ПОСТАНОВА

Іменем України

07 березня 2018 року

Київ

справа №805/78/16-а

адміністративне провадження №К/9901/3589/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року (судді: Куденков К.О., Аляб'єв І.Г., Кравченко Т.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року (судді: Шишов О.О., Сіваченко І.В., Чебанов О.О.) у справі №804/6016/15 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення в органах внутрішніх справ, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до МВС України, ГУ МВС України в Донецькій області, Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУ МВС України в Донецькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 №357 о/с про звільнення його з посади заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу через скорочення штатів; поновити на роботі в органах внутрішніх справ МВС; зобов'язати ГУ МВС України в Донецькій області врахувати час вимушеного прогулу до вислуги років, яка зараховується для призначення пенсії, а також безперервної вислуги років на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, яка враховується для виплати грошового забезпечення та надання відпусток; зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що він подав рапорт про звільнення його з посади у зв'язку з переходом на роботу (службу) до Національної поліції України, проте можливість його подальшого використання на службі відповідачами не розглядалась.

Добропільський міський відділ ГУ МВС України в Донецькій області у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

МВС України у запереченнях на касаційну скаргу зазначило, що позивач не перебував у трудових відносинах з МВС, а тому його вимоги щодо працевлаштування в органах МВС є безпідставними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 1996 року ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ, остання посада перед звільненням - заступник начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу ГУ МВС України у Донецькій області.

Наказом ГУ МВС України у Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 357о/с згідно із пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача з 06 листопада 2015 року звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірним наказом позивача правомірно звільнено на підставі 10 та 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та п.п. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу. Також вказали на те, що норми КЗпП України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки регулюються спеціальним законодавством.

Проте, з такими висновками не можна погодитися, з огляду на наступне.

7 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон №565-ХІІ) та набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIІI (далі - Закон №580-VIІI), який опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті «Голос України».

За змістом пункту 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (пункт 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI).

Системний аналіз правових норм, що містяться у п.п. 9 і 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення). Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

При цьому, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини; далі - Положення), визначено, зокрема, підстави звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) й підпунктом «г» пункту 64 передбачено звільнення через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження подальшої служби в органах Національної поліції, що відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIІI є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Тобто, вказаний рапорт позивача підтверджує відсутність його відмови від проходження служби в поліції, тоді як доказів відмови позивача від проходження служби в поліції, як того вимагає стаття 77 КАС України (в редакції Закону №2234-VIII від 07.12.2017), відповідачами надано не було.

Враховуючи наявність рапорту позивача про бажання проходити службу в органах поліції, відповідач мав вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для прийняття позивача на службу в поліцію, оскільки визначальним для прийняття такого рішення є відповідність кандидата вимогам до поліцейських, визначеним Законом №580-VIІI.

Проте, суди попередніх інстанцій питання дотримання процедури звільнення, встановленої чинним законодавством, не встановили та не дослідили питання чи дійсно у відповідачів відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, чим зумовлена неможливість подальшого використання позивача на службі та яке рішення відповідача передувало відмові у прийнятті ОСОБА_2 на службу в поліцію.

Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає висновки судів про те, що звільнення позивача відбулось в межах та у спосіб визначений законом є передчасними, оскільки зроблені без належного дослідження зібраних у справі доказів.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово заявляв клопотання до суду першої та апеляційної інстанції про необхідність витребування від відповідачів додаткових письмових доказів, а саме: Штатний розклад та перелік вакантних посад Добропільського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, а також відомості про запропоновані посади та про проведення його атестації (а.с.а.с. 45, 57).

Однак, суди дійшли необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні означених клопотань, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України (в редакції Закону №2234-VIII від 07.12.2017) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець