ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №804/6310/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4557/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Міністерства доходів і зборів України

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року (суддя - Конєва С.О.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року (колегія суддів: головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді - Ясенова Т.І., Суховаров А.В.)

у справі № 804/6310/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекспром»

до відповідача-1 Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби,

відповідача-2 Державної податкової служби

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекспром» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними дій Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) та Державної податкової служби (далі - ДПС) щодо відмови в реєстрації в «Єдиному реєстрі податкових накладних» податкових накладних Товариства та зобов'язання відповідачів зареєструвати податкові накладні.

Позов мотивовано тим, що відповідачами безпідставно відмовлено у прийнятті податкових накладних, що були подані Товариством в електронному вигляді із застосуванням цифрового підпису.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014, позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії ДПС щодо відмови в реєстрації в «Єдиному реєстрі податкових накладних» податкових накладних та розрахунків коригування, виписаних Товариством: № 108 від 25.04.2013, № 88 від 22.04.2013, №1 від 01.05.2013, податкових накладних: №129 від 30.04.2013, №128 від 30.04.2013, №123 від 29.04.2013, №121 від 29.04.2013, № 113 від 26.04.2013, № 114 від 26.04.2013, №111 від 26.04.2013, №110 від 25.04.2013, №107 від 25.04.2013, № 105 від 25.04.2013, № 101 від 24.04.2013, № 94 від 23.04.2013, № 93 від 23.04.2013, №92 від 23.04.2013, №87 від 22.04.2013, № 85 від 22.04.2013, № 82 від 22.04.2013, № 2 від 07.05.2013, № 4 від 07.05.2013;

- зобов'язано ДПС вчинити дії щодо реєстрації в «Єдиному реєстрі податкових накладних» податкових накладних, виписаних позивачем за квітень-травень 2013 та розрахунків коригування: №108 від 25.04.2013, №88 від 22.04.2013, №1 від 01.05.2013, податкових накладних: №129 від 30.04.2013, №128 від 30.04.2013, №123 від 29.04.2013, №121 від 29.04.2013, №113 від 26.04.2013, №114 від 26.04.2013, №111 від 26.04.2013, №110 від 25.04.2013, №107 від 25.04.2013, №105 від 25.04.2013, №101 від 24.04.2013, № 94 від 23.04.2013, №93 від 23.04.2013, №92 від 23.04.2013, №87 від 22.04.2013, №85 від 22.04.2013, №82 від 22.04.2013, №2 від 07.05.2013, №4 від 07.05.2013. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, ДПС звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову невірно оцінивши обставини справи та залучені до матеріалів справи докази.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2014 відрито касаційне провадження.

16.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство зареєстровано як юридична особа за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Боженко, б.23, кв.8, знаходиться на податковому обліку у ДПІ та є платником податку на додану вартість.

10.07.2012 між Новомосковською ДПІ та Товариством було укладено договір про визнання електронних документів, за умовами п.1 якого предметом договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів) поданих платниками податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

У травні 2013 позивач, за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку, направив на адресу ДПС розрахунки коригування за квітень - травень 2013 року та податкові накладні за квітень-травень 2013 року.

07.05.2013 та 08.05.2013 ДПС на адресу позивача були направлені квитанції №1, в яких зазначено про те, що вищевказані документи не прийняті через виявлені помилки, а саме, місцезнаходження юридичної особи продавця товарів/послуг, вказане в документі не відповідає інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому відповідач-2 як під час розгляду наданих позивачем документів, так і під час розгляду справи в суді, посилався на те, що Товариством неправильно зазначено місцезнаходження платника податків: замість м. Новомосковськ, вул. Боженко, б.23, кв.8, зазначено м. Новомосковськ, вул. Боженко, 23/8.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

Оцінивши дії позивача як платника податку, що реалізовує своє право на подання податкової звітності у відповідності до укладеного договору від 10.07.2012 про визнання електронних документів, та мотиви відмови у прийнятті поданих Товариством документів, правильно застосувавши норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини, зокрема, статей 54, 201 Податкового Кодексу України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову та обґрунтовано виходив з того, що позивачем у документах податкової звітності зазначено податкову адресу юридичної особи, яка відповідає відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Зазначення позивачем адреси: м. Новомосковськ, вул. Боженко, 23/8, замість: м. Новомосковськ, вул. Боженко, б.23 кв.8, не унеможливлює належну ідентифікацію платника податку та не є порушенням приписів статті 201 Податкового Кодексу України щодо змісту обов'язкових реквізитів податкової накладної, що подається в електронній формі.

При цьому, судами попередніх інстанцій враховано, що Товариство подавало податкові накладні з зазначенням у такий спосіб свого місцезнаходження за попередні податкові періоди. Зазначені накладні були прийняті ДПС без зауважень.

Відтак, дії ДПС щодо відмови у прийнятті податкових накладних відповідача не відповідають положенням Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 N1246, пунктом 9 якого визначено вичерпні причини відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації.

Таким чином, касаційна скарга ДПС не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер