ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 лютого 2019 року

справа №821/3418/15-а

адміністративне провадження №К/9901/27361/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Терра-Прайм»

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року у складі судді Василяки Д.К.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у складі суду Стас Л.В., Турецької І.О., Косцової І.П.

у справі № 821/3418/15-а

за позовом Приватного підприємства «Терра-Прайм»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

29 жовтня 2015 року Приватне підприємство «Терра-Прайм» (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 жовтня 2012 року № 0004242205 про застосування штрафних санкцій у сумі 240 934,08 грн, № 0004252205 про застосування штрафних санкцій у сумі 6 849,90 грн, № 0004262205 про застосування штрафних санкцій у сумі 858,00 грн. за порушення Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні та за відсутність торгового патенту, з мотивів безпідставності їх прийняття.

30 листопада 2015 року Херсонський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та прийнятими на підставі, в межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства.

У березні 2016 року позивач подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи касаційної скарги повторюють доводи адміністративного позову та апеляційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

Позивач зареєстрований, як юридична особа 27 листопада 1998 року, ідентифікаційний код юридичної особи 30204757.

20 вересня 2012 року податковим органом проведено перевірку господарської одиниці - складу, що перебуває у користуванні Підприємства та розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Г. Сапожнікова, 8б, за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 21 вересня 2012 року № 0056/08/00/22/35120290 (далі - акт перевірки).

Перевірка проводилась у присутності заступника комерційного директора підприємства - ОСОБА_4. Під час даної перевірки встановлено порушення пункту 1, пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 та статті 267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

З актом перевірки уповноважена особа позивача ознайомлена під розпис. Жодних зауважень до акту перевірки не надано.

На підставі акта перевірки керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 жовтня 2012 року № 0004242205, № 000425205 та № 0004262205.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного суду виходить з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0004242205 від 26 жовтня 2012 року, яким за порушення пункту 1, пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та згідно з пунктом 1 статті 17, статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до позивача застосовні штрафні санкції на суму 240 934,08 грн, Суд зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95 (далі Закон про РРО).

Верховний Суд при розгляді даної справи застосовує норми вказаного закону в редакції, що діяла на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Дія Закону про РРО поширюється на усіх суб'єктів господарювання та їх господарські одиниці, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

Пунктом 12 статті 9 Закону про РРО встановлено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Суд підтримує думку позивача стосовно того, що підприємствами, які здійснюють розрахунки виключно у безготівковій формі РРО не застосовується. Але, факт продажу товарів за готівкові кошти встановлено при перевірці та зафіксовано у акті фактичної перевірки від 21 вересня 2012 року. Даний факт підтверджено письмовими поясненнями заступника комерційного директора ОСОБА_4 Неоприбуткування коштів в касі підприємства також не є спірним.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що сплата ОСОБА_4 коштів за товар вже після отримання податкового повідомлення-рішення не є належним доказом того, що на час перевірки даний товар належав йому, а тому кошти не повинні оприбутковуватись належним чином в касі підприємства.

За таких обставин Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення № 0004242205 від 26 жовтня 2012 року є обґрунтованим та прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 26 жовтня 2012 року № 0004252205, яким за порушення пункту 2.6 Глави 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 6 849,90 грн, Суд зазначає.

Пунктом 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 встановлено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 встановлено, що за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Враховуючи вищевикладене, Суд погоджується з висновок судів попередніх інстанцій про правомірність застосування штрафу податковим повідомленням-рішенням №0004252205.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 26 жовтня 2012 року № 0004262205, яким за порушення підпункту 267.6.4 статті 267 Податкового кодексу України, на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та згідно з абзацом 2 пункту 125.1 статті 125 Податкового кодексу України до позивача застосовані штрафні санкцій у сумі 858,00 грн, Суд зазначає.

Підпунктом 267.6.4 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України встановлено, що торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

Виключний перелік суб'єктів господарювання, які не є платниками збору за провадження торгівельної діяльності встановлено підпунктом 267.1.3 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, відповідно до якого не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб'єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах "Українське товариство сліпих", "Українське товариство глухих", а також фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;

ж) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри.

Жодних доводів про відношення позивача до вище перелічених суб'єктів позивачем не наведено ані в адміністративному позові, ані в апеляційній та касаційній скарзі.

Неприйнятними є доводи позивача, що оскільки він здійснює оптову торгівлю з розрахунками у безготівковій формі, то в нього відсутній обов'язок придбавати торговий патент.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та прийнятими на підставі, в межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах вимог касаційної скарги, Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Терра-Прайм» залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у справі № 821/3418/15-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер