ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 640/22415/18

адміністративне провадження № К/9901/9715/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

секретаря судового засідання Бугаєнко Н. В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Полець Д. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/22415/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконною постанови в частині, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва (суддя: Т. О. Скочок) від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегії суддів у складі: Т. Р. Вівдиченко, В. П. Мельничук, І. В. Федотов) від 11 березня 2020 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа - Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, у якому просив (з урахуванням уточненої позовної заяви від 21 січня 2019 року):

- визнати незаконними та такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, неправомірно обмежують права людини, положення Змін, що вносяться до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» № 784 від 12 вересня 2018 року в частині:

1) пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, а саме - положення стосовно доповнення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 абзацом такого змісту:

«Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається за погодженням з Главою Адміністрації Президента України;»;

2) пункту 3 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, а саме - положення стосовно виключення з Додатку (Додатку 1 у новій редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304) такої позиції:

«Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 13100

Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12900

Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12500»;

3) наявності у назві Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, запровадженого пунктом 4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 слів «Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим»;

4) наявності у тексті Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, запровадженого пунктом 4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 слів:

«Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 1,6

Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,4

Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,25».

- зобов`язати Кабінет Міністрів України впорядкувати, шляхом схвалення нормативно-правового акту, питання визначення місячного службового окладу Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим

та питання порядку погодження рішення про виплату Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суб`єктом призначення, відповідно до вимог статей 2, 8, 9, 15 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 2 березня 2000 року № 1524-ІІІ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 через незаконне рішення органу державної влади у частині регламентації його трудових прав, а саме:

через схвалення Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» № 784 від 12 вересня 2018 року щодо порядку оплати праці Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим у розмірі 30 000,00 грн.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що оскаржуваними приписами Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» від 12 вересня 2018 року № 784 посадовий оклад Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, всупереч положень частини четвертої статті 15 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», було виведено з порівняння з керівництвом центральних органів влади, а Представництво було прирівняне у питаннях оплати праці до регіонального органу влади, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, м. Києва або м. Севастополя.

Також, оскаржуваною Постановою було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 304, за якими рішення про виплату Представнику надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань має прийматись за погодженням з Главою Адміністрації Президента України.

Водночас, за тими самими змінами рішення про виплату головам обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань має прийматись за погодженням з Президентом України, як суб`єктом призначення.

Отже, за твердженням позивача, оскаржуваною Постановою істотно змінено як умови праці Представника, так і його юридичний та політичний статус, який був прирівняним до керівника органу регіонального рівня.

Про вказані істотні зміни умов праці, як наголошено у позовній заяві, позивача попереджено не було, а від Кабінету Міністрів України та Державного управління справами чи інших державних органів до Представництва також жодних повідомлень чи листів з цього питання до схвалення оскаржуваної Постанови не надходило.

При цьому, в якості наявного у ОСОБА_1 права на оскарження Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» від 12 вересня 2018 року № 784 останнім зазначено, що приписи останньої порушували його права у період з 04 жовтня 2018 року до 07 грудня 2018 року (момент припинення трудових відносин останнього як Представника), з урахуванням того, що підставою для звільнення слугували саме приписи оскаржуваної Постанови, що, крім того, завдало позивачу моральних та фізичних страждань.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 01 квітня 2020 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, шляхом направлення касаційної скарги на електронну адресу Суду, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 640/22415/18 (К/9901/9538/20) - повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

6. 03 квітня 2020 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка надіслана через відділення поштового зв`язку 01 квітня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги.

7. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зменшення судового збору. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 640/22415/18 (К/9901/9715/20) залишено без руху.

8. 15 квітня 2020 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка надіслана через відділення поштового зв`язку 13 квітня 2020 року.

9. Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зменшення судового збору. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 640/22415/18 (К/9901/10752/20) залишено без руху.

10. Також у ухвалі Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 640/22415/18 (К/9901/10752/20) наголошувалося, що у Верховному Суді наявні дві касаційні скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 640/22415/18 номер провадження (К/9901/9715/20), (К/9901/10752/20) подані ОСОБА_1 , в яких оскаржуються ті ж самі рішення суду першої та апеляційної інстанції з тих самих підстав, та запропоновано надати скаржнику до Суду заяву із роз`ясненням, яку касаційну скаргу слід вважати такою, що подана від його імені, та за наслідками перевірки якої слід вирішити питання про відкриття касаційного провадження у справі.

11. 29 квітня 2020 року до Суду надійшла заява ОСОБА_1 , у якій він просив відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою у справі № 640/22415/18 (К/9901/9715/20), яку зареєстровано у Верховному Суді 03 квітня 2020 року, а іншу касаційну скаргу залишити без розгляду.

12. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 640/22415/18 (К/9901/10752/20) - повернуто особі, яка її подала.

13. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 640/22415/18 (К/9901/9715/20).

14. 18 травня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

15. 25 травня 2020 року до канцелярії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позивачем подано заяву про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Яковенка М. М., суддів Дашутіна І. В., Шишова О. О., яка вмотивована тим, що даною колегією Верховного Суду у складі головуючого судді Яковенка М. М. суддів Дашутіна І. В., Шишова О. О., у справі № 640/22415/20 неправомірно було розподіллено одну касаційну скаргу на три окремих провадження, що істотно уповільнило розгляд його касаційної скарги.

16. Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Яковенка М. М. суддів Дашутіна І. В., Шишова О. О. у справі № 640/22415/18 визнано необґрунтованою. Передано заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Яковенка М. М. суддів Дашутіна І. В., Шишова О. О. у справі № 640/22415/18 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви. За наслідками розгляду заяви, ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Яковенка М.М., суддів Дашутіна І.В., Шишова О.О. у справі №640/22415/18

17. 30 червня 2020 року, 03 липня 2020 року до Суду надійшло клопотання, у якому позивач просить взяти до уваги під час розгляду своєї касаційної скарги правову позицію постанови Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 826/17866/18, а також у вимірі встановлення фактичних обставин щодо оплати його праці, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 420/7431/19

18. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні з повідомленням сторін на 11 серпня 2020 року о 14 год. 30 хв.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 04 жовтня 2018 року (дата набрання чинності оскаржуваної Постанови) до 07 грудня 2018 року (дата звільнення) ОСОБА_1 перебував на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим на підставі Указу Президента України від 17 серпня 2017 року № 200/2017.

20. Як зазначав позивач, з огляду на прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 304» від 12 вересня 2018 року №784, що змінила істотні умови праці в частині її оплати, за твердженням позивача стало підставою для подання заяви про звільнення.

21. Суди попередніх інстанцій встановили, що у вказаний період (з 04.10.2018 до 07.12.2018) оскаржувана Постанова була застосована по відношенню до ОСОБА_1 , що не заперечувалось відповідачем, а тому в силу ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, надає ОСОБА_1 право на оскарження Постанови у наведеній частині.

22. Суд зазначає, що зазначені висновки не спростовані відповідачем, а тому не підлягають оцінці при вирішенні спору.

23. На виконання пункту 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (у редакції до 04 жовтня 2018 року) затверджено розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники), згідно з додатком.

24. Приписами пункту 4 вказаної Постанови (у редакції до 04 жовтня 2018 року) визначено, що рішення про виплату та конкретний розмір надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань приймається в порядку, установленому керівником відповідного органу, в межах затвердженого фонду оплати праці.

25. При цьому, рішення про виплату надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань: Прем`єр-міністру України, Першому віце-прем`єр-міністру України, віце-прем`єр-міністру України, Міністру Кабінету Міністрів України та його заступникам - приймається за погодженням з Прем`єр-міністром України; міністру - приймається за погодженням з віце-прем`єр-міністром України згідно з визначеним Кабінетом Міністрів України розподілом повноважень відповідно до подання керівника державної служби в державному органі; першому заступнику та заступнику міністра - приймається за погодженням з міністром відповідно до подання керівника державної служби в державному органі.

26. Додатком до вказаної Постанови (у редакції до 04 жовтня 2018 року) «Розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» визначено, що для посади «Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим» місячний посадовий оклад становить 13 100,00 грн., для посади «Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» - 12 900,00 грн., а для посади «Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» - 12 500,00 грн.

27. Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» (яка набрала чинності 04 жовтня 2018 року) внесено до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», зокрема, наступні зміни.

28. Пункт 4 доповнено абзацами такого змісту: «Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається за погодженням з Главою Адміністрації Президента України;».

29. У додатку до постанови виключено такі позиції: «Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим - 13100; Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим - 12900; Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим - 12500»;

30. Доповнено постанову Додатком 2 змісту: «КОЕФІЦІЄНТИ СПІВВІДНОШЕНЬ посадових окладів керівних працівників обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», до посадового окладу керівника державної служби в державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, мм. Києва або Севастополя».

31. Також, вказаним додатком (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304») для посади «Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим» визначено коефіцієнт співвідношень у розмірі 1,6; для посади «Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» - 1,4 та для посади «Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» - 1,25.

32. Вважаючи вказані положення Постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» такими, що не відповідають акту вищої юридичної сили, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

33. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідачем під час прийняття оскаржуваної Постанови від 12 вересня 2018 року № 784 дотримано порядок її прийняття, що узгоджується із нормами Регламенту. Окрім того, зазначено, що оскаржувані положення, виходячи із заявлених предмету та підстав позову, не протирічать акту вищої юридичної сили та прийняті у межах повноважень КМУ.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

34. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

Скаржник наводить доводи аналогічні доводам адміністративного позову, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.

Зокрема наголошує на тому, що оскаржуваними приписами Постанови КМ України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 304» від 12.09.2018 № 784 посадовий оклад Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, всупереч положень ч. 4 ст. 15 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», було виведено з порівняння з керівництвом центральних органів влади, а Представництво було прирівняне у питаннях оплати праці до регіонального органу влади, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя.

Також, оскаржуваною Постановою було внесено зміни до п. 4 Постанови №304, за якими рішення про виплату Представнику надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань має прийматись за погодженням з Главою Адміністрації Президента України. Водночас, за тими самими змінами рішення про виплату головам обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань має прийматись за погодженням з Президентом України, як суб`єктом призначення.

Отже, оскаржуваною Постановою істотно змінено як умови праці Представника, так і його юридичний та політичний статус, який був прирівняним до керівника органу регіонального рівня. Про вказані істотні зміни умов праці, позивача попереджено не було, а від Кабінету Міністрів України та Державного управління справами чи інших державних органів до Представництва також жодних повідомлень чи листів з цього питання до схвалення оскаржуваної Постанови не надходило.

35. В судовому засіданні позивач підтримав доводи та вимоги касаційної скарги та наполягав на їх задоволенні. Крім цього, не наполягав на розгляді та вирішенні питання щодо передачі справи до Великої Палати Верховного Суду.

36. Представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги у повному обсязі, наголошував на їх безпідставності та необґрунтованості. Просив у задоволенні скарги відмовити.

37. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. До суду надана письмова заява про проведення судового розгляду справи у їх відсутність.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

49. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

40. Згідно статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

41. Статтею 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

42. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VІІ (далі - «Закон № 794-VІІ»), Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

43. Частиною 2 статті 3 Закону №794-VІІ встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

44. Частиною 1, 3 статті 4 Закону № 794-VІІ визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

45. Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ч. 1 та 2 ст. 49 Закону № 794-VІІ).

46. Відповідно до частин 2, 3 статті 50 Закону № 794-VІІ, проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

47. За приписами положень частини 1 статті 51 Закону № 794-VІІ, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

48. Крім цього, пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 18 липня 2007 р. (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1156 від 9 листопада 2011 р.) (далі - «Регламент») встановлено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту. Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін`юстом правової експертизи.

49. Пунктами 1, 2, 4, 5 § 33 глави 2 розділу 4 Регламенту зазначено, що головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів України.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів України є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Якщо питання, що потребує: врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є: заінтересованими органами.

Проект акта Кабінету Міністрів України підлягає погодженню усіма заінтересованими органами, зокрема, Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Національним агентством України з питань державної служби, Міністерством юстиції України. Крім того, проект акта опрацьовано Адміністрацією Президента України та Національним агентством з питань запобігання корупції.

50. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції чинній на час спірних правовідносин) (далі - Закон № 889-VIII), дія цього Закону не поширюється на: «…… Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників».

51. Відповідно до п. 7 розділу ХІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІI, умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.

52. Так, на виконання вказаних законодавчих положень, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (у редакції до 04.10.2018 р.) затверджено розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники), згідно з додатком.

53. Згідно з Додатком в первісній редакції посада Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим передбачала місячний посадовий оклад в розмірі 13 100 грн., Першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим - 12 900 грн., Заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим - 12 500 грн.

54. В подальшому, з метою врегулювання окремих питань виплати заробітної плати особам, які обіймають посади керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. N 304» (яка набрала чинності 04 жовтня 2018 року) внесено до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» зміни, зокрема які є предметом оскарження позивачем. Зазначене стало необхідним з огляду на відсутність належного нормативного врегулювання особливостей оплати праці окремим категоріям працівників.

55. Як встановлено судами за матеріалами справи, що головним розпорядником Постанови № 784 є Міністерство соціальної політики України. Спірна Постанова була розроблена з метою врегулювання питання погодження виплати надбавок за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на виконання доручення Віце - прем`єр - міністра України П. Розенка від 16 квітня 2018 року № 15467/1/1-18.

56. Згідно з пунктом 1 § 37 глави 3 розділу 4 Регламенту, розробник з урахуванням строків, визначених у § 38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також, пунктом 2 § 46 для проведення Мін`юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також, порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

57. Відповідно до пункту 1 § 44, пункту 1 § 46 глави 4 розділу 4 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, про затвердження фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектора економіки, а також, проекту акта, визначеного абзацом третім пункту 5 § 33 цього Регламенту) розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідкою, зазначеною у пункті 3 § 36 цього Регламенту.

58. За результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін`юсту обов`язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими, предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.

59. Як встановлено судами, що зазначений проект Постанови погоджено без зауважень - Міністерством фінансів України; погоджено із зауваженнями, в той же час які враховано - Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством юстиції України, Національним агентством України з питань державної служби.

60. При цьому суди врахували, що згідно Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної Постанови, даний проект постанови погоджено із зауваженнями, які не стосуються підстав та мотивувань, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги.

61. Крім цього, суди обґрунтовано врахували та зауважили, що у Висновку щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини зазначено, що проект оскаржуваної Постанови відповідає Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

62. Пунктом 1 § 49 глави 5 розділу 4 Регламенту передбачено, що проект акта Кабінету Міністрів України, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів України разом із супровідним листом.

63. Відповідно до пунктів 1, 4 § 22 глави 2 розділу 3 Регламенту, рішення Кабінету Міністрів України приймаються шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів України.

Рішення за результатами розгляду проектів актів законодавства приймаються у порядку, встановленому пунктами 2 і 3 § 55-1 цього Регламенту.

64. З огляду на нормативно - правове регулювання питання щодо прийняття відповідачем спірної Постанови від 12 вересня 2018 року № 784, яка є нормативно-правовим актом, внесена до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, що розміщений на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України, Суд погоджує висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови дотримано порядок її прийняття, що узгоджується із нормами Регламенту. Доводи скаржника з цього приводу є безпідставним та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

65. Доводи скаржника, що з прийняттям оскаржуваних змін у Постанові № 784, відбулось порушення трудових прав позивача, яке полягало у не повідомленні про зміни істотних умов праці, не є передбаченою законодавством підставою для визнання протиправною та скасування спірних пунктів цієї Постанови № 784. Спір про трудові правовідносини, проходження та звільнення з публічної служби перебуває за межами цих спірних правовідносин, що є предметом правової оцінки.

66. Щодо доводів скаржника про те, що оскаржуваними приписами Постанови від 12 вересня 2018 року № 784 посадовий оклад Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, всупереч положень ч. 4 ст. 15 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», було виведено з порівняння з керівництвом центральних органів влади, а Представництво було прирівняне у питаннях оплати праці до регіонального органу влади, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя, а тому вказані положення не відповідають акту вищої юридичної сили - Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» Суд зазначає наступне.

67. Відповідно до статті 139 Конституції України, в Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

68. Так, згідно до статей 1 та 2 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 2 березня 2000 року № 1524-III (далі Закон - № 1524-III) Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - Представництво) є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України.

Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується.

Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим.

Постійний Представник призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України (ст. 9 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 2 березня 2000 року N 1524-III).

69. Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», постійний Представник за умовами матеріального та соціально-побутового обслуговування прирівнюється до керівника центрального органу виконавчої влади.

70. Як встановлено судами, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 № 784) затверджено розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники) згідно з Додатком 1, а також коефіцієнти співвідношень посадових окладів керівних працівників, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники), до посадового окладу керівника державної служби в державному органі з урахуванням його юрисдикції, згідно з додатками 2 і 3.

71. При цьому, положеннями Постанови КМ України від 20 квітня 2016 року № 304 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 р. № 784) розмір посадового окладу Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, Першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, Заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим визначено шляхом встановлення коефіцієнта співвідношення до посадового окладу керівника державної служби відповідного державного органу, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, мм. Києва або Севастополя, визначеного Кабінетом Міністрів України.

72. Суд погоджує висновки судів попередніх інстанції, що умови матеріального та соціально-побутового обслуговування не є тотожним поняттю оплата праці. Відповідно до статті 54 Закону України «Про державну службу», до поняття соціально-побутове обслуговування входять можливість отримання службового житла та допомоги. Поняття «матеріальне обслуговування» безпосередньо не визначено положеннями Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим».

73. З огляду на вказане, суди дійшли обґрунтованих висновків про безпідставність доводів позивача щодо невідповідності оскаржуваних положень Постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. N 304» положенням ч. 4 ст. 15 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», такі доводи є помилковими, оскільки, приписи наведених нормативно-правових актів регулюють різні за своєю правовою природою правовідносини.

74. Стосовно доводів скаржника щодо протиправної зміни спірною Постановою № 784 юрисдикції Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, а саме: зміну його статусу з державного органу, повноваження якого поширюються на всю територію України на державний орган, повноваження якого поширюються на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя Суд вважає безпідставним.

75. Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, що спірна постанова не є нормативно-правовим актом, який визначає юрисдикцію Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

76. Правовий статус цього органу визначений ст. 139 Конституції України та Законом України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим». Зазначеною постановою лише врегульоване питання щодо умов оплати праці, розміру посадового окладу Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, коефіцієнтів співвідношення.

77. Також, судами надана вірна оцінка щодо копії листа Національного агентства України з питань державної служби № 8399/13-18 від 16 листопада 2018 р., що був наданий як відповідь на лист Представництва від 18 жовтня 2018 р оку № 2190/01-08-18. Зокрема, у листі було висловлено позицію щодо Постанови № 784, а саме: оскільки, відповідно до вимог Закону № 1524-ІІІ, матеріальне обслуговування Представника прирівнюється до керівника центрального органу виконавчої влади, то оплата праці Представника має прирівнюватися до оплати праці керівника центрального органу виконавчої влади, юрисдикція якого поширюється на всю територію України.

78. Однак, як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, що наявність даного листа не впливає на правомірність оскаржуваної постанови відповідача, оскільки, само Національне агентство України з питань державної служби погодило проект Постанови № 784 під час його опрацювання.

79. Щодо доводів скаржника про безпідставне віднесення оскаржуваними положеннями Постанови № 784 до повноважень Глави Адміністрації Президента України повноважень щодо погодження рішень про виплату Представнику надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки, такі рішення мають прийматись за погодженням з Президентом України, як суб`єктом призначення, Суд вважає необґрунтованими.

80. Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, що позивачем не зазначено законних підстав для віднесення вказаних повноважень виключно до повноважень Президента України.

81. Відповідно до Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 2010 року N 504/2010, Адміністрація Президента України (далі - Адміністрація) є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.

82. Адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, укладеними в установленому порядку, цим Положенням, а також розпорядженнями Глави Адміністрації Президента України.

83. Повноваження Глави адміністрації Президента України, як особа, що здійснює загальне керівництво Адміністрацією, визначені п. 9 цього Положення, окрім іншого, в тому числі здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Тобто, Глава адміністрації Президента України може виконувати свої організаційно - розпорядчі повноваження визначені постановами Кабінету Міністрів України.

84. Суд з огляду на Розділ V Конституції України, яким Президента України наділено відповідними повноваженнями, в тому числі щодо призначення певних осіб на посади, не встановлені виключні повноваження особисто здійснювати погодження рішень про виплату Представнику надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Питання призначення на посаду та питання оплати, встановлення розміру, порядку нарахування та виплати грошового забезпечення (їх складових) мають різні за своєю природою предмет правового регулювання, та можуть регулюватися різними нормативно - правовими актами.

85. Утворення органу, підпорядкування та призначення на посаду Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим не встановлює та не покладає прямого функціонального обов`язку на Президента України особисто затверджувати чи визначати індивідуальні складові розміру коштів, що підлягають сплаті за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

86. В той же час, не виключена правова можливість через застосування відповідної техніки правового регулювання, як то прийняття закону, Указу (розпорядження) Президента України, постанови Кабінету Міністрів України чи у інший правовий спосіб, врегулювати питання щодо матеріального забезпечення особи, яку призначає на посаду Президент України, в тому числі шляхом покладання на певну особу відповідних повноважень.

87. Так, в даному випадку таке питання, було врегульовано оскаржуваною позивачем Постановою № 784 від 12 вересня 2018 року, якою вносились спірні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304. Не відповідність правовому акту вищої юридичної сили, не встановлено.

88. Крім того, Суд погоджується з зауваженнями суду апеляційної інстанції, що питання щодо зміни істотних умов праці позивача на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, а також, щодо можливого попередження позивача про такі зміни у строки, встановлені законодавством про працю, не є предметом розгляду у межах даної справи.

89. Кабінет Міністрів України дійсно не перебуває у безпосередніх трудових правовідносинах із позивачем, а тому, жоден із доводів позивача щодо можливого порушення роботодавцем його прав не є підставою для скасування акту Уряду та має окремий спосіб, порядок захисту прав та інтересів.

90. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій вимог процесуального законодавства щодо неналежного встановлення обставин справи через не задоволення вимог про виклик та допит в якості свідка екс-президента ОСОБА_2 є безпідставними. Наявність у справі матеріалів цілком було достатнім для надання належної правової оцінки спірним правовідносинам.

91. На підставі викладеного, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Оскаржувані положення Постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. N 304», з огляду на предмет та підстав позову, не протирічать акту вищої юридичної сили, прийняті на підставі, у межах повноважень Кабінету Міністрів України та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

92. З огляду на відсутність підстав для задоволення основних вимог, інші позовні вимоги зобов`язального характеру та про стягнення моральної шкоди, як похідні задоволенню також, не підлягають.

93. Крім цього, з огляду на відсутність встановлених грубих порушень законодавства України, зокрема, Регламенту Кабінету Міністрів України, які були вчинені Кабінетом Міністрів України, його Секретаріатом та підпорядкованими Кабінету Міністрів України органами влади, їх уповноваженими службовими особами під час розробки та опрацювання в цілому проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» № 784 від 12 вересня 2018 року та під час схвалення цієї постанови Кабінетом Міністрів України, застосування положень ст. 358 КАС України, зокрема підстав для винесення окремої ухвали відсутні.

94. Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

95. Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

96. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

97. Жодні доводи ОСОБА_1 щодо допущених порушень норм матеріального права, як то помилкове застосування чи не застосування наведених скаржником норм, або порушення норм процесуального права не спростовують правильність ухвалених судами попередніх інстанцій висновків по суті заявлених та вирішених судами вимог.

98. Наведенні скаржником доводи щодо необхідності врахування під час розгляду касаційної скарги правової позиції постанови Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 826/17866/18, а також у вимірі встановлення фактичних обставин щодо оплати його праці, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 420/7431/19 не приймаються до уваги, як не обґрунтовані.

99. З огляду на предмет, характер спірних правовідносин та обставини справи, юридичні наслідки ухвалених судових рішень на які посилається позивач, правових підстав для застосування ч. 5 ст. 242 КАС України немає.

100. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку. Підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

101. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

102. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 640/22415/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний зміст постанови виготовлений 12 серпня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов