Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.09.2018 року у справі №820/1645/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2020 року

Київ

справа №820/1645/18

адміністративне провадження №К/9901/60424/18

Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 820/1645/18

за позовом ОСОБА_1

до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року (у складі судді Білової О.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року (у складі колегії суддів Донець Л.О., Мельнікової Л.В. , Жигилія С.П.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського обласного військового комісаріату (далі - відповідач 1), Міністерства оборони України (далі - відповідач 2), у якому просив:

-визнати протиправним та скасувати пункт 38 протоколу № 9 від 26 січня 2018 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум;

- зобов`язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу № 530) з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) позивачу одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 06 квітня 2017 року) (далі також - Закон № 2011-XII) та у Порядку, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України «Про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» № 975 від 25 грудня 2013 року (далі також - Порядок № 975), та наказом Міністерства Оборони України № 530 від 14 серпня 2014 року (далі також - наказ № 530);

- зобов`язати відповідача Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги позивачу з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, встановлених статтею 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 06 квітня 2017 року), відповідно до Порядку № 975 та наказу № 530, з урахуванням раніше виплаченої суми.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач не погоджується з рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, в частині нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на позивача не поширюється дія Закону України № 2004-VІІІ від 06 квітня 2017 року. Крім того, суди послались на те, що позивач проходив саме строкову військову службу у Збройних силах СРСР та був звільнений (демобілізований) зі строкової служби у запас у 1982 році.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 29 серпня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/1645/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах СРСР з 02 листопада 1979 року по 16 січня 1982 року, в тому числі у в/ч 2066, та приймав участь у виконанні інтернаціонального обов`язку в складі обмеженого контингенту Радянських Військ в Демократичній Республіці Афганістан.

В період служби позивач отримав поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії (Демократичній Республіці Афганістан).

Згідно довідки МСЕК від 23 січня 2015 року позивачу була повторно встановлена II група інвалідності з 01 лютого 2015 року безстроково.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, у справі №642/3668/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання дії, бездіяльності та рішення протиправними та зобов`язання вчинення певних дій, щодо обчислення, призначення соціальних виплат та допомоги- задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 12 протоколу № 69 від 30 липня 2017 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей ОСОБА_1 . Зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог: Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Порядку № 975, та Наказу № 530. Зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно: Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку № 975, Наказом № 530 від 14 серпня 2014 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

З інформації, що міститься на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що зазначена постанова суду набрала законної сили 12 грудня 2017 року.

На виконання зазначеної постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2017 року, Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, згідно з пунктом 38 протоколу засідання Комісії № 9 від 26 січня 2018 року прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (01 лютого 2015 року) в сумі 243600,00 грн.

Представник позивача в позовній заяві підтверджує, що позивач отримав одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами помилково було застосовано до позивача частину другу статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно якої, одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, оскільки дана норма права стосується лише: військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів і жодним чином не встановлює розміри одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, ким є позивач.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У цій справі правовідносини стосуються зобов`язання відповідача вирішити питання про перерахунок одноразової грошової допомоги позивачу з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 06 квітня 2017 року) у Порядку № 975 та наказом № 530, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції від 26 жовтня 2014 року, чинній на час встановлення позивачу інвалідності ІІ групи (01 лютого 2015 року), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Також суд виходить з того, що розмір одноразової грошової допомоги відповідно Закону № 2004-VIII збільшений; право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі встановлено відповідно до пункту 2 перехідних положень даного закону а саме, з 08 травня 2017 року, крім осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення компетентним органом про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги. Суд бере до уваги, що відповідно до Пояснювальної записки до проекту цього Закону, основною метою даного закону є потреба у наданні додаткових соціальних гарантій учасникам антитерористичної операції, членам їх сімей, пораненим військовослужбовцям, а також сім`ям, члени яких загинули під час проведення антитерористичної операції, зокрема, у частині поліпшення фінансово-матеріального стану зазначених категорій осіб.

Суд зазначає, що при застосуванні норми права, яка допускає неоднозначне розуміння, необхідно враховуючи її текстуальне значення «букву закону», обов`язково з`ясовувати дійсну легітимну мету законодавця, яка встановлюється, зокрема, через аналіз пояснювальної записки до проекту закону та інформації про його обговорення під час прийняття в парламенті (стенограми пленарних засідань Верховної Ради України, виступ доповідача по цьому проекту під час його розгляду у першому читанні, висновків профільних комітетів та структурних підрозділів апарату парламенту, що здійснювали експертно-юридичний аналіз проекту закону тощо), а також дослідження генезису розвитку відповідних законодавчих змін, дійсної суті проблеми, що підлягає вирішенню на рівні прийняття закону.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР, в тому числі в складі в/ч 2066, та приймав участь у виконанні інтернаціонального обов`язку в складі обмеженого контингенту Радянських Військ в Демократичній Республіці Афганістан.

Також судом встановлено, що Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, з урахуванням правової позиції висловленої у постанові Ленінського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2017 року у справі № 642/3668/17, 26 січня 2018 року прийнято протокольне рішення № 9, яким призначено позивачу допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанції правомірно відмовили у перерахунку вже отриманої одноразової грошової допомоги, оскільки встановили, що позивач був військовослужбовцем строкової служби, стосовно якого вже прийнято рішення компетентним органом про призначення та виплату одноразової грошової допомоги. Таким чином, правові підстави для застосування під час вирішення спірних правовідносин щодо перерахунку отриманої одноразової грошової допомоги приписів статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 06 квітня 2017 року) відсутні.

Аналогічний підхід щодо застосування вказаних правових норм висловлений Верховним Судом у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 820/1670/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 820/1028/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 820/1953/18 та від 20 лютого 2020 року у справі № 820/2755/18.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).

Відповідно до пункту 36 рішення у справі «Серебрянський проти України» (№ 54704/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що не погоджується з тим, що вимога заявника щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до Дня перемоги у розмірі, рівному п`яти мінімальним пенсіям за віком, становила «законі сподівання» у значенні практики Суду з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України, чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися.

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін