ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

Київ

справа №П/811/3349/15

провадження №К/9901/12717/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 811/3349/15

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області, Національної поліції України, Гайворонського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Дегтярьової С. В., суддів: Брегея Р. І., Хилько Л. І., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Чабаненко С. В., суддів: Іванова С. М., Шлай А. В.,

встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі - УМВС України в Кіровоградській області), Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУНП в Кіровоградській області), Національної поліції України, Гайворонського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі - Гайворонський РВ УМВС України в Кіровоградській області), в якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Кіровоградській області № 383 о/с від 06 листопада 2015 року, яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції міліції громадської безпеки Гайворонського РВ УМВС України в Кіровоградській області;

поновити ОСОБА_1 на службі до відомства Міністерства внутрішніх справ України та зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_1 відповідно до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

стягнути з Міністерства внутрішніх справ України середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу помісячно з дня звільнення до виконання судового рішення про поновлення на службі;

стягнути з Міністерства внутрішніх справ України 15000,00 грн. моральної шкоди.

В мотивування позову позивач зазначає, що з 15 серпня 1995 року вона проходила службу в органах внутрішніх справ на посадах середнього та старшого начальницького складу, останню посаду з яких обіймала дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції громадської безпеки Гайворонського РВ УМВС України в Кіровоградській області, маючи спеціальне звання капітана міліції.

Однак, 06 листопада 2015 року УМВС України в Кіровоградській області видано наказ № 4383 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, через скорочення штатів.

Позивач вказує, що УМВС України в Кіровоградській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.

Позивач стверджує, що, не запропонувавши їй продовжувати службу на іншій посаді, відповідачем порушено норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ України, оскільки позивач має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.

Вважаючи дії УМВС України в Кіровоградській області незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернулась до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В мотивування касаційної скарги ОСОБА_1 вказує, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, яку звільняють за скороченням штату.

Водночас у запереченні на касаційну скаргу представник УМВС України в Кіровоградській області та ГУНП в Кіровоградській області вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 15 серпня 1995 року проходила службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи на момент звільнення посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції міліції громадської безпеки Гайворонського РВ УМВС України в Кіровоградській області, маючи спеціальне звання капітана міліції.

Наказом УМВС України в Кіровоградській області від 06 листопада 2015 року за № 383 о/с звільнено ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, через скорочення штатів.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні письмові докази того, що позивач у період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції, а відтак приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та законами України, оскільки внаслідок організаційно-штатних заходів у відповідача відбулось скорочення штатів.

Зазначена позиція була підтримана і Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Так, відповідно до Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) Закону України "Про Національну поліцію", які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про Національну поліцію" набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію" всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Закону України "Про Національну поліцію", упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію" можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції міліції громадської безпеки Гайворонського РВ УМВС України в Кіровоградській області.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Кіровоградській області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В порушення вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами не з'ясовано дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог КЗпП України, в частині чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б міг зайняти позивач, чи пропонували позивачу вакантні посади.

Крім того, судами не з'ясовано питання дотримання відповідачем при звільненні позивача передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України двомісячного строку персонального попередження про можливе звільнення у зв'язку зі скороченням штатів.

Зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питання ліквідації установи, в якій вона працювала, а також чи було запропоновано ОСОБА_1 іншу посаду для працевлаштування.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено всі зібрані у справі докази.

Приписами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 195, 341, 345, 349, п. 1 ч. 2 ст. 353,ст. 355, 356, 359 КАС України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець