ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/449/18 826/4606/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2013 (суддя Смолій І.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 (судді Федотов І.В., Ісаєнко Ю.А. та Кучма А.Ю.,)

у справі № 826/4605/13-а

за позовом Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року Держане підприємство «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (далі - позивач, ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (МГУ Міндоходів - ЦО з обслуговування ВП) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000044210 від 16.01.2013р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Крім того позивачем подано позов до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000034210 від 16.01.13.

Провадження по даній справі за № 826/4606/13-а відкрито ухвалою суду від 24.04.2013.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2013 об'єднано до спільного розгляду і вирішення адміністративні справи № 826/4605/13-а, № 826/4606/13-а та присвоєно об'єднаним справам загальний № 826/4605/13-а.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013, адміністративний позов задоволено повністю: визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.01.2013 № 0000044210 та № 0000034210.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 20.11.2012 по 19.12.2012, на підставі направлень від 20.11.2012 р. № 558, № 559, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу від 19.11.2012 № 756 та наказу від 10.12.2012 № 836 була проведена позапланова виїзна перевірка ДП «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні операцій з реалізації декоративного та будівельного каменю, піску та гравію за період з січня по вересень 2012 року, за результатами якої складено акт від 03.01.2013 № 1/42-10/24249750 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суми податку на прибуток в загальному розмірі 1 041 081 та пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 99. 506 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 16.01.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000034210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 1 561 622 грн., з яких 1 041 081 грн. - за основним платежем та 520 541 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000044210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 239 383 грн., з яких 991 506 грн. - за основним платежем та 247 877 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Доводи акту перевірки від 03.01.2013 № 1/42-10/24249750, як і доводи касаційної скарги, зводяться до того, що позивачем використано ціни, які склалися у відповідні періоди на товари, ідентичні/однорідні тим, що продавалися позивачем у співставних умовах (з максимально наближеними умовами поставки). При цьому, з метою уникнення випадків неврахування окремих відмінностей умов поставки, звичайною була визнана найменша ціна з тих, що склалися при продажу такої продукції, тобто позивач використав найменшу ціну з тих що склалася при продажу декоративного та будівельного каменю, піску та гравію на ринках кінцевих споживачів в тому числі з метою уникнення можливих суттєвих відмінностей між умовами поставки ідентичних (однорідних) товарів.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що основними видами діяльності позивача є задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту у видобуванні, виготовленні та постачанні щебеню, піску, гравію, шпал, брусів, стрілочних переводів, опор контактної мережі, інших залізобетонних виробах та матеріально-технічних ресурсах здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку.

Позивач здійснює реалізацію декоративного та будівельного каменю, піску та гравію підприємствам залізничної галузі та іншим підприємствам на території України та за її межами

Так, ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» в перевіреному податковим органом періоді було укладено ряд договорів поставки з ДП «Одеська залізниця» від 01.01.2010 № ОД/11-10-13 НЮ, ДП «Придніпровська залізниця» від 26.01.2010 Х«ІІР/БМ ЕС - 1011/НЮ, ОТО «Південна залізниця» від 12.01.2010 №П/НХ-108/НЮ, ДП «Донецька залізниця» від 20.04.2010 №Д/НХ-10673/НЮ та від 07.09.2012 №Д/НХ - 122185/НЮ, ДТГО «Львівська залізниця» від 28.01.2010 №Л/НХ - 1035/НЮ, ДТГО «ПЗЗ» від 24.10.2012 ЛЩУПП - 02/0011/12, за якими узгоджено всі умови договору, в тому числі зазначено, що ціна продукції узгоджена до Специфікацій до даних Договорів.

Звичайна ціна, згідно підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

У відповідності до пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Підпунктом 153.2.1. пункту 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Методи визначення та порядок застосування звичайних цін до 01.01.2013 р., відповідно до пунктів 1 та 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, регулюється пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Згідно із підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що якщо не доведено протилежне, звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін. Обов'язок доведення невідповідності рівня ціни договору рівню звичайної ціни покладається на податковий орган.

Враховуючи те, що відповідачем не було надано суду обґрунтованих доказів та підтверджень того, що ціна не відповідала рівню звичайної ціни (інформацію про укладені договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах (з урахуванням, наприклад, кількості (обсягу) товару), а акт перевірки позивача не містить жодного обґрунтування невідповідності відпускної ціни рівню звичайних цін, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність донарахування позивачу податкових зобов'язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Виходячи з викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано вказано на хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 826/4605/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко