ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/15232/20 (910/18162/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ПрАТ «СК «Інгосстрах» - Демченка С.В.,

АТ КБ «Приват Банк» - Андріїшиної Н.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023

у справі №910/15232/20 (910/18162/21)

за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс",

2) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Канделла" ,

про визнання недійсним договору поруки №20/02-2017-4 від 13.03.2017

в межах справи №910/15232/20

за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс"

про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/15232/20 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс" (далі - ТОВ "Укртеральянс"), провадження в якій відкрито ухвалою суду від 23.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 визнано грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Укртеральянс" у розмірі 684 718 391,18 грн та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПрАТ "СК "Інгосстрах") в розмірі 752 388 505,36 грн.

АТ КБ "ПриватБанк" в межах справи про банкрутство звернулося з позовом до ТОВ "Укртеральянс" та ПрАТ «СК «Інгосстрах» про визнання недійсним договору поруки № 20/02-2017-4 від 13.03.2017.

Позов мотивовано тим, що ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і перебуваючи в стані надкритичної неплатоспроможності, було укладено договір поруки в забезпечення виконання простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності, оскільки ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань, що свідчить про недобросовісність поведінки при укладенні договору поруки та його фраудаторність.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Канделла" (далі - ТОВ "Канделла") .

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10.05.2016 між ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик) та АТ КБ "ПриватБанк" (страхувальник) укладено договір страхування кредитів №16/05/10-02К, відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном страхувальника.

Згідно з пунктом 1.2 договору страхування кредитів страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальнику завдані збитки у межах страхової суми в порядку і на умовах, передбачених цими договорами, а страхувальник зобов`язується своєчасно сплатити страховий платіж та виконувати інші умови цих договорів.

Предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов`язані зі збитками, які можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання (або неналежного виконання) позичальниками, вказаними в додатках до договору, своїх обов`язків, передбачених кредитними договорами між страхувальником та позичальниками (надалі - кредитні договори) щодо своєчасного, повного повернення ними кредитів. Застрахованими по цьому договору є кредитні договори згідно додатків до договору (пункт 2.1 договору страхування кредитів).

Пунктом 3.1 договору страхування кредитів визначено, що страховим випадком за цим договором є невиконання (неналежне виконання) позичальниками своїх обов`язків перед страхувальником, передбачених кредитними договорами, а саме: неповернення або часткове неповернення позичальниками кредитів у встановлені кредитними договорами строки, невиплата позичальниками в повному обсязі і в установлені кредитним договором строки процентів за користування кредитом. При настанні страхового випадку страховик сплачує страхувальнику обумовлене договором страхування страхове відшкодування.

Відповідно до додатку № 1 до договору страхування кредитів від 10.05.2016 №16/05/10-02К за даним договором застрахований, зокрема, наданий ТОВ «Канделла» кредит на суму боргу 48 000 000,00 грн, страхова сума за яким становить 48 500 000,00 грн.

АТ КБ «Приватбанк» звернулося 15.06.2016 до ПрАТ «СК «Інгосстрах» із заявою про страхову подію, в якій зазначило про не погашення ТОВ «Канделла» у строк до 10.06.2016 частки кредиту в сумі 48 000 000,00 грн та 128 000,00 грн нарахованих відсотків.

15.06.2016 ПрАТ «СК «Інгосстрах» складено страховий акт № 1534 Б/К, відповідно до якого порушення ТОВ «Канделла» умов кредитного договору від 14.03.2016 №DNFTLKI06800 та не повернення в строк до 10.06.2016 АТ КБ «Приватбанк» частки кредиту в сумі 48 000 000,00 грн внаслідок неплатоспроможності визнано страховим випадком та прийнято рішення виплатити страхове відшкодування в розмірі 48 128 000,00 грн.

ПрАТ «СК «Інгосстрах» здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ «Канделла» на суму 48 128 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 15.06.2015 № 2321 та № 2322 із зазначеним у призначеннях платежів страхового акту від 15.06.2016 № 1534 Б/К.

Надалі, ПрАТ «СК «Інгосстрах» звернулося до ТОВ «Канделла» з листом № 16-06/02-02 щодо отриманого права регресної вимоги внаслідок виплати 15.06.2016 страхового відшкодування в сумі 48 128 000,00 грн за договором страхування кредитів від 10.05.2016 № 16/05/10-02К.

У відповідь на даний лист ТОВ «Канделла» листом від 22.06.2016 № 22-06/2016 повідомило, що не має можливості відшкодувати ПрАТ «СК «Інгосстрах» грошові кошти в сумі 48 128 000,00 грн.

04.07.2016 між ПрАТ «СК «Інгосстрах» (кредитор) та ТОВ «Канделла» (боржник) укладено угоду про добровільне погашення заборгованості, відповідно до умов якої боржник визнає, що його заборгованість перед кредитором на момент укладення даної угоди становить 48 128 000,00 грн, яка буде погашена шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора протягом 3 (трьох) років з моменту укладення цієї угоди до 03.07.2019.

У подальшому, 13.03.2017 між ПрАТ «СК «Інгосстрах» (кредитор) та ТОВ «Укртеральянс» (поручитель) укладено договір поруки № 20/02-2017-4, у відповідності до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку ТОВ «Канделла», код ЄДРПОУ 33906849 (надалі іменується «боржник») щодо оплати (компенсації) витрат кредитора, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 10.05.2016 № 16/05/10-02К у розмірі 48 128 000,00 грн., що виникли у зв`язку з виконання кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором від 10.05.2016 № 16/05/10-02К та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 04.07.2016.

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки у випадку порушення боржником обов`язку за основними договорами (Угодою про добровільне погашення заборгованості), боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 2.4 договору поруки сторони підтверджують, що строк позовної давності щодо зобов`язань сторін, які виникають за основним договором та/або цим договором, в тому числі у випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за основним договором та/або цим договором, становить п`ятнадцять років.

Відповідно до пункту 3.1 договору поруки поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником забезпеченого порукою обов`язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, не пізніше строку встановленого у п.1.1 цього договору.

Пунктом 3.5 договору поруки сторони погодили проценти за частиною 2 статті 625 ЦК України в розмірі 360% річних.

У зв`язку з невиконанням ТОВ «Долма» та ТОВ «Канделла» своїх зобов`язань, ПрАТ «СК «Інгосстрах» зверталося до ТОВ «Укртеральянс», як поручителя, з вимогою від 05.12.2019 № 05/12-19-1 про сплату боргу.

У відповіді від 06.12.2019 № 06-12/2019 ТОВ «Укртеральянс» повідомило ПрАТ «СК «Інгосстрах» про відсутність можливості погасити заборгованість у сумі 85 997 625,04 грн.

ПрАТ «СК «Інгосстрах» у відзиві на позов наголосило, що вигодонабувачем за правовідносинами, що стали підставою для укладення спірного правочину, є саме позивач, який отримав страхове відшкодування внаслідок настання страхового випадку за кредитним договором. До того ж, наявність грошових зобов`язань станом на день укладення спірного договору не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи. Крім того, позивачем обраний невірний спосіб захисту внаслідок відсутності порушених прав позивача.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання договір поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-4, укладений між ТОВ "Укртеральянс" та ПрАТ "СК "Інгосстрах". Стягнуто з ТОВ "Укртеральянс" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1135 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з ПрАТ "СК "Інгосстрах" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1135,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 у справі №910/15232/20(910/18162/21) залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що укладений ТОВ "Укртеральянс" договір поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-4 є фраудаторним та за своїм змістом суперечить вимогам закону - частинам першою, п`ятої статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та відповідно до статті 234 ЦК України є фіктивним.

У судових рішеннях зазначено, що ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, внаслідок укладення оспорюваного договору не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу - ТОВ «Канделла» зі сплати 48 128 000,00 грн та 360% річних, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

ПрАТ "СК "Інгосстрах" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" про визнання договору поруки недійсним у справі №910/15232/20(910/18162/21) відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження у цій справі, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та в умовах, коли суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 02.12.2020 у справі №910/6179/17.

ПрАТ "СК "Інгосстрах" стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції:

- не дослідили та не встановили, який вплив на права та законні інтереси саме AT КБ «Приватбанк» мали наслідки укладення боржником і ПрАТ «СК «Інгосстрах» оспорюваного правочину;

- проігнорували один з основних доказів - аналіз фінансово-господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, проведений ліквідатором у справі та наявний в основній справі про банкрутство на момент винесення оскаржуваних рішень, що суперечить позиції Верховного Суду у постанові від 21.11.2019 справі №911/2548/18;

- не дослідили правовідносини між всіма учасниками справи у ретроспективі, що призвело до невірних висновків, оскільки судами не враховано, що права банку порушено не було;

- в оскаржуваних рішеннях не прийнято до уваги докази, які є належними, допустимими відповідно до практики Верховного Суду в аналогічній справі, а саме висновок судово-економічної експертизи. Про наявність підстав для застосування висновку судово-економічної експертизи при розгляді справи про недійсність правочину зазначено у справі №910/6179/17, постанова від 02.12.2020.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк із посиланням на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору поруки.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що спірний договір укладено не лише всупереч положенням статті 234 ЦК України (правові наслідки фіктивного правочину), а також вказував, що підставою для визнання недійсним спірного договору є недотримання сторонами договору положень статей 3 13 ЦК України, заподіяння шкоди кредиторам цим договором.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним спірного договору поруки, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо суті позовних вимог у вказаній справі дійшла таких висновків:

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам.

Отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частини другої статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

У справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що предметом спірного договору від 13.03.2017 № 20/02-2017-4 є надання ТОВ «Укртеральянс» поруки перед ПрАТ «СК «Інгосстрах» за виконання обов`язку ТОВ «Канделла» (боржник) щодо оплати (компенсації) витрат кредитора, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 10.05.2016 № 16/05/10-02К у розмірі 48 128 000,00 грн, що виникли у зв`язку з невиконанням кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 10.05.2016 № 16/05/10-02К та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 04.07.2016.

Пунктом 1.2 договору поруки визначено, що у випадку порушення боржником обов`язку за основними договорами (Угодою про добровільне погашення заборгованості), боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Таким чином, за умовами договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-4 ТОВ «Укртеральянс» виступає в якості солідарного боржника ТОВ «Канделла» щодо виконання останнім обов`язку з оплати (компенсації) витрат ПрАТ «СК «Інгосстрах», пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 10.05.2016 № 16/05/10-02К у розмірі 48 128 000,00 грн, що виникли у зв`язку з не виконанням кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 10.05.2016 № 16/05/10-02К у розмірі 48 128 000,00 грн та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 04.07.2016.

Здійснюючи оцінку обставин з точки зору фінансових правовідносин та наслідків впливу вчиненого оспорюваного правочину, суди встановили, що:

- сумарний розмір чистих активів ТОВ «Укртеральянс» станом на 31.12.2016 складав - 21 593,00 грн, чистий прибуток - 0 грн;

- станом на 13.03.2017 у ТОВ «Укртеральянс» існували непогашені грошові зобов`язання перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договорами від 25.04.2013 № 2У040Г у розмірі 372 944,00 грн, від 25.04.2013 № 2У041Г у розмірі 215 076 112,00 грн.

- при веденні збиткової діяльності та маючи зобов`язання принаймні перед АТ КБ «ПриватБанк» на суму 244 810 915, 25 грн, ТОВ «Укртеральянс» прийняло на себе обов`язки в якості солідарного боржника ТОВ «Канделла» зі сплати 48128000,00 грн, чим фактично збільшило свої боргові зобов`язання за відсутності фінансової спроможності їх погашення;

- встановлення процентів річних у розмірі 360% в 120 разів перевищує звичайний розмір процентів, передбачений статтею 625 ЦК України, що є нетиповим та економічно необґрунтованим для даного виду договорів, а саме договору поруки.

Тобто, ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, уклало договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності.

ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

Крім того, при наданні оцінки щодо добросовісності та розумності дій сторін при укладенні ними спірного договору поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-4 та погодження умови щодо нарахування 360% річних за прострочення виконання поручителем зобов`язання, суд першої інстанції визнав необхідним врахування тієї обставини, що керівником засновника ТОВ "Укртеральянс" (поручителя) та ПрАТ «СК «Інгосстрах» (кредитора) виступає одна й та же особа.

Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТОВ "Укртеральянс" правочину - договору поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-4 недійсним, при укладенні якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.

Відповідна правова позиція сформована Верховний Судом в аналогічних справах №910/15232/20(910/18169/21) № 910/15232/20(910/18130/21).

Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків, оскільки договір визнавався недійсним на підставі положень статей 3 13 ЦК України - досліджувалися ознаки фраудаторності договору та спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

Мотиви скаржника щодо регулювання нормативів ліквідності як підстави для відмови у позові про визнання спірного правочину недійсним не мають суттєвого значення для кваліфікації спірних відносин, оскільки лежать у площині специфічного статусу скаржника як страховика, тобто відносяться до суб`єктивних факторів, що не впливають на сутнісну природу спірного правочину як фраудаторного саме за своїм змістом.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про неврахування ролі АТ КБ "ПриватБанк" у спірних відносинах та безпідставність висновку про неплатоспроможність ТОВ «Канделла» не впливають на правильність висновків судів про фраудаторність оспорюваного договору.

Суди правомірно виходили з того, що оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 визнано грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 679 161 123,49 грн та за ухвалою від 19.04.2021 грошові вимоги на суму 684718391,18 грн до ТОВ «Укртеральянс» у справі про його банкрутство, то АТ КБ «ПриватБанк» виступає заінтересованою особою у визнанні оспорюваного договору недійсним, як кредитор ТОВ «Укртеральянс». Адже існування у справі про банкрутство кредиторів з несправжніми грошовими вимогами (що виникли на підставі фраудаторних угод) впливає на формування конкурсної маси, її реалізації та задоволення вимог кредиторів, а відтак порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами.

Твердження скаржника про невідповідність висновку попередніх судів правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 02.12.2020 у справі № 910/6179/17, визнається Верховним Судом безпідставним, оскільки встановлені судами фактичні обставини справи, що формують зміст правовідносин, у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку щодо необхідності дослідження у ретроспективі відносин, що склалися між учасниками оспорюваного правочину, саме для встановлення ознак фраудаторності, а не навпаки, як наполягає скаржник у цій справі, для встановлення відсутності таких ознак.

Посилання скаржника на позицію у справі №904/624/19 не відповідає контексту постанови. Зокрема, у п. 59 постанови від 06.10.2022 у справі №904/624/19 Верховний Суд вказав: "Посилання судів на ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) щодо Договору про відступлення права вимоги до СПП "БІЛЕ ОЗЕРО", укладеного 21.01.2018 № 21-01/2018 між ТОВ "АГРОЦЕНТР-ПЛЮС" та ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", як підстави для відмови у позові є необґрунтованим, оскільки ним (Договором № 21-01/2018) вирішувалося лише питання способу відплатності по договорах купівлі-продажу нерухомості, а безпосереднім предметом позову є визнання недійсним договорів купівлі-продажу, що має бути досліджено у сукупності в розрізі обставин, як тих, що передували укладенню спірних договорів купівлі-продажу, так і тих, що відбулися пізніше. Застосована судами концепція щодо неможливості визнання недійсним договорів купівлі-продажу лише з мотиву того, що договір про відступлення права вимоги до СПП "БІЛЕ ОЗЕРО", укладений 21.01.2018 № 21-01/2018 між ТОВ "АГРОЦЕНТР-ПЛЮС" та ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", не визнаний судами недійсним, не відповідає діючому законодавству, оскільки останнє не узалежнює можливість визнання договору недійсним від законності способу оплати за договором."

У справі, що переглядається, немає такого характеру правовідносин як у справі №904/624/19.

Щодо проведеної експертизи. ПрАТ "СК "Інгосстрах" в касаційній скарзі робить значний акцент на тому, що попередніми судами не прийнято до уваги докази, які є належними, допустимими відповідно до практики Верховного Суду в аналогічній справі, а саме висновок судово-економічної експертизи. Про наявність підстав для застосування висновку судово-економічної експертизи при розгляді справи про недійсність правочину посилається на правову позицію у справі № 910/6179/17 (постанова від 02.12.2020).

У постанові від 02.12.2020 у справі № 910/6179/17 Верховний Суд аналізував питання належності та допустимості доказів - а саме висновків експерта (який із них слід брати до уваги), а не питання повноти здійсненого експертом дослідження, що мало місце у цій справі.

Наведене вище свідчить про неподібність обставин та правовідносин у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається.

З урахуванням вимог статті 300 ГПК України, твердження скаржника у касаційній скарзі про неповноту дослідження обставин (відсутність дослідження у цілому відносин у ретроспективі) та неврахування висновку експертизи щодо розумної економічної мети відхиляються Верховним Судом, оскільки суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин та доказів, з яких виходили суди при вирішенні справи.

Крім того, з цього приводу суд апеляційної інстанції вказав, що судовому експерту не надавалися, а відтак і не досліджувалися при проведенні судової економічної експертизи фінансові звіти товариства, що відображають його реальний фінансовий стан, первинні і зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору поруки, так і після його укладення.

Отже, господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано критично оцінив наданий висновок, оскільки при визначенні економічної доцільності укладення ТОВ "Укртеральянс" договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-4 та його впливу на активи товариства судовим експертом взагалі не досліджувався фінансовий стан ТОВ "Укртеральянс".

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом у аналогічних справах № 910/14918/20 (910/17720/21), № 910/15232/20 (910/18130/21), №910/15232/20(910/18169/21), зазначено про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині неприйняття як доказу наданого висновку експерта, по суті аналогічного цій справі.

Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростували висновків судів першої та апеляційної інстанції, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, зазначених у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, наведені ПрАТ "СК "Інгосстрах" доводи не спростовують правильність висновків судів, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - залишенню без змін.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240 300 301 304 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 у справі №910/15232/20 (910/18162/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді В.І. Картере

В.Г. Пєсков