ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа №404/247/17(2-а/404/194/17)

адміністративне провадження №К/9901/43930/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стародуба О.П.,

суддів - Анцупової Т.О., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2017р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача у вигляді протоколу № 8686 від 28.12.2016р. про відмову у призначенні йому пенсії за вислугою 20 років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001);

- зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001) та виплачувати її з моменту звернення про призначення пенсії - з 19.12.2016р., виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати відповідно до довідки прокуратури Кіровоградської області №18-372 вих.-16 від 16.12.2016р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив йому у призначенні пенсії згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789- XII (в редакції Закону від 12.07.2001р. № 2663-ІІІ), чим порушено його право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги.

Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2017р, залишеною без змін ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що він має право на призначення пенсії на умовах, визначених ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001р. №2663-111) в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, оскільки Законом України № 3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011р., а також Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014р. №76-VIII, суттєво звужене його право на пенсію за вислугу років.

Позивач також посилається на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав особи не допускається.

Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач 19.12.2016р. звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-ХІІ (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" від 12.07.2001 року №2663-ІІІ) у розмірі 90% від суми заробітної плати, яка зазначена у довідці прокуратури Кіровоградської області №18-372вих.-16 від 16.12.2016р.

Листом відповідача від 28.12.2016р. позивача повідомлено про те, що рішенням відповідача, яке оформлено протоколом № 8686 від 28.12.2016р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на те, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії загальний стаж позивача становить менше 23 років (22 роки 3 місяці 20 днів, з яких стаж роботи на спеціальних посадах, який дає право на зазначений вид пенсії, становить 20 років 6 днів). Крім того, відповідач посилався на те, що з 01.06.2015р. пенсії в порядку та на умовах Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. не призначаються. (а.с. 13-14).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у частині 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991р., що діяла до 01.10.2011р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України № 3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011р., внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 01.10.2011 положення частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-УІ.

Крім того, з 15.07.2015р. стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VI, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 19.12.2016р.

У частинах 1, 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що вислуга років позивача станом на час звернення до відповідача, є меншою від 23 річного стажу, визначеного ч. 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, що не надає право позивачу на призначенні пенсії за вислугу років.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Таким чином, станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення їй пенсії за вислугу років були: а) вислуга років - 23 роки; б) стаж на посадах прокурорів - 13 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 19.12.2016р. вислуга років позивача складала менше 23 років та, відповідно, була достатньою для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися також є безпідставним і висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовує, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р., що діяла до 30.09.2011р., пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Крім того, станом на 30.09.2011р. у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р. позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Посилання позивача в касаційній скарзі на порушення відповідачем статті 22 Конституції України також є безпідставним, оскільки станом на час прийняття відповідних законодавчих актів позивач передбаченої законодавством вислуги не мав, а тому такі зміни не можуть свідчити про звуження змісту прав, які на той час мав позивач.

Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача немає "законних сподівань" на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі "Великода проти України" Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010 після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

Верховний Суд у постановах від 14.02.2018р. у справі 752/20817/16-а та від 21.02.2018р. у справі 211/3177/17 вже висловлював правову позицію стосовно застосування ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р., що діяла до 30.09.2011р.

Згідно з ч. 3 ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень у даній справі - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2017р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017р. у даній справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Т.О. Анцупова

В.М. Кравчук