ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2020 року

Київ

справа №464/5088/15-а

адміністративне провадження №К/9901/19065/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський науково-практичний центр «БІОМЕД» до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків міського житлового комплексу «Поступ» про визнання незаконним та скасування розпорядження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський науково-практичний центр «БІОМЕД» на постанову Сихівського районного суду міста Львова у складі судді Борачка М.В. від 21 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Святецького В.В., Гудима Л.Я., Шинкар Т.І. від 28 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський науково-практичний центр «БІОМЕД» (далі - ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД», позивач) звернулось до Сихівського районного суду міста Львова з адміністративним позовом до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Сихівська РА, відповідач), третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків міського житлового комплексу «Поступ» (далі - ОСББ «Поступ», третя особа), в якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 268 від 10 червня 2015 року «Про демонтаж самочинно встановленого збірно-розбірного металевого гаража на земельній ділянці між будинками на АДРЕСА_3».

В обґрунтування позову зазначає, що ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» є власником земельної ділянки площею 0,1539 га за адресою: АДРЕСА_3, на якій восени 2014 року було встановлено збірно-розбірну споруду, що використовується ним для збереження необхідних у здійсненні господарської діяльності матеріалів. Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 червня 2015 року № 268 зобов`язано позивача демонтувати самочинно встановлений гараж та привести благоустрій ділянки до попереднього стану. Вказане розпорядження вважає протиправним, оскільки таке прийняте в порушення Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, а саме пунктів 4.2.2, 4.5.1, до повноважень відповідача належить розгляд та вжиття заходів щодо фактів самовільного будівництва, звернення у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, що виникають у процесі здійснення районною адміністрацією повноважень. Вказує, що на підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) самочинно збудований об`єкт може бути знесений лише на підставі рішення суду за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 25 вересня 2015 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу Сихівської РА задоволено частково, постанову Сихівського районного суду м. Львова від 25 вересня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову, а саме: визнано протиправним та скасовано пункт 2 розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 268 від 10 червня 2015 року «Про демонтаж самочинно встановленого металевого гаража на земельній ділянці між будинками на АДРЕСА_3 «б» у частині зобов`язання ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» демонтувати самочинно встановлений збірно-розбірний металевий гараж між будинками на АДРЕСА_3 «б» і привести благоустрій земельної ділянки до попереднього стану. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року касаційну скаргу Сихівської РА задоволено частково, скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направлено справу на новий розгляд до першої інстанції.

За наслідками нового розгляду постановою Сихівського районного суду м. Львова від 21 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність у позивача власної земельної ділянки не дає йому права здійснювати розміщення будь-яких споруд на ній без відповідного дозволу/погодження, а тому оскаржене розпорядження є правомірним та винесене уповноваженим на те органом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Сихівського районного суду м. Львова від 21 листопада 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 27 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 464/5088/15-а, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 464/5088/15-а за касаційною скаргою ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 21 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Представником скаржника подано клопотання про забезпечення його участі під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, в задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» є власником земельної ділянки площею 0,1539 га за адресою: АДРЕСА_3 цільове призначення земельної ділянки - обслуговування будівлі медичного закладу. Даний факт підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 351756, який виданий 24.10.2012 року.

20 жовтня 2014 року на адресу Департаменту містобудування Львівської міської ради надійшло колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_4 щодо законності будівництва гаража позивачем на прибудинковій території, будівництво якого, на їх думку, порушує санітарні та протипожежні норми.

09 квітня 2015 року адміністративна комісія Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради винесла постанову за № 35, якою застосувала до директора ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» ОСОБА_1 адміністративне стягнення в сумі 850,00 грн за правопорушення, визначене статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а саме: за самовільне встановлення збірно-розбірної конструкції (металевого гаража) між будинками за АДРЕСА_3 . Штраф ОСОБА_1 сплатив 22 квітня 2015 року.

07 травня 2015 року директор товариства ОСОБА_1 звернувся до голови Сихівської районної адміністрації міста Львова з письмовою заявою про узаконення металевої збірно-розбірної конструкції (гаража) на земельній ділянці, яка належить ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД».

Згідно витягу з протоколу № 11 засідання міжвідомчої комісії при Сихівській районній адміністрації від 3 червня 2015 року, врахувавши скаргу ОСББ «Поступ» та мешканців житлового будинку АДРЕСА_4 , постанову адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради від 9 квітня 2015 року, а також те, що збірно-розбірний металевий гараж встановлений без дозволу органу місцевого самоврядування, комісія вирішила, що гараж підлягає демонтажу.

На підставі зазначеного висновку міжвідомчої комісії голова Сихівської районної адміністрації міста Львова видав розпорядження від 10 червня 2015 року за № 268, пунктом 2 якого зобов`язав ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» у термін до 1 липня 2015 року демонтувати самочинно встановлений збірно-розбірний металевий гараж між будинками на АДРЕСА_3 і привести благоустрій земельної ділянки до попереднього стану.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачено, що отримання документів дозвільного характеру та їх види встановлюються виключно законами, відтак, оскільки жодним законом не передбачено необхідність отримання дозволу на будівництво збірно-розбірного металевого гаража для обслуговування будівлі медичного закладу, відсутні правові підстави для віднесення будівництва до самочинного.

Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тому, що спірний об`єкт розміщено не на території благоустрою м. Львова, а на території земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності, відтак, висновки про порушення правил благоустрою міста є хибними.

Скаржник з посиланням на Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджену наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127 (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Інструкція № 127), зазначає, що пунктом 3.2 цієї Інструкції визначено, що не належать до самочинного будівництва, зокрема, зведення на земельній ділянці тимчасових (в т.ч. господарських) будівель і споруд.

Від інших учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Сихівського районного суду міста Львова від 21 листопада 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Сихівської РА у спірних правовідносинах визначається, зокрема, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «;Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про архітектурну діяльність» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» визначено, що об`єкти архітектурної діяльності (об`єкти архітектури) - будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об`єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Абзацом п`ятим частини першої статті 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - орган державного архітектурно-будівельного контролю) - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності.

Також частиною першою статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Відповідно до частин першої та шостої статті 31 «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Проектна документація на будівництво об`єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що до об`єктів будівництва належать будь-які споруди, будівлі, незалежно від їх призначення. При цьому направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт є обов`язковою умовою для початку виконання будівельних робіт, незалежно від того, чи будується об`єкт будівництва на земельній ділянці, що перебуває у власності або користуванні суб`єкта містобудівної діяльності та чи належить такий об`єкт до тимчасових або капітальних споруд. Будівництву об`єкта передує розроблення проектної документації відповідно до вимог містобудівної документації, будівельних норм та правил. Покладення законом на власника земельної ділянки обов`язку направлення повідомлення або реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, розроблення проектної документації на об`єкт будівництва здійснено з метою забезпечення дотримання вимог будівельних норм, державних стандартів, санітарних та протипожежних норм, правил благоустрою тощо.

Вказаний висновок нівелює доводи скаржника стосовно того, що жодним законом не вимагається отримання дозволу на будівництва об`єкта для обслуговування медичних закладів, оскільки повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідно, а також розроблення проектної документації, дотримання вимог містобудівної документації, будівельних норм та державних стандартів відповідно до статей 31, 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є обов`язковою умовою для отримання права на здійснення будівництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» є власником земельної ділянки площею 0,1539 га за адресою: АДРЕСА_3 цільове призначення земельної ділянки - обслуговування будівлі медичного закладу. У вересні-жовтні на території вказаної земельної ділянки, що межує з прибудинковою територією будинку № АДРЕСА_3, ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» зведено збірно-розбірну споруду.

Також судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем перед початком будівництва або у подальшому не було направлено до органів Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (далі - ДАБІ України) повідомлення чи декларації про початок виконання будівельних робіт, не розроблено проектної документації.

Стосовно доводів скаржника про хибність висновків судів попередніх інстанцій стосовно того, що збірно-розбірна споруда є самочинно встановленою та що її встановлення порушує правила благоустрою населеного пункту, оскільки спірний об`єкт розміщено не на території благоустрою м. Львова, а на території земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» комплексним благоустроєм вважається проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду.

Проектування, будівництво та реконструкція об`єктів комплексного благоустрою здійснюються на основі генерального плану населеного пункту, комплексних транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів територій, планів червоних ліній з урахуванням природно-кліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, експлуатаційних, протипожежних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту.

Прийняття в експлуатацію об`єктів нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель чи споруд без проведення комплексного благоустрою відповідної території забороняється.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що підприємства, установи, організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 33 цього ж Закону у сфері благоустрою населених пунктів діє система нормативів, що встановлюється у сфері землеустрою, містобудування, озеленення територій, утримання будинків і споруд, освітлення територій, а також у галузі охорони здоров`я та охорони навколишнього природного середовища.

Законом можуть встановлюватися й інші нормативи, пов`язані із забезпеченням благоустрою населених пунктів.

Статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачена адміністративна відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

Відповідно до частини першої статті 218 КУпАП адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 152 КУпАП.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що у жовтні 2014 року на адресу Департаменту містобудування Львівської міської ради надійшло колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_4 щодо законності будівництва гаража позивачем на прибудинковій території, будівництво якого порушує санітарні та протипожежні норми.

Судами також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що за фактом перевірки вказаної обставини складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно директора ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» за правопорушення визначене статтею 152 КУпАП. 9 квітня 2015 року адміністративна комісія Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради розглянула справу про адміністративне правопорушення та винесла постанову за № 35, якою застосувала до директора ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» адміністративне стягнення за правопорушення, визначене статтею 152 КУпАП, а саме: за самовільне встановлення збірно-розбірної конструкції (металевого гаража) між будинками за АДРЕСА_3. Штраф ОСОБА_1 сплатив 22 квітня 2015 року.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що факт самочинного зведення збірно-розбірної споруди позивачем встановлено під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та притягнення директора ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП. Вказана постанова не оскаржувалась та не визнавалась неправомірною та виконана директором ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» у добровільному порядку.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; до повноважень виконавчих комітетів сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21 квітня 2011 року затверджено Правила благоустрою м. Львові (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Правила благоустрою).

Відповідно до пункту 1.3 Правил благоустрою об`єкти благоустрою м. Львова використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з врахуванням вимог цих Правил, місцевих правил забудови, інших вимог, передбачених законодавством України.

Підпунктами 2.4.1 та 2.4.2 передбачено, що до територій об`єктів благоустрою належать території житлової, виробничої, громадської та садибної забудови, земельні ділянки у межах міста, на яких розміщені об`єкти житлової забудови, виробничі, громадські будівлі та споруди, інші об`єкти загального користування.

Благоустрій об`єктів на територіях житлової, виробничої, громадської та садибної забудови здійснюється з врахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, генерального плану м. Львова, цих Правил, а також встановлених державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до підпунктів 4.3.4 та 4.3.6 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради та її структуру, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 7 від 6 січня 2012 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень Сихівської РА віднесено, зокрема, розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом Львівської міської ради порядку щодо фактів самочинного будівництва; затвердження висновків міжвідомчої комісії при районній адміністрації про відповідність збудованого об`єкта затверджені проектній документації.

Рішенням Львівської міської ради № 835 від 9 вересня 2011 року затверджено Положення про врегулювання питань самочинного будівництва у місті Львові (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктами 3.1 та 5.1.3 якого передбачено, що розгляд та вирішення питань щодо самочинного будівництва відноситься до повноважень районних адміністрацій. Міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва, зокрема, рішення про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка його здійснила (здійснює самочинне будівництво), за її кошти у разі порушення прав інших осіб.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що дотримання правил благоустрою населених пунктів є обов`язковим всіх осіб, підприємств, організацій. При цьому розміщення об`єктів будівництва без дотримання правил благоустрою забороняється. Вирішення питань у сфері благоустрою у м. Львові віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, зокрема, Львівської міської ради та її виконавчих органів. Для розгляду та вирішення питань самочинного будівництва при районних адміністраціях утворено міжвідомчі комісії, які, у разі порушення правил благоустрою шляхом, зокрема, самочинного розміщення тимчасових споруд, уповноважені приймати рішення про знесення відповідних об`єктів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що на засіданні міжвідомчої комісії при Сихівській районній адміністрації було розглянуто скаргу ОСББ «Поступ» та мешканців житлового будинку АДРЕСА_4 , та з урахуванням постанови адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради від 9 квітня 2015 року, а також того, що збірно-розбірний металевий гараж встановлений без будь-яких дозвільних документів, вирішено, що гараж підлягає демонтажу. Вказане рішення зафіксовано у протоколі № 11 від 3 червня 2015 року,

На підставі зазначеного висновку міжвідомчої комісії Сихівською районною адміністрацію міста Львова видано розпорядження від 10 червня 2015 року за № 268, пунктом 2 якого зобов`язав ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» в термін до 1 липня 2015 року демонтувати самочинно встановлений збірно-розбірний металевий гараж між будинками на АДРЕСА_3 і привести благоустрій земельної ділянки до попереднього стану.

З огляду на зазначене правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржене розпорядження Сихівської РА прийнято у межах повноважень та відповідно до законодавства, а доводи скаржника про недоведеність факту порушення ТОВ «ЛНПЦ «БІОМЕД» правил благоустрою самочинно розміщеною збірно-розбірною спорудою спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Посилання скаржника на Інструкцію № 127, пунктом 3.2 якої визначено, що не належать до самочинного будівництва, зокрема, зведення на земельній ділянці тимчасових (в т.ч. господарських) будівель і споруд, колегія суддів оцінює критично, оскільки у пункті 1.1 розділу 1 цієї Інструкції зазначено, що вона розроблена відповідно до чинного законодавства з метою нормативно-методичного забезпечення діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна (далі - суб`єкти господарювання). Інструкція визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд.

Тобто положення цієї Інструкції поширюються на правовідносини, що виникають під час здійснення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, але не під час перевірки законності забудови території. Оскільки учасники справи не є суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна, тому положення Інструкція не поширюються на спірні правовідносини.

До аналогічного висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 806/5238/15.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті частини сьомої статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Зазначені конституційні положення деталізовані, зокрема у статті 319 Цивільного кодексу України, яка гарантує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, але діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов`язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов`язує» пов`язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб, обов`язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов`язком поважати інтереси всього суспільства.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/2966/16, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16.

Пункт «г» частини першої статті 91 Земельного кодексу України передбачає, що власники земельних ділянок зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно з пунктом 3.7.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207 (надалі - Правила), забороняється довільно зменшувати нормовану ширину доріг та проїздів. До всіх будівель і споруд має бути забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між будинками, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо повинні відповідати вимогам будівельних норм. Їх не дозволяється захаращувати стоянками транспорту, будівництвом та встановленням тимчасових будинків і споруд.

Отже, враховуючи, що зведення збірно-розбірного металевого гаража між будинками без дотримання санітарних та протипожежних норм становить небезпеку для мешканців суміжного будинку, порушує їх право на безпечні умови життя, створює загрозу життю та здоров`ю таких осіб, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що Сихівська РА Львівської міської ради під час винесення розпорядження № 268 від 10 червня 2015 року «Про демонтаж самочинно встановленого збірно-розбірного металевого гаража на земельній ділянці між будинками на АДРЕСА_3, яким зобов`язано позивача здійснити демонтаж самочинно встановленої конструкції, діяла у межах повноважень та у порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський науково-практичний центр «БІОМЕД» залишити без задоволення.

Постанову Сихівського районного суду міста Львова від 21 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

І.В. Саприкіна