ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2020 року
Київ
справа №227/4978/16-а
адміністративне провадження №К/9901/21961/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Левченка А.М. від 13 січня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Компанієць І.Д., Блохіна А.А., Ястребової Л.В. від 21 лютого 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, у якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо незарахування до пільгового стажу для призначення пенсії періоду роботи на шахті «Кіровська» Виробничого об`єднання «Донецьквугілля» з 16 вересня 1991 року по 23 листопада 1994 року;
- скасувати рішення відповідача від 01 грудня 2016 року №4320 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача для призначення йому пенсії за частиною першою статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначений період роботи;
- зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача від 28 листопада 2016 року про призначення йому пенсії з зарахуванням в пільговий стаж спірних періодів.
В обґрунтування позову зазначив, що звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак пенсійний орган протиправно відмовив в призначенні пенсії, посилаючись на те, що уточнююча довідка є недійсною, оскільки завірена печаткою та штампом, на яких зазначено м. Донецьк, яке знаходиться на території, тимчасово непідконтрольній українській владі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення начальника Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 01 грудня 2016 року № 4320 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 для призначення йому пенсії за статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди його роботи на шахті «Кіровська» Виробничого об`єднання «Донецьквугілля» з 16 вересня 1991 року по 23 листопада 1994 року; зобов`язано Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 листопада 2016 року про призначення йому пенсії.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що стаж роботи позивача на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці підтверджується матеріалами справи та записами в трудовій книжці, вказані посади відносяться до Списку № 1, який дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2017 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано до Вищого адміністративного суду України 10 березня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 227/4978/16-а.
Справу передано до Верховного Суду 14 лютого 2018 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Чиркіна С.М.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 листопада 2016 року позивач звернувся до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На підтвердження трудового стажу позивач до заяви надав Добропільському об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області трудову книжку, відповідно до якої позивач 16 вересня 1991 року був прийнятий учнем електрослюсаря підземного з повним робочим днем під землею; 13 листопада 1991 року - переведений електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем під землею; 16 грудня 1992 року - призначений гірничим майстром з повним робочим днем під землею; 23 листопада 1994 року - переведений електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем під землею; 16 травня 1995 року звільнений за власним бажанням.
Рішенням відповідача від 01 грудня 2016 року №4320 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, оскільки до пільгового стажу не зараховано вищезазначені спірні періоди його роботи з 16 вересня 1991 року по 16 травня 1995 року на ліквідованій шахті «Кіровська» учнем електрослюсаря підземного, електрослюсарем підземним, гірничим майстром з повним робочим днем під землею. Відмова мотивована недійсністю наданих архівних довідок, оскільки вони датовані 2016 роком, на печатці та штампі в них зазначено м. Донецьк, яке знаходиться на території, тимчасово непідконтрольній українській владі. Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення відбувається відповідно до списків на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами на підставі первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці, а також про безпосередню зайнятість упродовж повного робочого дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Натомість, в Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відсутня можливість проведення зустрічної перевірки первинних документів стосовно роботи позивача на шахті «Кіровська» Виробничого об`єднання «Донецьквугілля» щодо достовірності їх видачі.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років.
У Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, вказано, що до відповідних професій віднесені підземні роботи в шахтах, на яких працівники зайняті повний робочий день.
Право на пенсію на пільгових умовах мають працівники, зайняті виконанням робіт, передбачених Списком №1, виконання яких проводиться протягом повного робочого дня. При цьому під повним робочим днем вважається виконання роботи в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, що зазначено в роз`ясненні Міністерства соціального захисту населення і Міністерства праці від 10 травня 1994 року № 01-3/406-02-2 та № 06-1649.
У спірний період з 16 вересня 1991 року по 23 листопада 1994 року позивач працював на роботах з повним робочим днем під землею, які віднесені до Списку № 1, що дає право на отримання пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини першої статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що посилання відповідача на неможливість включення до пільгового стажу спірного періоду праці позивача в зв`язку з невідповідністю уточнюючої довідки є безпідставними, оскільки наявний трудовий стаж позивача повний робочий день під землею, на посадах, які відносяться до Списку № 1, підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 квітня 2018 року у справі № 164/1993/14-а, від 19 червня 2018 року у справі № 592/5846/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17.
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17.
Враховуючи, що записами у трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи та зібраними по справі доказами, підтверджено, що позивач 16 вересня 1991 року був прийнятий учнем електрослюсаря підземного з повним робочим днем під землею; 13 листопада 1991 року - переведений електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем під землею; 16 грудня 1992 року - призначений гірничим майстром з повним робочим днем під землею; 23 листопада 1994 року - переведений електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем під землею, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, визнавши право ОСОБА_1 на зарахування до його пільгового стажу періоду роботи з 16 вересня 1991 року по 23 листопада 1994 року.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.о. проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення.
Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін