвокзалу літ. "Х", площею 177,1 м2, загальною площею 340,6 м2, вартістю 1 812 388,00 грн, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 107418151223; загальна площа об`єкта 5489,60 м2, що складається в цілому з адмінбудівлі літ. "А", санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1", теплиці літ. "В", складу літ. "Г", магазину літ. "Е", гаражу літ. "Ж-Ж1-Ж2", спортивного залу літ. "З", теслярних майстерень літ. "И", складу РБГ літ. "К", радіостанції літ. "Л-Л1", матеріального складу літ. "М", матеріального складу літ. "Н", мехмайстерні літ. "О-О1-О2", мехмайстерні літ. "П", такелажної літ. "Р", вагової літ. "С", прохідної літ. "Т", складу літ. "У", насосної літ. "Ф", павільйону морвокзалу літ. "Х", зернопереробного комплексу літ. "Ц", ангару літ. "Ч", цементного складу літ. "Ш", будівлі літ. "Щ", матеріального складу літ. "Э", заправної літ. "Ю", навісу з бензоколонкою літ. "Я", складу літ. "1А", навісу літ. "1Б", убиральні літ. "1В", убиральні літ. "1Г", складу літ. "1Д", такелажного складу літ. "1Е", складу літ. "1Ж", складу літ. "1З", навісу літ. "1И", вагової літ. "1К"; навісу літ. "1Л", насосної літ. "1М", трансформаторної літ. "1Н", складу літ. "1О", складу літ. "1П", БСУ літ. "1Р", тиру літ. "1С", убиральні літ. "1Т", навісу літ. "1У", складу палива літ."1Ф", складу літ. "1Х" надвірних споруд 1-48, І-ІІІ, яке придбане ТОВ "ЛАРНС" за 1 848 635,76 грн, що раніше належало Фірмі "ДАВОС" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Децик Е. М. 29.11.2007 за реєстровим № 8368, зареєстрованого 05.12.2007 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством "Районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" Кілійської міської ради, номер запису: 24, в Книзі: 52, реєстраційний номер: 19841462.

4.22. Рішенням зборів засновників ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", оформленим протоколом від 28.01.2020, вирішено, зокрема, створити ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", а також визначено, що оціночна вартість вкладу ТОВ "ЛАРНС" до статутного капіталу ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", яка виражена у негрошовій формі, становить 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, складається з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 м2, павільйону морвокзалу літ. "Х" площею 177,1 м2 (всього загальною площею 340,6 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223, номер запису про право власності: 32275282, становить 1 948 635,00 грн. Крім того, вирішено сформувати статутний капітал ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" за рахунок грошових коштів та майнового внеску засновників товариства, а саме: ОСОБА_2 належить 1,02% статутного капіталу товариства (номінальною вартістю 20 000,00 грн, сформований за рахунок грошового внеску до статутного капіталу); ТОВ "ЛАРНС" належить 98,98% статутного капіталу (номінальною вартістю 1 948 635,00 грн, сформований за рахунок майнового внеску до статутного капіталу - наведених 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ).

4.23. Господарські суди зазначили, що 29.01.2020 було оформлено акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", відповідно до якого ТОВ "ЛАРНС", на виконання протоколу зборів засновників ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" від 28.01.2020, передало до статутного капіталу зазначеного товариства нерухоме майно, яке є його внеском, а саме: 6/100 частин комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, що складається з: санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 м2, павільйону морвокзалу літ. "Х" площею 177,1 м2 (всього загальною площею 340,6 м2; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 107418151223), тоді як директор ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" прийняв це майно як внесок ТОВ "ЛАРНС" до статутного капіталу.

4.24. Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 03.08.2022, позов ТОВ "Зерновий термінал Кілія" задоволено частково; усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" утриматися від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 м2, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 № 288463013, на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4; визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

4.25. Під час розгляду справи № 916/3971/21 апеляційним господарським судом встановлено, що 10.06.2021 між ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та ТОВ "Зерновий термінал Кілія" (портовий оператор) було укладено договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 44-П-АМПУ-21, за умовами пункту 1.1 якого адміністрація зобов`язується забезпечити доступ портового оператора до причалу(ів) № 1 портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України", що перебуває у господарському віданні адміністрації для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язується сплатити адміністрації плату за послуги. Послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.

4.26. Згідно з пунктом 7.1 договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня поточного року його підписання, але у будь-якому разі не пізніше строку дії (чинності) документів, які були подані портовим оператором до адміністрації та стали підставою для укладення цього договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору, до 31 грудня кожного наступного календарного року.

4.27. Переглядаючи зазначену справу в порядку апеляційного провадження, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи заяви ДП "Адміністрація морських портів України" про припинення договору про забезпечення доступу портового операторі до причалу(ів) від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, цей договір є чинним та діє до 31.12.2022, і зазначив, що, беручи до уваги набуття ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права експлуатації причалом портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України", розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, на підставі договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, відомості про основні та допоміжні види господарської діяльності товариства згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.06.2021, у позивача наявний правовий статус "портового оператора" відповідно до Закону України "Про морські порти України" від 17.05.2012 № 4709-VI (з наступними змінами та доповненнями).

4.28. Суди зазначили, що зміст листа Фірми "ДАВОС" від 10.09.2022 № 1/22, направленого на адресу позивача, свідчить про те, що Фірма "ДАВОС" підтвердила факт відсутності правовідносин за договором оренди від 01.07.2003 як з відповідачем, так і з будь-якою іншою особою, починаючи з 2004 року.

4.29. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач на електронну пошту відповідача направив лист від 14.04.2022 № 182/01/04-22 щодо розірвання в односторонньому порядку з 20.04.2022 договору, який рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3917/21 визнано укладеним, через порушення умов договору.

4.30. Листом від 09.09.2022 № 526/01/04-22 позивач повідомив відповідача про повернення коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями від 09.09.2022, від 08.09.2022, від 17.08.2022, від 24.08.2022.

4.31. Листом від 16.09.2022 позивач повідомив відповідача про відсутність правовідносин за договором про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, затвердженим рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3971/21. Суди зазначили, що на підтвердження надсилання цього листа позивачем надано опис вкладення в цінний лист від 16.09.2022, поштову накладну та квитанцію.

4.32. Господарські суди встановили, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем цього листа.

4.33. 27.12.2018 між ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" (далі - ТОВ "Давос-Агро") було укладено договір про надання послуг № 8Д, предметом якого є послуги щодо стоянки транспортних засобів та технологічного устаткування ТОВ "Давос-Агро" на охоронюваній території виконавця за адресою: м. Кілія, Одеська область, вул. Портова, 4. Перелік автотранспортних засобів та технологічного устаткування визначений у додатках до договору. Згідно з додатком № 2 до договору до такого технологічного устаткування віднесено, в тому числі, ангар та зернопереробний комплекс з конвеєрною лінією.

4.34. Суди зазначили, що в матеріалах справи також наявний лист ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" від 17.09.2019 № 683/01/07-19, в якому підприємство зазначило, що на підставі договору про надання послуг від 27.12.2018 № 8Д на території портопункту Кілія ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" знаходиться технологічне устаткування ТОВ "Давос-Агро", а саме: вагова літ. "С", зернопереробний комплекс літ. "Ц" та ангар літ. "Ч", і просило ТОВ "Давос-Агро" надати копії документів, що підтверджують право власності чи користування на таке майно.

4.35. Крім того, господарські суди встановили, що інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами у цій справі правовідносин, зокрема, доказів щодо визнання договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури розірваним в судовому порядку, чи щодо визнання недійсним у цілому або окремих його частин, припиненим, матеріали господарської справи не містять.

4.36. Позивач, вважаючи, що розміщення відповідачем об`єкта для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки і передбачає наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України, звернувся до Господарського суду Одеської області з цим позовом.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 у справі № 916/1828/22.

У судових засіданнях 15.08.2023 та від 29.08.2023 оголошувалась перерва з розгляду касаційної скарги ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 у справі № 916/1828/22.

Для забезпечення єдності судової практики, з урахуванням необхідності повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 916/1828/22 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" до ТОВ "Зерновий термінал Кілія" про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

5.5. Підставою позовних вимог, на думку ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", є порушення ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права позивача як землекористувача.

5.6. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.7. Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.8. Частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

5.9. Частинами 1-2 статті 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

5.10. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

5.11. Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 24.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19.

5.12. З урахуванням наведених положень законодавства колегія суддів зазначає, що власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22.

5.13. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 916/743/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

5.14. Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

5.15. Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20.

5.16. Верховний Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21, від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

5.17. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 викладено висновок про те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

5.18. Таким чином, наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду свідчать про те, що позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном. Водночас умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.

5.19. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.20. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено. що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.21. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що майно - ангар літ. "Ч", орієнтовною площею 522,8 м2, що знаходиться на території земельної ділянки, розташованої за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, загальною площею 4,366 га з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 використовується ТОВ "Зерновий термінал Кілія" під час здійснення діяльності як портового оператора на підставі укладеного з ДП "Адміністрація морських портів України" договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 та договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, який рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 03.08.2022, визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".

5.22. За таких обставин господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів, яким чином порушуються його права як землекористувача земельної ділянки саме з боку відповідача, шляхом наявного на ній, розміщеного ще у 2003 році рухомого майна, яке на цей час належить відповідачу.

5.23. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду, та зазначив, що, зважаючи на правомірне набуття відповідачем у власність рухомого майна, обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття земельної ділянки шляхом спорудження на ній ангару. При цьому апеляційний господарський суд установив відсутність у діях відповідача обставин, які би свідчили про факт самовільного зайняття земельної ділянки, з урахуванням існування обставин неврегулювання питання щодо користування земельною ділянкою співвласниками майна, яке знаходиться на земельній ділянці. За таких обставин апеляційний господарський суд визнав правильним висновок господарського суду першої інстанції про те, що настання наслідків у вигляді знесення майна не відповідало би критеріям щодо втручання у право мирного володіння майном.

5.24. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.25. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.26. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дотрималися вимог статей 116, 123, 124, 212, частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, від 27.02.2018 у справі № 918/313/17. Крім того, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення пунктів 4, 12 частини 1 статті 1 та частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19.

5.27. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.28. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.29. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.30. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.31. Постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" до Фізичної особи - підприємця Депи Тетяни Михайлівни про усунення перешкод у користуванні Добротвірським водосховищем шляхом заборони здійснення рибогосподарської діяльності в водосховищі, а також у прибережній захисній смузі водосховища шириною 100 метрів. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"74. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, в якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

75. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

76. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

77. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

78. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

…81. Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній та комунальній власності, без встановлення строку.

82. За змістом частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

83. Відповідно до частини першої статті 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

84. До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 Земельного кодексу України та стаття 4 Водного кодексу України).

85. Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (частини перша, друга статті 79 Земельного кодексу України).

86. Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

87. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 125, частина перша статті 126 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент видачі державних актів).

88. Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

89. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 29.05.2018 у справі № 915/101/15, від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19.

90. Таким чином, з огляду на наявність у позивача права користування, відповідно до державних актів на право постійного користування землею, які були видані уповноваженими на час їх видання органами на підставі відповідних рішень, а також зареєстровані у встановленому порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач в силу статті 152 Земельного кодексу України має право захищати свої права на користування водосховищем".

5.32. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Фізичної особи - підприємця Сінькевич Тетяни Вікторівни до Фізичної особи - підприємця Тарана Миколи Анатолійовича, Фізичної особи - підприємця Таран Любові Василівни про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"52.1. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

52.2. При цьому, факт такого використання, встановлюється на момент перевірки щодо суб`єкта, який здійснює таке використання, або власника, і якщо, це, як у даному випадку, пов`язано з придбанням кіоску, який розміщено на земельній ділянці, належній позивачу, проте, у осіб, яким належить кіоск, відсутні документи (рішення, правочин тощо) на право розміщення кіоску на земельній ділянці власника чи землекористувача, зазначене і є порушенням, визначеним у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"".

5.33. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Районної громадської організації "Клуб "Козак" про повернення земельної ділянки. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"6.19. Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитків.

6.20. Отже, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

6.21. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

6.22. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

6.23. Згідно статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

6.24. Господарським судом першої інстанції встановлено, що на спірній земельній ділянці право власності, інші речові права на нерухоме майно за Відповідачем не оформлено. Зазначене не заперечувалось самим Відповідачем під час розгляду справи".

5.34. Розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

5.35. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.07.2003 між ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (орендодавець) та Фірмою "ДАВОС" (орендар) було укладено договір оренди державного майна, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: частину відкритої площі, покритої дорожніми плитами загальною площею 2500,00 м2, під зернову лінію № 1, розташованої за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова, 4, яка знаходиться на балансі ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Кілійський вантажний портовий пункт), вартістю 68 182,00 грн, яка визначена згідно з експертною оцінкою.

5.36. 19.08.2003 між Фірмою "ДАВОС" (продавець) та Граммою Олександром Володимировичем (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", що складається з таких об`єктів: ангар загальною площею 521,5 м2, вагова (операторська та вагова платформа) загальною площею 86 м2; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання загальною площею 365 м2.

5.37. 08.07.2019 проведено державну реєстрацію ТОВ "Зерновий термінал Кілія", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561020000070714.

5.38. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Зерновий термінал Кілія", оформленим протоколом від 18.09.2019 № 17/09, вирішено збільшити статутний капітал товариства без дотримання пропорцій учасників товариства; затвердити внесення додаткового вкладу від учасника товариства - ОСОБА_1 у вигляді: комплексу тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташованих на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", який складається з таких об`єктів: будівля ангару літ. "Ч" (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми загальною площею 521,5 м2, висотою 11 м); будівля вагової літ. "С" (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської площею 9,29 м2, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 м2, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 м2); будівля зернопереробного комплексу літ. "Ц" (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею тимчасової споруди - 364,5 м2 (оцінка та вартість переліченого майна складає 3 420 000,00 грн); ваги автомобільні, модель А-30 (0,5-30 тонн), заводський номер б/н - 1 шт., вантажно-розвантажувальне обладнання, що складається з: розвантажувача автомобілів У15-УРАГ вантажопідйомністю до 50 тонн - 1 шт., норії "НЦ-100" висотою 30 м - 1 шт., прийомного бункера - 1шт., транспортерної лінії у напрямках "Ангар", "Склад №1/№2", "На воду" загальною довжиною 125 м (оцінка та вартість переліченого майна становить 1 462 400,00 грн).

5.39. При цьому господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на праві приватної власності належить ангар літ. "Ч", орієнтовною площею 522,8 м2, який має ознаки некапітальної споруди і розташований на території земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", і така обставина встановлена у рішенні Господарського суду в Одеській області від 24.11.2021 у справі № 916/2514/21, яке набрало законної сили.

5.40. З урахуванням викладеного суди констатували, що 01.07.2003 між ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та Фірмою ""ДАВОС"" укладено договір оренди, яким попередньому власнику рухомого майна - ангару літ. "Ч" було надано в оренду частину площі, покритої дорожніми плитами, саме для будівництва зернової лінії, на якій в тому числі розташовані вагова, навантажувально-розвантажувальний комплекс.

5.41. Таким чином, суди встановили, що у діях ТОВ "Зерновий термінал Кілія" відсутні обставини, які би свідчили про факт саме самовільного зайняття земельної ділянки, з урахуванням, зокрема, існування обставин неврегулювання питання щодо користування земельною ділянкою співвласниками майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.

5.42. За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що, зважаючи на правомірне набуття ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у власність рухомого майна, обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття земельної ділянки шляхом спорудження на ній ангару.

5.43. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дотрималися вимог статей 116, 123, 124, 212, частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16.

5.44. Крім того, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспорт" до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про визнання договору укладеним. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"…При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони у даній справі є власниками або користувачами технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в Ізмаїльському морському порті, що у відповідності до статті 18 Закону України "Про морські порти України" є обов`язковою умовою для укладення вказаного виду договору. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено обов`язку відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг з доступу до об`єктів портової інфраструктури на підставі частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", що свідчить про безпідставність позовних вимог Товариства.

…Крім того, Верховний суд також зазначає, що цей обов`язок має тлумачитися сторонами як обов`язок укладення договорів, предметом яких є саме технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, визначені згідно із Законом України "Про морські порти України", а не будь-яке майно суб`єктів господарювання.

Таким чином, укладення договору є обов`язковим для сторін на підставі норм наведеного Закону та відповідно застосування частин п`ятої та сьомої статті 181 ГК України щодо врегулювання розбіжностей стосується лише тих випадків, коли предметом такого договору є безпосередньо технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури визначені згідно із Законом України "Про морські порти України"".

5.45. З урахуванням наведених доводів скаржника колегія суддів зазначає, що як установили господарські суди, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 03.08.2022, позов ТОВ "Зерновий термінал Кілія" задоволено частково; усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" утриматися від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 м2, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 № 288463013, на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4; визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

5.46. Під час перегляду справи № 916/3971/21 апеляційним господарським судом встановлено, що 10.06.2021 між ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та ТОВ "Зерновий термінал Кілія" (портовий оператор) було укладено договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 44-П-АМПУ-21, за умовами пункту 1.1 якого адміністрація зобов`язується забезпечити доступ портового оператора до причалу(ів) №1 портового пункту Кілія філії Усть-Дунайськ ДП "Адміністрація морських портів України" (послуга), що перебуває у господарському віданні адміністрації для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язується сплатити адміністрації плату за послуги. Послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.

5.47. Згідно з пунктом 7.1 договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) № 44-П-АМПУ-21 від 10.06.2021, він набирає чинності з дати його підписання обох сторін і діє до 31 грудня поточного року його підписання, але у будь-якому разі не пізніше строку дії (чинності) документів, які були подані портовим оператором до адміністрації та стали підставою для укладання цього договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору, до 31 грудня кожного наступного календарного року.

5.48. Переглядаючи справу № 916/3971/21 в порядку апеляційного провадження, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи заяв ДП "Адміністрація морських портів України" про припинення договору про забезпечення доступу портового операторі до причалу(ів) від 10.06.2021 року за №44-П-АМПУ-21, вказаний договір є чинним та діє до 31.12.2022 року, та зазначив, що, беручи до уваги набуття ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права експлуатації причалом портового пункту Кілія філії Усть-Дунайськ ДП "Адміністрація морських портів України", розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, на підставі договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 за № 44-П-АМПУ-21, відомості про основні та допоміжні види господарської діяльності товариства, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.06.2021, у позивача наявний правовий статус портового оператора відповідно до Закону України "Про морські порти України" від 17.05.2012 №4709-VI (з наступними змінами та доповненнями).

5.49. Водночас колегія суддів враховує, що Верховним Судом в касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі № 916/3971/21. Так, постановою Верховного Суду від 18.10.2022 закрито касаційне провадження у справі № 916/3971/21 за касаційною скаргою ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. У решті касаційну скаргу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі № 916/3971/21 залишено без змін.

5.50. З урахуванням установлених обставин у господарських справах № 916/2514/21, 916/3971/21, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що майно, яке належить ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на праві власності, використовується ним як портовим оператором.

5.51. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення пунктів 4, 12 частини 1 статті 1 та частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19.

5.52. Крім того, колегія суддів враховує, що частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

5.53. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

5.54. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

5.55. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

5.56. Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 915/1912/19, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

5.57. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що настання наслідків у вигляді знесення майна ТОВ "Зерновий термінал Кілія" не відповідало би критеріям щодо втручання у право мирного володіння майном відповідача.

5.58. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.59. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18 та від 27.02.2018 у справі № 918/313/17 з огляду на таке.

5.60. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

5.61. У справі № 264/7200/18 спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку Маріупольської міської ради, ОСОБА_3 самовільно зайняв земельну ділянку. Суди, розглядаючи справу № 264/7200/18 по суті позовних вимог, установили, що відповідач самовільно зайняв та використовує земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови. Також суди у справі № 264/7200/18 установили факт самовільного розташування відповідачем будови геометричними розмірами 7,23 м Х 6,07 м, загальною площею 0,0044 га, на АДРЕСА_2 .

5.62. Крім того, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 918/313/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради та Державно-комунального підприємства "Міське об`єднання парків культури та відпочинку м. Рівного" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

5.63. У справі № 918/313/17 спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури, Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп" самовільно зайняло земельну ділянку. Господарські суди, розглядаючи справу № 918/313/17 по суті позовних вимог, установили факт незаконного використання частини земельної ділянки, шляхом замощення її плиткою, гравієм та піском. Таким чином, господарські суди установили обставини, з наявністю яких законодавство пов`язує звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

5.64. Натомість у справі № 916/1828/22, яка розглядається, господарські суди встановили, що у діях ТОВ "Зерновий термінал Кілія" відсутні обставини, які би свідчили про факт саме самовільного зайняття земельної ділянки, з урахуванням, зокрема, існування обставин неврегулювання питання щодо користування земельною ділянкою співвласниками майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці. При цьому суди врахували правомірність набуття ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у власність рухомого майна та зазначили, що обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття земельної ділянки шляхом спорудження на ній ангару.

5.65. Отже, наведені установлені фактичні обставини у цій справі № 916/1828/22 свідчать про те, що правовідносини у справах № 264/7200/18, № 918/313/17, на які посилається скаржник, є неподібними зі справою № 916/1828/22, що розглядається, з огляду на відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.

5.66. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.67. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.68. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.69. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.70. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.71. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 14.1.72, 269.1 Податкового кодексу України у випадку незаконного розміщення тимчасових споруд на земельній ділянці державної власності.

5.72. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не посилалися на положення статей 14.1.72, 269.1 Податкового кодексу України, не мотивували свої рішення цими положеннями та не застосовували зазначені норми. При цьому колегія суддів зазначає, що приписи Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони регулюють відносини, пов`язані із встановленням, зміною та скасуванням податків і зборів в Україні, визначають перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів і повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю та інших адміністративних функцій, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

5.73. При цьому, оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не навів доводів та не обґрунтував необхідність формування в цьому випадку єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування положень Податкового кодексу України в земельних правовідносинах.

5.74. Отже наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.75. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили докази у справі в їх сукупності стосовно незаконності дій ТОВ "Зерновий термінал Кілія" щодо використання земельної ділянки державної форми власності без належної правової підстави.

5.76. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.77. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.78. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.79. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 911/2809/21, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 28.02.2023 у справі № 914/1377/22, від 07.03.2023 у справі № 914/3593/21.

5.80. Доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд не надав оцінки аргументам позивача, спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

5.81. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що господарський суд першої інстанції необґрунтовано поновив відповідачу строк на подання відзиву та доказів, оскільки вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень суду. В цьому випадку господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку на подання відзиву та доказів, та діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законодавством.

5.82. При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на це посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 916/2774/20 не може бути взяте до уваги колегією суддів.

5.83. Щодо доводів скаржника про встановлення господарськими судами обставин справи на підставі неналежних та недопустимих доказів Верховний Суд зазначає таке. Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

5.84. Верховний Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, згідно з принципами рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7 13 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

5.85. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

5.86. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

5.87. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.88. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

5.89. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

5.90. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.91. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

5.92. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.93. Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.94. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

5.95. Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

5.96. Верховний Суд зазначає, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

5.97. Верховний Суд звертає увагу на те, що крім наведення доводів про недопустимість доказів, скаржник повинен довести, що на підставі таких доказів встановлено фактичні обставини, що вплинули на вирішення спору по суті.

5.98. Водночас колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про недопустимість доказів, поданих відповідачем з додатковими письмовими поясненнями від 04.10.2022, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, а відповідні докази засвідчені належним чином.

5.99. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено того факту, що судами для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі.

5.100. При цьому деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.

5.101. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 у справі № 916/1828/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак