ПОСТАНОВА

Іменем України

07 березня 2018 року

м. Київ

справа №464/5571/16-а

адміністративне провадження №К/9901/1844/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 464/5571/16-а

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року (у складі судді Круглікової А. В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Сафронової С. В, Мельника В. В., Чепурнова Д. В.), установив:

I. ПРОЦЕДУРА

1. У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Сихівського районного суду м. Львова з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області щодо невиплати одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності;

- зобов'язати відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області одноразову грошову допомогу в зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності в розмірі 31543,20 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення із служби в органах податкової міліції та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, в нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», однак виплату такої допомоги відповідачем протиправно не здійснено.

3. Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково;

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Львівській області та зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в зв'язку із встановленням інвалідності та втратою працездатності. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року змінено постанову Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року, виклавши її другий абзац резолютивної частини в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги та зобов'язати Головне управління ДФС у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», в редакції, чинній станом на момент звернення із заявою про здійснення виплати одноразової грошової допомоги. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

6. 21 грудня 2017 року касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у справі № 464/5571/16-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

7. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 січня 2018 року вказану касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: судді-доповідача Анцупової Т. О., суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П.

8. Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2018 у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

9. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду 31 січня 2018 року, позивач заперечує проти доводів скаржника з підстав, якими керувались суди, задовольняючи позов.

10. Відповідач подав до суду заперечення на відзив, мотиви якого повністю співпадають з доводами, викладеними ним у касаційній скарзі.

11. Скаржником у касаційній скарзі заявлено клопотання про участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, разом з тим, згідно вимог ст. 340, 343 КАС України, Суд дійшов висновку про можливість попереднього розгляду даної справи за наявними у справі матеріалами, про що постановлено ухвалу від 05 березня 2018 року.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом Головного управління Міндоходів у Львівській області від 02 червня 2015 року №71-о ОСОБА_2 було звільнено з податкової міліції у запас Збройних Сил України, із постановкою на військовий облік, згідно з підпунктом «б» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114.

13. Підставою для звільнення стало свідоцтво про хворобу від 19 травня 2015 року № 49, яким ОСОБА_2 визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний.

14. Згідно з довідкою Львівської обласної МСЕК № 1 від 29 липня 2015 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби.

15. 04 серпня 2015 року позивач подав до Головного управління ДФС у Львівській області заяву разом з необхідними документами щодо здійснення йому виплати одноразової грошової допомоги.

16. Згідно з листом Головного управління ДФС у Львівській області від 09 червня 2016 року поданий ним пакет документів на виплату одноразової грошової допомоги був розглянутий, затверджений та повернутий Департаментом персоналу ДФС України в Головне управління ДФС у Львівській області листом від 06 жовтня 2015 року. Також, вказаним листом повідомлено позивача про неможливість здійснення йому відповідної виплати у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

17. Вказані обставини зумовили необхідність звернення позивача до суду з даним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходили з наступного.

17. Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

18. Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача із заявою про здійснення виплати одноразової грошової допомоги) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

19. Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України »Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

20. При цьому у пункті 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, станом на 29 грудня 2015 року) встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

21. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

22. Здійснивши аналіз вищенаведених норм, суди дійшли висновку, що за позивачем, якому встановлено інвалідність протягом трьох місяців після звільнення зі служби внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній станом на момент набуття права на отримання одноразової грошової допомоги).

23. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Головного управління ДФС у Львівській області щодо ненарахування та невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», зазначивши при цьому, що з огляду на встановлення позивачу III групи інвалідності, він має право на отримання допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», що з метою належного та повного захисту прав позивача має бути зазначено в резолютивній частині судового рішення.

24. Водночас, апеляційний суд не погодився із мотивами суду першої інстанції, зокрема, у частині застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

25. Мотивуючи підстави зміни резолютивної частини постанови суду першої інстанції, апеляційний суд зауважив, що порядок та умови призначення одноразової грошової допомоги в спірних правовідносинах визначені саме нормами Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (далі - Порядок та умови № 707).

26. Пунктом 5 Порядку та умов № 707 визначено перелік документів, які необхідно подати працівнику податкової міліції органу державної податкової служби за місцем проходження служби для виплати грошової допомоги в разі установлення групи інвалідності.

27. Згідно з пунктом 7 Порядку та умов № 707 орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

28. Позивачем було подано пакет документів на виплату одноразової грошової допомоги, який був розглянутий і затверджений Департаментом персоналу ДФС України та повернутий в Головне управління ДФС у Львівській області для проведення відповідної виплати, однак із посиланням на відсутність бюджетних асигнувань, виплату вказаної допомоги відповідачем здійснено не було.

29. Водночас судами враховано, що відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу, реалізація особою права на отримання одноразової грошової допомоги не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

30. Аргументуючи вимоги касаційної скарги відповідач звертає увагу на те, що на момент звернення позивача з позовом Закон України «Про міліцію», яким передбачено соціальний захист працівників міліції та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті або каліцтва працівника міліції та компенсації заподіяння шкоди майну, з 07 листопада 2015 року втратив чинність, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

V. ОЦІНКА СУДУ

31. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у своїй оцінці виходить з наступного.

32. Ураховуючи те, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги в разі установлення групи інвалідності встановлено чинним законодавством України, дотримано всі вимоги, передбачені Порядком № 707 для нарахування та виплати грошової допомоги, а відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати відповідної суми позивачу, правильними є висновки щодо наявності підстав для відновлення порушеного права позивача шляхом задоволення позовних вимог у відповідній частині.

33. При цьому, посилання відповідача на відсутність коштів на проведення відповідної соціальної виплати порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок чи компенсацій, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).

34. Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).

35. Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

36. При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»).

37. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

38. Оцінюючи доводи скаржника, Суд виходить з того, що всі його доводи, викладені в касаційній скарзі досліджувалися судами попередніх інстанцій з наданням їм належної правової оцінки. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

39. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

40. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

41. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні.

Керуючись ст. 242, 341, 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб