ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа №826/6013/16

адміністративне провадження №К/9901/26046/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 (Головуючий суддя Мацедонська В.Е., судді: Аліменко В.О., Лічевецький І.О.)

у справі № 826/6013/16

за поданням Головного управління ДФС у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвест Плюс»

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, -

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2016 року Головне управління ДФС у м. Києві (далі - позивач, ГУ ДФС у м. Києві) звернулося до суду з поданням до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвест Плюс» (далі - відповідач, ТОВ «Євро Інвест Плюс») про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2016 у задоволенні подання відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2016 та закрито провадження у справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, заявник звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції не досліджено вимоги апеляційної скарги та помилково закрито провадження у справі в зв`язку з наявністю спору про право. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний був зупинити провадження у справі до вирішення спору про право.

Відповідач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів Пасічник С.С., Юрченко В.П.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 квітня 2016 року ГУ ДФС України у м. Києві прийнято наказ № 2045 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Євро Інвест Плюс» відповідно до вимог підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

На підставі наказу № 2045 від 08 квітня 2016 року ГУ ДФС України у м. Києві видані направлення на перевірку від 11 квітня 2016 року № 178/26-15-14-04-02 та № 179/26-15-14-04-02 із зазначенням мети перевірки - дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах ТОВ «Євро Інвест Плюс» з ТОВ «БК «Інвест Груп» за період з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2015 року.

Відповідно до акту про недопуск до перевірки № 288/26-15-14-04-02 від 12 квітня 2016 року посадових осіб податкового органу не було допущено до перевірки ТОВ «Євро Інвест Плюс» у зв`язку з невідповідністю службових посвідчень та незаконностю наказу на проведення перевірки № 2045 від 11 квітня 2016 року з огляду на відсутність правових підстав для його складання. Зазначені підстави для недопуску до перевірки також наведені у зауваженнях до направлень на перевірку від 11 квітня 2016 року №178/26-15-14-04-02, №179/26-15-14-04-02 та зазначено, що наказ буде оскаржено ТОВ «Євро Інвест Плюс» до суду.

12 квітня 2016 року начальником ГУ ДФС України у м. Києві на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків №5/26-15-14-04-02, яким вирішено застосувати умовний адміністративний арешт майна платника податків ТОВ «Євро Інвест Плюс», що перебуває (розміщене, зберігається) за адресою: м. Київ, вул. Миколи Бажана, 3-а, та надіслати рішення з вимогою про тимчасове зупинення відчуження майна ТОВ «Євро Інвест Плюс».

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні подання, дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення подання щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, а тому позов ГУ ДФС у м. Києві до ТОВ «Євро Інвест Плюс» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходив з такого.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є підставою для арешту майна платника.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Згідно з частиною восьмою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню. Розгляд подання відбувається за участю органу доходів і зборів, що його вніс, та платника податків, стосовно якого його внесено.

Враховуючи викладене, арешт на майно як винятковий спосіб забезпечення виконання обов`язків платником податків застосовується за рішенням керівника контролюючого органу, прийнятим за наявності законних підстав (зокрема, відмови платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом шляхом розгляду відповідного подання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвест Плюс», застосованого відповідним рішенням від 12.04.2016, прийнятим у зв`язку з відмовою платника від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, тобто за законною підставою, передбаченою підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Таким чином, розгляд справи про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі подання органів доходів і зборів за умови, якщо до закінчення розгляду справи за таким поданням, суд не встановить наявності спору про право.

Спір про право у розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, яке було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанї, що на час прийняття судового рішення провадження у справі про оскарження наказу не відкрито, що свідчить про відстуність спрору про право, виходячи з такого.

Незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України , може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання.

Кодекс адміністративного судочинства України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд оцінює форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу необхідних дій для відновлення порушеного права.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Інвест Плюс» 13.04.2016 звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання противоправним та скасування наказу від 08.04.2016 № 2045 (справа №826/5987/16).

Висновки про наявність спору про право у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції обґрунтовував саме зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвест Плюс» до суду з позовом щодо оскарження наказу від 08.04.2016 № 2045, а не відкриттям адміністративного провадження у такій справі, як помилково зазначає податковий орган у касаційній скарзі.

Суд вважає, що факт оскарження в судовому порядку наказу від 08.04.2016 № 2045, за яким працівників контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки, що зумовило виникнення передумов для звернення Головного управління ДФС у м. Києві з поданням у цій справі, підтверджує наявність спору про право в цих правовідносинах у розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням).

Оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду справи встановив обставини щодо існування спору про право, що виключає наявність підстав для здійснення провадження у цій справі за поданням контролюючого органу в порядку, встановленому статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням), Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо необхідності закриття провадження у такій справі, що відповідає правильному застосуванню частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції).

Аналогічна правова позиція була висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №808/1601/17.

При цьому, положення частини шостої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України надають право на звернення заявника з тими самими вимогами до суду в загальному порядку у разі відмови у прийнятті подання, що спростовує доводи податкового органу про необхідність зупинення провадження у справі.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 у справі № 826/6013/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва С.С. Пасічник В.П. Юрченко