ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 487/3880/16-а

адміністративне провадження № К/9901/22110/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №487/3880/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області

про визнання протиправними дій, стягнення одноразової грошової допомоги і моральної шкоди,

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Біоносенка В.В.)

і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Романішина В.Л., суддів Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за 12 повних календарних років вислуги з урахуванням періоду проходження служби з 3 листопада 1988 року до 5 вересня 1997 року;

- стягнення з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі: 22842,69 грн;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі: 7500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при звільненні зі служби за власним бажанням, особам, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Однак, відповідач, при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні позивача, в порушення частини шостої статті 9 вказаного Закону і пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року №393, не врахував період попередньої служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 3 листопада1988 року до 5 вересня 1997 року, незважаючи на те, що при попередньому звільненні позивач не набув права на отримання такої допомоги і не отримував її.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (надалі також - «ГУ НП в Миколаївській області») щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за 12 повних календарних років вислуги з урахуванням періоду проходження служби з 3 листопада 1988 року до 5 вересня 1997 року.

Стягнуто з ГУ НП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі: 19035,57 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суди першої й апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувані рішення, виходили з того, що позивач у 1997 році, при звільненні з органів внутрішніх справ з вислугою 8 років 10 місяців, не набув право на пенсію, оскільки не мав необхідної вислуги років для призначення пенсії, а тому приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на нього не розповсюджувались. Отже, оскільки ОСОБА_1 на час його першого звільнення з органів внутрішніх справ не набув права на отримання вказаної разової грошової допомоги, то відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», він має право на її отримання під час повторного звільнення з органів внутрішніх справ із врахуванням вислуги років при попередньому звільненні.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до листа Міністерства внутрішніх справ України №6993/Тр від 17 грудня 1996 року одноразова грошова допомога в розмірі 5-ти місячного грошового забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу при звільненні їх зі служби за віком, хворобою, скороченням штату без права на пенсію. Водночас позивач звільнений наказом Управляння Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 4 вересня 1997 року №0020 за власним бажанням.

Щодо осіб, які звільненні за власним бажанням, то вказаним листом Міністерства внутрішніх справ України передбачено виплату вихідної допомоги, яка не є одноразовою грошовою допомогою при звільненні відповідно до статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ГУ НП в Миколаївській області просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2017 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача про залучення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області в якості другого відповідача, чим порушив норми процесуального права, а саме статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), в редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, на думку відповідача, при звільненні з органів внутрішніх справ у 1997 році позивач набув право на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі, визначеному пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» (у редакцій, чинній станом на день першого звільнення з органів внутрішніх справ), тому одноразова грошова допомога вже при звільненні з органів внутрішніх справ (поліції) у 2016 році повинна була виплачуватися за період служби позивача з дня його останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби в органах внутрішніх справ.

Також, скаржник посилається на те, що неможливість підтвердити факт отримання позивачем одноразової вихідної допомоги при звільненні в 1997 році зумовлена знищенням платіжних документів по закінченню терміну їх зберігання.

Позивач своїх заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надав.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 3 листопада 1988 року до 5 вересня 1997 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 4 вересня 1997 року №0020 позивач звільнений з органів внутрішніх справ в запас за статтею 64 пункт «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. На момент звільнення вислуга років позивача складала 8 років 10 місяців.

У період з 15 травня 2014 року до 14 червня 2016 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ і Національної поліції України.

Наказом ГУ НП в Миколаївській області від 13 червня 2016 року №129 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».

Під час звільнення відповідач обрахував вислугу років позивача, яка в календарному обчисленні складає: 12 років 11 місяців 27 днів.

3 серпня 2016 року ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_1 виплатило передбачену статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі: 3750,01 грн. Водночас, таку допомогу нараховано позивачу лише за 2 повних роки служби, тобто за період з 15 травня 2014 року до 14 червня 2016 року.

Неврахування попереднього періоду служби з 3 листопада 1988 року до 5 вересня 1997 року при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ГУ НП в Миколаївській області обґрунтовує тим, що при попередньому звільненні ОСОБА_1 набув право на таку допомогу, що виключає повторне врахування такого періоду відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ у 1997 році) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ у 1997 році) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з поліції - 14 червня 2016 року) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною 6 вказаної статті Закону (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з поліції - 14 червня 2016 року) передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Відповідно до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з поліції - 14 червня 2016 року) зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ГУ НП в Миколаївській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Аналіз зазначених у попередньому розділі правових норм дає підстави для висновку, що вказані норми права встановлюють певні умови, за яких виникає право на виплату одноразової грошової допомоги.

Так, зазначена допомога виплачується особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких іншим особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно положень пунктів «а», «б» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, яка діяла станом на момент звільнення позивача у 1997 році) право на пенсію за вислугою строків служби мають: особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше; особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугою строків служби, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у 1997 році при звільненні з органів внутрішніх справ з вислугою 8 років 10 місяців позивач не набув право на пенсію, оскільки не мав необхідної вислуги для нарахування пенсії, а тому приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на нього не розповсюджувались.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 на час його першого звільнення з органів внутрішніх справ не набув права на отримання вказаної разової грошової допомоги, то відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», він має право на її отримання під час повторного звільнення з органів внутрішніх справ із врахуванням вислуги років при попередньому звільненні.

Разом з тим, відповідно до преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» він визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України - військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України, Управління державної охорони, інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, Служби безпеки України, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та членів їх сімей, а також військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили служб у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу під командуванням Л.Свободи та членів їх сімей.

Натомість листом Міністерства внутрішніх справ України №6993/Тр від 17 грудня 1996 року передбачено виплату вихідної допомоги особам звільненим за власним бажанням без права на пенсію, яка не є одноразовою грошовою допомогою при звільненні відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що в наказі ГУ НП в Миколаївській області від 13 червня 2016 року №129 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням відповідач самостійно зазначив, що календарна вислуга років для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні становить 12 років 11 місяців 27 днів.

Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що при звільненні ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в порядку і розмірі, які були передбачені редакцією вказаної статті саме на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ, не отримав. Докази отримання позивачем такої допомоги відсутні.

Отже, враховуючи той факт, що на час звільнення з органів внутрішніх справ у 1997 році позивач мав вислугу 8 років 10 місяців, звільнявся за власним бажанням, на той час не мав права на пенсію, не набув права на отримання грошової допомоги відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не отримав її, тому одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в поліції у 2016 році повинна виплачуватися за період календарної служби позивача з дня його останнього зарахування на службу з урахуванням періоду попередньої служби в органах внутрішніх справ.

Щодо аргументів відповідача стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виразилось у невирішені клопотання відповідача про залучення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області в якості другого відповідача, Верховний Суд відхиляє такі аргументи з огляду на наступне.

Відповідно до матеріалів справи відповідач через канцелярію Миколаївського окружного адміністративного суду подав клопотання про залучення другого відповідача вих.№3424/27-2016 (а.с. 46).

Зі змісту журналу судового засідання від 10 листопада 2016 року у справі №487/3880/16-а вбачається, що під час судового засідання суд першої інстанції розглянув клопотання ГУ НП в Миколаївській області і за результатами його розгляду постановив протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати), якою відмовив у задоволенні клопотання відповідача. (а.с. 55-56). Зазначене також підтверджується записом фіксування судового засідання від 10 листопада 2016 року технічними засобами (а.с. 99).

Отже, твердження відповідача про невирішення судом першої інстанції його клопотання про залучення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області в якості другого відповідача не знайшли свого підтвердження і спростовані матеріалами справи.

До того ж, відповідач не навів обґрунтування, яким чином судові рішення у цій справі впливають на права і обов`язки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області.

За такого правового врегулювання і обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на його користь одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і наявність підстав для їх задоволення.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що рішення судів першої й апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а також в частині розрахунку одноразової грошової допомоги, присудженої на користь позивача, не були оскаржені у касаційному порядку, а тому не переглядаються в цій частині.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заперечень на позовну заяву й апеляційної скарги, яким судами надана належна оцінка, а тому відсутня необхідність повторно відповідати на ті самі аргументи відповідача. Водночас судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і не спростовують правильність висновків, зроблених судами попередніх інстанцій, а тому постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2017 року потрібно залишити без змін.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2017 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду