ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2020 року

Київ

справа №629/3129/15-а

адміністративне провадження №К/9901/6975/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді - доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року (головуючий суддя - Водолажська Н.С., судді: Калиновський В.А., Бенедик А.П.)

у справі №629/3129/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Тетяни Вікторівни

про визнання неправомірними та незаконними дій.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати неправомірними та незаконними дії Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області, що виявилися у незаконній, необґрунтованій відмові у прийнятті на роботу одинокій багатодітній матері, дискримінації, упередженому ставленні до одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами;

- визнати неправомірними та незаконними дії виконувача обов`язків начальника Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області Товстолуг О.Г., що виявилися у незаконній, необґрунтованій відмові у прийнятті на роботу одинокій багатодітній матері, дискримінації, упередженому ставленні до одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами;

- визнати неправомірними та незаконними дії Лозівського міжрайонного Управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В., що виявилися в порушенні Закону України «Про звернення громадян» та дискримінації, упередженому ставленні до одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами;

- визнати недійсним, нечинним та скасувати наказ (документ про трудовий договір) про прийняття на роботу ОСОБА_2 ; зобов`язати Головне управління Держсанепідслужби у Харківській області прийняти на роботу (укласти трудовий договір) з ОСОБА_1 .

2. Ухвалою Лозівського міськрайнного суду Харківської області від 16 жовтня 2015 року провадження у справі закрито.

3. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року ухвалу суду першої інстанції скасовано в частині закриття провадження щодо позовних вимог про визнання дій Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В. неправомірними та незаконними, що виявилися в порушенні Закону України «Про звернення громадян» та дискримінації, упередженому ставленні до одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами та в цій частині справу направлено для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

4. Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 січня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконними та неправомірними дії Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В., що виявилися в порушенні Закону України «Про звернення громадян» та дискримінації, упередженому ставленні до одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами.

5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В., що виявилися в порушенні Закону України «Про звернення громадян». Зобов`язано Лозівське міськміжрайонне управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 червня 2015 року з урахуванням висновків суду, викладених в цій постанові. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

6. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції позивачка звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами встановлено, що 30 червня 2015 року ОСОБА_1 на адресу відповідача подано лист (додатком до якого є заява, адресована ГУ Держсанепідслужби у Харківській області про прийом на роботу), в якому вказано, що оскільки у м. Лозова відсутня можливість відправлення факсом її заяви з приводу її працевлаштування до Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області, то вона просила Лозівське міськміжрайонне управління, яке є структурною одиницею ГУ Держсанепідслужби у Харківській області, терміново направити її заяву з працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області.

8. Проте керівником Лозівського міськміжрайонного управління Овчарюк Т.В. подана заява повернута ОСОБА_1 як така, що подана за неналежністю.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_1 від 30 червня 2015 року відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян», а тому у Лозівського міськміжрайонного Управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В. не було підстав для її повернення.

10. При цьому, суд встановив, що Лозівське міськміжрайонне управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В. протягом 2013-2015 років упереджено ставилася до ОСОБА_1 , що виявилося у дискримінації її як одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами, доказами чого свідчать неодноразові листування зазначених осіб з приводу працевлаштування позивачки, згідно відповідей яких №1.0/32 від 11 січня 2013 року, №1.0/622 від 11 лютого 2013 року, №7.0/1090 від 12 березня 2013 року Овчарюк Т.В. , не маючи повноважень з прийняття на роботу повідомляла ОСОБА_1 про відсутність вакантних посад у Лозівському міжрайонному управлінні.

11. На підставі наведених обставин суд дійшов висновку, що своїми діями відповідач по справі дискримінує та упереджено ставиться до позивачки, як одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами.

12. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково виходив з того, що відповідачем порушені вимоги Закону України «Про звернення громадян», які виявилися в ненаданні жодної відповіді на звернення ОСОБА_1 з проханням терміново направити заяву про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області. При цьому, апеляційний суд зауважив, що в даному випадку відповідач зобов`язаний був розглянути саме звернення ОСОБА_1 з проханням терміново направити заяву про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області та з урахуванням функціональних обов`язків начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області надати позивачці відповідь стосовно того, чи входить до повноважень вказаної особи вчинення дій щодо перенаправлення заяв громадян до інших органів, і в разі встановлення такого обов`язку посадовою інструкцією, вчинити дії щодо перенаправлення заяви про працевлаштування до належного органу. Натомість, підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 про працевлаштування у відповідача не було у зв`язку з тим, що така заява взагалі не адресувалася цій особі та відповідач був позбавлений права щодо надання відповіді чи будь-яких роз`яснень з приводу змісту цієї заяви.

13. З огляду на встановлені порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян», що виявилося фактично у не розгляді заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд на підставі частини другої статті 11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 червня 2015 року з проханням терміново направити заяву про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області.

14. Крім того, апеляційний суд зазначив, що зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що дискримінація позивача визнається за ознакою її як одинокої багатодітної матері, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами. Однак, наявні в матеріалах справи докази не містять фактичних даних, які вказують на те, що відповідач обмежив позивачку у визнанні, реалізації або користуванні нею правами і свободами, як одиноку багатодітну матір, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. У доводах касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на помилковість висновку апеляційного суду про те, що обґрунтовуючи рішення в частині дискримінації, суд першої інстанції посилався на відмову у працевлаштуванні ОСОБА_1 у 2013 році, вказавши, що вона не була прийнята на роботу ні на жодну з посад в управлінні, хоча пройшла конкурс на вакантні посади, які були оголошені в Головному управлінні Держсанепідемслужби у Харківській області, однак за особистим клопотанням відповідача були прийняті на посаду головних спеціалістів інші особи. Позивачка стверджує, що судом першої інстанції досліджувалась та обставина, що вона пройшла конкурсний відбір на вакантні посади, які були оголошені у Головному управлінні Держсанепідемслужби у Харківській області, а законність чи незаконність відмови у працевлаштуванні її у 2013 році не досліджувалась, а тому на її думку застосування у цьому випадку частини першої статі 72 КАС України судом апеляційної інстанції помилкове.

16. Вказує, що апеляційний суд при винесенні постанови досліджував докази відповідача у вигляді усних пояснень як інші обставини, але ті вже встановлені рішенням в адміністративній справі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року.

17. Також в доводах касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції всупереч частини четвертої статті 195 КАС України, розглянуто вимогу «Зобов`язати Лозівське міськміжрайонне управління Головного управління Держсанепідемслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 червня 2015 року», яка не заявлялась нею в суді першої інстанції.

18. Позивачка вважає незрозумілим висновок суду апеляційної інстанції, яким він при ухваленні нової постанови скасував постанову суду першої інстанції та фактично вирішив позовні вимоги, які не були не тільки предметом дослідження суду першої інстанції та навіть не були заявлені нею в суді.

19. Зазначила, що відповідно до положення статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції при перегляді судового рішення суду першої інстанції може вийти лише за межі доводів апеляційної скарги. Вихід за межі позовних вимог можливий лише судом першої інстанції, оскільки положення частини четвертої статті 195 КАС України забороняє суду апеляційної інстанції розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції. Вважає, що грубе порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення апеляційної скарги.

20. Крім того, всупереч частини першої статті 98 КАС України судом апеляційної інстанції не вирішено питання про судові витрати, чим порушено процесуальне право. В площині розгляду питання вирішення судових витрат постанова суду першої інстанції є законною та ухваленою відповідно до норм права.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

22. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

24. Аналіз положень статті 40 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями її статей 21, 23, частини другої її статті 24 дає підстави стверджувати, що визначене у названій статті право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів належить усім - кожній людині (будь-якому громадянину України, іноземцю, особі без громадянства) незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, у тому числі незалежно від стану здоров`я (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року №8-р/2018).

25. Отже, закріплений статтею 40 Конституції України інститут права на звернення має комплексний характер. Його утворюють різні за природою і призначенням юридичні засоби (інструменти), метою яких є забезпечення реалізації кожною людиною своїх прав і свобод, а також їх відстоювання, захист та відновлення у разі порушення (абзац дев`ятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року №8-р/2018).

26. Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

27. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

28. Згідно із статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

29. Статтями 4, 5 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

30. Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

31. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

32. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

33. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

34. Як встановлено судами, 30 червня 2015 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області Овчарюк Т.В., в якій ОСОБА_1 , з посиланням на те, що у місті Лозова відсутня можливість відправлення факсом її заяви з приводу працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області, просила прийняти її заяву та терміново направити її до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області. Додатком до вказаної заяви була заява ОСОБА_1 про прийом на роботу від 30 червня 2015 року, адресована на ім`я начальника ГУ Держсанепідслужби у Харківській області Колпакової Т.М., у якій ОСОБА_1 просила прийняти її на роботу лікарем з гігієни харчування до Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області після звільнення з цієї посади ОСОБА_4 .

35. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що позивачка фактично звернулася до начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області Овчарюк Т.В. з проханням щодо направлення її заяви про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області. В свою чергу, позивачка не зверталася із заявою на ім`я начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області Овчарюк Т.В. про працевлаштування.

36. На адресу позивачки направлений лист №21.0/731 від 1 липня 2015 року за підписом начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області Овчарюк Т.В., відповідно до якого заяву позивачки від 30 червня 2015 року повернуто за неналежністю у зв`язку з тим, що заяви про працевлаштування надаються особисто до Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області. Додатком до вказаного листа-відповіді зазначена заява ОСОБА_1 про прийом на роботу від 30 червня 2015 року на 1 арк.

37. Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

38. Наведені положення дають підстави для висновку, що якщо відповідач вважав, що вирішенням питання про працевлаштування не входить до його повноважень, він зобов`язаний був переслати таке звернення за належністю.

39. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відповідачем фактично розглянуто не звернення позивачки на ім`я начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області Овчарюк Т.В., а заяву, що була додатком до цього звернення, тобто заяву про працевлаштування, яка вказаній особі взагалі не була адресована, що суперечить вимогам Закону України «Про звернення громадян».

40. В той же час, на звернення позивачки про термінове направлення її заяви про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області відповідачем відповіді не надано взагалі, оскільки розцінив таке прохання як супровідний лист, про що свідчить зміст листа-відповіді за підписом начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області Овчарюк Т.В. від 1 липня 2015 року.

41. Відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

42. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян», що виявилися в ненаданні жодної відповіді на звернення ОСОБА_1 з проханням терміново направити її заяву про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області. В даному випадку відповідач зобов`язаний був розглянути звернення ОСОБА_1 з проханням терміново направити її заяву про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області та з урахуванням функціональних обов`язків начальника Лозівського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області надати відповідь стосовно того, чи входить до повноважень вказаної особи вчинення дій щодо перенаправлення заяв громадян до інших органів, і в разі встановлення такого обов`язку посадовою інструкцією, вчинити дії щодо перенаправлення заяви про працевлаштування до належного органу. Натомість, підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 про працевлаштування у відповідача не було у зв`язку з тим, що така заява взагалі не була адресована цій особі, а тому відповідач був позбавлений права надавати відповідь чи будь-які роз`яснення щодо її змісту.

43. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

44. Статтею 11 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачена можливість суду вийти за межі позовних вимог лише в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

45. Приписами частини другої статті 162 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами попередніх інстанцій) було визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

46. Адміністративні суди повинні забезпечувати ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

47. Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Цей підхід став усталеним в судовій практиці.

48. Відтак, встановивши порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», що виявилися в ненаданні жодної відповіді на звернення позивача про термінове направлення її заяви про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області, апеляційний суд, з метою повного захисту прав та інтересів позивачки обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 30 червня 2015 року з проханням терміново направити її заяву про працевлаштування до ГУ Держсанепідслужби у Харківській області, що узгоджується з вимогами КАС України, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

49. Також суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, правомірно виходив з того, що висновок суду першої інстанції про те, що Лозівське міськміжрайонне Управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області в особі начальника Овчарюк Т.В. своїми діями, які виявилися в порушенні Закону України «Про звернення громадян» дискримінує позивачку як одиноку багатодітну матір, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами, оскільки протягом 2013-2015 років упереджено ставилася до неї, є помилковим оскільки не зазначив, в чому саме полягає упереджене ставлення та дискримінація позивачки з боку відповідача.

50. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

51. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

52. Таким чином, для встановлення факту дискримінації необхідними умовами є наявність обмежень у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами за певними ознаками.

53. Як встановлено апеляційним судом, матеріали справи не містять фактичних даних, які б вказували на те, що відповідач обмежив позивачку у визнанні, реалізації або користуванні нею правами і свободами, як одиноку багатодітну матір, на утриманні якої двоє дітей до чотирнадцяти років та дитина з особливими потребами.

54. Що ж стосується посилання суду першої інстанції на відмову у працевлаштуванні позивачки у 2013 році та неприйнятті її на роботу на жодну з посад в Управлінні, незважаючи на проходження нею конкурсу на вакантні посади, які були оголошені у Головному управлінні Держсанепідслужби у Харківській області, при цьому за особистим клопотанням відповідача були прийняті на посаду головних спеціалістів інші особи, то така відмова оскаржена позивачкою до суду, за результатами розгляду якого прийнято рішення, що набрало законної сили (постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року у справі №820/5838/13-а), яким відмовлено у задоволенні вимог.

55. Отже, доводи позивачки, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, покладених в основу мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

56. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову.

57. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

58. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року у справі №629/3129/15-а - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду