ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2018 Київ К/9901/1234/18 справа №826/1244/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Літвінової Н.М., Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г. від 23 травня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прима-С» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прима-С» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 жовтня 2012 року №0005322208.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентом та відсутності підстав для формування сум податкового кредиту не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність фактичного виконання спірних операцій (будівельно-ремонтних робіт) контрагентом позивача ТОВ «Альфакем Україна», а тому й відсутність підстав для формування позивачем спірних сум податкового кредиту за такими операціями.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2013 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прима-С» задоволено та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0005322208 від 16 жовтня 2012 року.

Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи постанову першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що операції між позивачем та його контрагентом є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням цього суду, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судом апеляційної інстанції як фактично здійснені, оскільки за результатами зустрічної звірки господарських відносин конрагента позивача ТОВ «Альфакем Україна» із ПП «Тонкар» не встановлено реальності господарських взаємовідносин, а тому й правомірності формування ним відповідних сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Увалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши рішення апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства складено акт від 05 жовтня 2012 року №901/22-817/32910126, за висновками якого позивачем порушено вимоги пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Прима-С» занижено суму податку на додану вартість у розмірі 60119,00 грн., яка віднесена до складу податкового кредиту за листопад 2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2012 року №0005322208, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 90179 грн., в тому числі: за основним платежем 60119 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 30060 грн.

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки Інспекції про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з контрагентом ТОВ «Альфакем Україна».

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна» укладено контракт на виконання робіт №49 від 01 листопада 2011 року, відповідно до умов якого ТОВ «Альфакем Україна» зобов'язалося надавати позивачу будівельно-ремонтні послуги, а позивач - приймати та оплачувати надані послуги у строк та на умовах, визначених контрактом.

Відповідно до підпунктів 2.1.1 пункту 2 розділу 2 контракту ТОВ «Альфакем Україна» зобов'язалося щомісячно до 30 числа поточного місяця надавати позивачу звіт та акт здачі-прийому виконаних робіт про надані послуги.

Встановлено, що TOB «Альфакем Україна» здійснювало будівельно-ремонтні роботи в трьох напрямках: встановлення шахт для грилю в закладах громадського харчування мережі McDonald's; заміна люмінесцентних ламп на світодіодах в «пілоні» в закладі громадського харчування мережі McDonald's в м. Вінниця; прокладка труб очищеної води до нового стимера в закладах громадського харчування мережі McDonald's.

На підтвердження виконання умов контракту 30 листопада 2011 року між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна» складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000014 на загальну суму виконаних робіт 360715,00 грн., у тому числі ПДВ - 60119, 17 грн.; ТОВ «Альфакем Україна» виписано податкову накладну №47 від 30 листопада 2011 року на загальну суму 360715, 00 грн., у тому числі ПДВ - 60 119, 17 грн.

Вказана сума ПДВ відображена позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за листопад 2011 року та включена до складу податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ у відповідному періоді.

Здійснення розрахунків за контрактом, як свідчать обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями виписки по банківському рахунку позивача та платіжних доручень №231, №232 від 07 грудня 2011 року, №246, №247 від 13 грудня 2011 року, №256 від 16 грудня 2011 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність виконаних будівельно-ремонтних робіт TOB «Альфакем Україна» підтверджується: копією договору між ПП «Макдональдз Юкрейн ЛТД» (що є кінцевим замовником робіт) та позивачем (що виступає як генпідрядник) №101171 від 25 січня 2011 року на виконання будівельно-ремонтних робіт; актами приймання-передачі робіт між TOB «Альфакем Україна» та TOB «Прима-С», TOB «Прима-С» та ПП «Макдональдз Юкрейн ЛТД».

Колегія суддів вважає, що на підставі зазаначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Помилковими є твердження Інспекції про відсутність здійснення господарських операцій, зроблене на підставі отриманої податкової інформації, у тому числі у вигляді акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента постачальника, виходячи з відсутності у ньому об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, а також аналізу первинних документів по взаємовідносинам із позивачем. До того ж, як вбачається з рішення апеляційної інстанції, в акті про неможливість проведення зустрічної звірки аналізуються обставини взаємовідносин контрагента позивача ТОВ «Альфакем Україна» з іншою особою - ПП «Тонкар», з якою позивач не вступав у господарські відносини, що, відповідно, не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Альфакем Україна».

Слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Судом апеляційної інстанції правильно зауважено, що Інспекцією не доведено обставин, які б відповідно до конкретних норм Цивільного кодексу України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, яка кореспондується з частиною 2 статті 77 чинного на даний час Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що в ході розгляду справи відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкового кредиту.

За таких обставин, доводи Інспекції, наведені в касаційній скарзі, про фактичне невиконання будівельно-ремонтних послуг (робіт) не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій обґрунтовано скасував податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2012 року №0005322208 та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко